У Кропивницькому попрощалися із Героями – земляками

16 вересня 2026 р. 10:33

16 вересня 2026 р. 10:33

Сьогодні, 15 вересня, Кропивницький прощається з Героями, які віддали свої життя за свободу свого народу  і незалежність України: молодшим сержантом Володимиром Сидоренком та солдатом Михайлом Мартем’яновим. Повідомляє ТРИБУНА з посиланням на сайт Кропивницької міської ради.

Жорстока війна обпалює душі й серця, безжально забираючи найкращих синів і доньок України. Ми схиляємо голови перед подвигом Героїв і віддаємо шану їхній мужності, відвазі та вірності країні.

Володимир Сидоренко народився 12 вересня 1989 року в селищі міського типу Чапли́нка, Херсонської області. Навчався в місцевій загальноосвітній школі. По закінченню вступив до Чапли́нського професійного аграрного ліцею. Здобувши освіту, почав працювати та отримувати перший трудовий досвід.

У 2021 році Володимир переїхав до Кропивницького, де розпочав свій військовий шлях, а у  2023 році завершив військову службу та повернувся до мирного життя. Одружився, створив сім’ю, та будував плани на майбутнє.

Працював  на різних підприємствах обласного центру. Був працьовитим, відповідальним та сумлінним у роботі. Колеги завжди були задоволені його працею, поважали та брали з нього приклад.

У 2026 році Володимир Сидоренко знову повернувся до військової справи – приєднався до лав Збройних сил України і виступив на захист свого народу. Ніс службу на посаді командира екіпажу безпілотних авіаційних комплексів.

Користувався безмежною повагою серед побратимів, був надійним, витриманим і відповідальним військовослужбовцем, який не боявся труднощів і завжди залишався вірним присязі. Мав статус Учасника бойових дій.

Молодший сержант Володимир Сидоренко загинув смертю героя  06 вересня 2026 року, під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини в населеному пункті Новоолександрівка, Чугуївського району, Харківської області. Йому назавжди залишиться 36 років…

Володимир Сидоренко був життєрадісною, щирою і доброю людиною. Він умів радіти простим речам, підтримувати інших, дарувати тепло і впевненість. Цінував життя, дружбу і понад усе дорожив своєю родиною. У вільний час він дуже любив риболовлю, відпочинок на природі, насолоджуватися спокоєм, цінував прості моменти, проведені серед рідних і близьких.

Для рідних він був і назавжди залишиться турботливим батьком і коханим чоловіком. Світла пам’ять про воїна житиме у серцях усіх, хто його знав, поважав і любив.

Михайло Мартем’янов народився 10 вересня 1991 року в місті Покровськ, Донецької області. Навчався у місцевій загальноосвітній школі № 10. Після її закінчення вступив до професійно-технічного училища № 38, де здобув професію підземного електрослюсаря. Михайло опанував необхідні знання та практичні навички, які згодом стали основою його професійного шляху, і розпочав своє трудове життя. Працював за фахом у Шахтоуправлінні «Покровське». Щиро любив свою професію, був працьовитим, відповідальним, та завжди з задоволенням займався улюбленою справою.

У січні 2024 року Михайло Мартем’янов добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Проходив службу оператором 2-ї штурмової роти полку «Скеля», мав позивний «Тролль». Перебуваючи на передовій, Михайло Мартем’янов хоробро бився з ворогом, відважно захищав свободу, волю та незалежність України, до кінця залишаючись вірним військовій присязі і  Батьківщині.

Свій останній бій солдат Михайло Мартем’янов прийняв 25 травня 2025 року, поблизу населеного пункту Красногорівка, Покровського району, Донецької області, мужньо виконавши свій військовий обов’язок. Відтоді він перебував у статусі зниклого безвісти. Рідні не втрачали надії, постійно зверталися до всіх можливих служб, шукали будь-яку інформацію та чекали звістки.  У вересні 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили загибель воїна. Йому було лише 32 роки…

Михайло дуже любив життя, будував плани і мріяв про майбутнє. Він був надзвичайно життєрадісною людиною — завжди веселим, відкритим та щирим у спілкуванні. Мав багато друзів, ніколи нікому не відмовляв у допомозі, умів підтримати у складну хвилину та щиро радів успіхам інших. Любив музику та відпочинок на природі, був душею компанії, умів створити навколо себе теплу й невимушену атмосферу, даруючи людям гарний настрій. Особливе місце в його серці займав улюблений пес, який завжди чекав на нього вдома. Усі, хто знав Михайла, назавжди збережуть у серцях світлу пам’ять про нього.

Наші захисники і захисниці – мов янголи-охоронці. Вони завжди залишаються поруч — у наших серцях, у наших спогадах, у кожному дні. Вони дарують світло віри, силу духу та приклад безмежної любові до своєї землі.

І доки живе вдячність Героям у наших серцях — житиме Україна. Схилимо голови й вшануємо пам’ять наших Героїв-захисників хвилиною мовчання.

Слава їм! Вічна і світла шана!

Кропивницькі