Чи варто порівнювати День Свободи та День Гідності та Свободи – розмова з істориком

20 листопада 2024 р. 17:15

20 листопада 2024 р. 17:15

21 листопада в Україні відзначають День Гідності та Свободи. Він прийшов на зміну Дня Свободи, який з 2005 до 2011 року святкували 22 листопада, допоки експрезидент України Віктор Янукович, який згодом втік до росії, його не скасував. Замість цього він заснував День соборності та свободи України 22 січня.

13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада святкується День Гідності та Свободи. Його відзначають на честь початку двох революцій: Помаранчевої та Революції Гідності.

Про історичні аспекти цієї дати “Сєвєродонецьк онлайн” поспілкувався з доктором історичних наук, завідувачем кафедри історії та археології України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Олександром Набокою.

Як “народилося” свято, що відбувалося на Луганщині у ці часи та чи варто порівнювати цей день з Днем Свободи – читайте у матеріалі.

Історія Дня Гідності та Свободи

Як розповів Олександр Набока, у 2013 році експрезидент України Віктор Янукович проголосив курс на підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Процес, який з осені 2013 року почав супроводжуватися абсолютно демотивованими, безпідставними звинуваченнями росії у “цивілізаційній” зраді. росія почала тиснути економічно, політично та ідеологічно.

“Вперше російський пропагандист Дмитро Кисельов почав говорити про Україну як про державу, яка не може існувати. Він брехав про те, що закривається останнє виробництво, показував сірники. Щоб принизити Україну, він казав, що існувало виробництво сірників, що це ледь не єдине, що вироблялося, але у зв’язку з тим, що економічні зв’язки з росією порушуються, то, відповідно, й це виробництво закривається”, – поділився історик.

Він також додав, що на Донбасі через місцеві підконтрольні росії ради відбувалися огульні, безпідставні звинувачення начебто у тому, що співпраця з Європою відкриє поширення ЛГБТ-культури й тому подібне.

“Найприкріше для мене: я знаю, що таке Угода про асоціацію з ЄС. А те, чим займалася російська пропаганда, – був чисто ідеологічний тиск. Жодне звинувачення не мало під собою жодних підстав. Наприклад, свою Угоду про асоціацію з ЄС вела у 90-х роках Китайська народна республіка. Ніхто ж не може звинуватити тодішній Китай, що він хотів стати або “підстилкою” ЄС і закрити фабрику з виробництва сірників. Або допустити на своїй території поширення гомосексуалізму”, – зазначив професор.

Олександр Набока вважає, що це була перша, але не остання ідеологічна диверсія, спрямована на те, щоб не давати Україні розвиватися як самостійному суб’єкту міжнародних відносин.

Він пояснив, що Угода про асоціацію з ЄС була суто торгівельною. Вона здебільшого не обмежувала учасників у пошуку нових політичних партнерів, економічних спільнот. Можна було бути учасником і Асоціації з ЄС, і ЄвроАЗеС (Євроазіатський економічний союз - ред.).

“Єдине, що заважало – тоталітарні фантазії путіна”, – підкреслив історик.

21 листопада 2013 року, за кілька днів до зустрічі у Вільнюсі, уряд «регіоналів» несподівано вирішив призупинити процес підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Таке розпорядження офіційно оприлюднив тодішній прем'єр-міністр України Микола Азаров.

“Це було негативно сприйнято значною частиною українського суспільства, яке також, можливо, жило у перебільшених очікуваннях через політиків, які говорили про це як майже про вступ до ЄС у якості повноцінного члена. Хоча до цього було далеко й далеко”, – розповів Набока.

Відповідальність за це взяв на себе Микола Азаров. Наступного дня він виступив у програмі “Свобода слова” та сказав: його рішення було продиктовано тим, що порушуються зв’язки з росією, потрібна співпраця з МВФ, який вимагає суттєвого підвищення тарифів на комунальні послуги в обмін на кредит. Відповідно, він начебто на це не наважився і призупинив цей курс.

У той же вечір журналіст Мустафа Наєм закликав через Facebook вийти усіх “попити кави” на Майдані. Таким чином зібрався перший протест, тоді ще Євромайдан.

“Враховуючи, що тоді був досвід лише мирного протесту, то політики, які були причетні до формування Євромайдану та його розвитку, зокрема Тягнибок, Яценюк, Луценко, вважали, що потрібно найбільше людей вивести на Майдан, бачачи Помаранчеву революцію 2.0. Проте Янукович також готувався, він був налаштований вже не реагувати на вимоги вулиці, скільки б там натовпу не збиралося. Цей тиждень зберігав інтригу, але на саміті у Вільнюсі Азаров таки не підписав цю Угоду. А тодішній канцлерці Німеччини Ангелі Меркель сказав, що його до цього примушує путін”, – зазначив Олександр Набока.

