Віддали життя за Україну: Кропивницький попрощався із Героями-земляками

14 вересня 2026 р. 13:08

14 вересня 2026 р. 13:08

Сьогодні, 11 вересня, громада Кропивницького провела в останню путь двох захисників України, Героїв-земляків – солдатів Івана Ломакіна та Єгора Кривенка .

На Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища звучала тиша, переривана лише військовим сигналом «Пам’ять». У трунах – двоє молодих чоловіків, чиї життя назавжди пов’язала війна. Їм було лише 31 і 30 років. Вони мали свої мрії, плани, улюблені справи, рідних і друзів, але у вирішальний момент обрали шлях Захисника – стали на захист України.

Іван Ломакін народився 10 квітня 1994 року. Його доля була тісно пов’язана з Кропивницьким. Тут він ріс, навчався у Ліцеї природничих наук, а після його закінчення – вступив до Будівельного коледжу. Там здобув професійну освіту та отримав диплом за спеціальністю «Майстер будівельних робіт».

У 2016 році Іван розпочав трудове життя. Працював будівельником на різних об’єктах Кропивницького. Був працьовитим і відповідальним, добре знав свою справу, постійно вдосконалював професійні навички та сумлінно ставився до роботи.

А у 2025 році Іван Ломакін добровільно став до лав Збройних Сил України – свідомо обрав шлях захисника Батьківщини.

Після проходження військової бойової підготовки він розпочав службу на посаді кулеметника десантно-штурмового батальйону.

01 грудня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі міста Мирноград Покровського району Донецької області, солдат Іван Ломакін загинув смертю хоробрих, до останнього залишаючись вірним військовій присязі та Українському народові.

Тривалий час Іван Ломакін вважався зниклим безвісти. Для його рідних цей період став часом болісної невідомості. Вони чекали звістки, вірили у його повернення і до останнього не полишали надії.

Та згодом збіг ДНК підтвердив найстрашніше — Іван загинув. Йому назавжди залишився 31 рік…

Рідні згадують Івана як щирого, доброго та чуйного хлопця, який завжди був готовий прийти на допомогу. Він цінував дружбу і поважав людей, які були поруч.

У вільний час любив рибалити, проводити час на природі, насолоджуватися спокоєм, простими речами. Він умів цінувати життя — і саме таким, світлим та добрим, назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав.

Єгор Кривенко народився 06 грудня 1995 року у Кропивницькому. Тут минули його дитинство та юність. Навчався у гімназії «Сучасник», після закінчення якої вступив до Кіровоградського кооперативного фахового коледжу економіки і права імені М. П. Сая.

Прагнучи побачити світ та здобути новий досвід, Єгор зробив перерву в навчанні й на певний час вирушив за кордон.

Повернувшись до рідного міста, розпочав свій трудовий шлях. Працював у сфері охорони, згодом — на станції технічного обслуговування автомобілів, у галузі перевезень і таксі.

Машини, швидкість, дорога та техніка були його справжньою пристрастю. Він обожнював усе, що було пов’язано з автомобілями, і мав до цього великий хист.

У січні 2023 року Єгор Кривенко приєднався до лав Збройних Сил України. Пройшов військове навчання у Польщі, де опанував тонкощі військової справи.Служив на посаді водія гармати.

На фронті побратими дали йому поважний і теплий позивний — «Єгорич».

Його любов до техніки та водійська майстерність були потрібні вже не просто для роботи — від них залежали життя побратимів і виконання бойових завдань. Разом із підрозділом Єгор виконував складні завдання у Чернігівській області, мужньо тримав позиції на гарячому Харківському напрямку.

За мужність, стійкість та відданість Україні Єгор Кривенко неодноразово заохочувався командуванням військової частини. Мав статус учасника бойових дій.

Він витримав важкі бої та надлюдські навантаження. Але жорстока війна забирає сили навіть у найсильніших.

02 вересня 2026 року в селі Михайлівка Баштанського району Миколаївської області серце солдата Єгора Кривенка зупинилося. Йому назавжди залишилося 30 років…

Для своєї родини Єгор був особливим. Щирий, добрий, чуйний і турботливий син, надійна опора та підтримка для батьків. Особливо міцним і нерозривним був його зв’язок із братом. Вони були дуже близькими, завжди підтримували один одного та щиро дорожили своїми стосунками.

Єгор Кривенко був безмежно любим онуком своєї бабусі — її радістю та надійним помічником. Його обожнювали тітки, для яких він був гордістю, та племінники, які тягнулися до нього всім серцем. Для друзів і знайомих він був найкращим товаришем.

Чиста й велика душа Єгора відійшла у засвіти надто рано, залишивши після себе невимовний біль і водночас — величезну гордість. Гордість за мужнього Захисника України, який до останнього залишався вірним своїй родині, побратимам і Батьківщині.

Під час церемонії прощання друг Єгора В’ячеслав поділився спогадами про свого товариша.

Сьогодні слова важко знаходилися. Бо неможливо кількома реченнями вмістити життя молодих людей, які могли прожити ще багато років, мати нові плани, зустрічі, дороги, мрії. Неможливо словами втамувати біль батьків, рідних, друзів і побратимів.

На Алеї Слави звучала молитва за упокій воїнів Івана та Єгора.

Кропивничани схилили голови у хвилині мовчання, вшановуючи пам’ять Героїв, які віддали життя за Україну.

Військовий комісар передав Державні Прапори України рідним загиблих воїнів — як символ держави, яку вони захищали до останнього подиху.

Їхні життя обірвалися на війні, але пам’ять про них залишиться з тими, хто їх любив, знав і поважав.

Доземний уклін нашим Захисникам. Вічна і світла пам’ять Героям України.

Кропивницькі