Вже наприкінці листопада на Майдані відбулося побиття студентів, прихильників Євромайдану, які ще ночували в наметовому містечку. Відбувся насильницький розгін учасників “Беркутом”, і після цього протест вже почав набувати риси Революції Гідності. У наступні дні почали виходити величезні юрби народу. Таким чином, вважає історик, запустилася головна подія сучасної історії, яка призвела буквально до усього, що відбувається зараз.

Що відбувалося у Луганську

Щодо Луганської області, то там відбувалися певні дискусійні майданчики. Значної підтримки ідей Євромайдану, на думку Набоки, там не було. Проукраїнських та проєвропейських сил було мало.

“Враховуючи те, що регіон був таким закритим ідеологічною залізною завісою, то все це сприймалося дійсно через гомосексуалізм, фашизм – усі ці катастрофічні ізми. Суспільство було не готове виходити на протест. Проте політичні партії з самого початку Євромайдану проводили дискусійні майданчики”, – розповів професор.

Наступного дня після побиття на Майдані, за словами Олександра Набоки, громадський діяч, зараз військовослужбовець Олексій Біда закликав також вийти на площу перед пам’ятником Шевченку. На його заклик відгукнулися до десятка людей, зокрема це були археологи, такі, як Олексій Бритюк, Сергій Теліженко. Згодом вони, за словами Набоки, провели стратегічні сесії, сформувались. І з того часу такі “віче”, як їх називали, з невеликою кількістю людей відбувалися, починаючи з листопада-грудня 2013 року. З’явилася традиція носіння 30-метрового прапора України.

Олексій Біда

Тобто події на Майдані та на Луганщині йшли майже одночасно, але з суспільним домінуванням “регіоналівських” сил, а потім і проросійських, каже Набока. Також луганчани їздили до Києва.

“Звісно, що тиск на луганських активістів був дуже серйозний. На цьому піарилося багато політиків. Я пам’ятаю активістів “Українського вибору”, вони були тоді добрими знайомими. Був такий студент нашого університету Петро, він навіть у момент, коли майданівці проводили свою акцію, “подарував” комусь м’ячик, розмальований в кольори ЛГБТ. Потім з’явилося багато фейкових козаків, які начебто слідкували за порядком”, – поділився Набока.

Олексій Бритюк

День Свободи й День Гідності та Свободи

Щодо історії Дня Свободи, професор вважає, що тоді почав формуватися концепт вуличної демократії. До цього вели певні події найновішої української історії, а саме Революція на граніті у 1990 році, потім акція “Україна без Кучми”, яка також почалася з наметового містечка на Майдані у 2001 році, Помаранчева революція.

“Вони об’єднані принаймні в один освітньо-виховний контекст. Такий посил, що у всі періоди в Україні намагалися зберегти або встановити авторитарний режим, корупційний режим, а у ключові моменти суспільство виходило на майдани, щоб захистити демократичні досягнення”, – зазначив Олександр Набока.

День Свободи з’явився, коли відбулися сфальсифіковані вибори 2004 року й люди почали виходити на Майдан.

Його святкували з розмахом наступного року, 2005-го. На третій рік вже сходилося все менше й менше людей, а потім вже майже нічого не відбувалося.

“День Свободи був дискредитований з одного боку протистоянням усередині помаранчевого табору, досить цинічно, а з іншого – йшла російська політика дискредитації. Його якоюсь мірою реанімував Євромайдан. Збіг дат був ідеологічно використано для того, щоб показати волелюбність народу”, – вважає історик.

При цьому Олександр Набока наголошує: це два різних свята.

“Я пропоную проводити градацію. Євромайдан – це події мирного протесту, це Помаранчева революція 2.0, яка тривала до побиття студентів, а от коли з’явилася кров, то з’явилося і слово “гідність”. Тут йде “гідність попри кров”, вже на крові замішане поняття, тому воно, можливо, й тримається довше. Спочатку “Небесна сотня”, потім події на Донбасі. Хоча і формат цього дня змінився, і сама філософія. Це, скоріше, початок нової історії 2014-2022 років”, – зазначив професор.

Особисте ставлення до свята

“Особисто для мене це і є початок цього складного шляху, у який ми йдемо по сьогодні. Враховуючи, скільки вдалося вирішити попри усі важкі часи, попри все, що вдалося пережити (це не тільки період страшних втрат, але й значущих перемог, які я собі не міг уявити, коли жив у Луганську в якомусь 2011 році). Цей день теплом відгукується в моєму серці. Для мене, наприклад, померлий Олексій Бритюк або ж Олексій Біда, який став воїном ЗСУ, або мій добрий знайомий Сергій Теліженко – це люди, до яких я відчуваю дуже високу повагу.

І тоді, і зараз українське суспільство демонструє спільну реакцію на зовнішній виклик, на російську експансію”, – підсумував Олександр Набока.

Довідково: Олексій Бритюк був археологом та громадським активістом, очолював “Луганський археологічний союз”. Був активним учасником Євромайдану в Луганську. Навесні 2014 року виїхав з Луганська через небезпеку життю. Помер 2016 року у Кракові.

Луганські