"Я готова будувати". Директорка школи з Попасної Марина Устенко мріє відновити з попелу свій заклад

23 листопада 2024 р. 20:52

23 листопада 2024 р. 20:52

Марина Устенко народилася і все життя прожила у Попасній. Спочатку працювала в музичній школі, а потім дитяча мрія стати педагогинею взяла верх. Пані Марина вчителювала у школі №21, а згодом очолила цей заклад освіти, перетворивши його на Школу Олімпійської освіти. Війна вигнала Марину Георгіївну і тисячі попаснян з рідного міста та змусила шукати прихисток деінде.

Переселенка з Попасної Марина Устенко розказала сайту Попасна .City про своє життя до та після повномасштабного вторгнення росіян в Україну.

Марина Устенко: «У мене найкращий педколектив у світі»

Після закінчення школи у Попасній, за порадою батьків, Марина вступила до Бахмутського державного музичного училища ім. І.Карабиця. Здобувши освіту за спеціальністю «Викладач фортепіано. Концертмейстер. Артист ансамблю», дівчина повернулася у рідне місто і працювала викладачкою у місцевій музичній школі.

Однак, дитяча мрія не давала їй спокою.

«Чесно скажу, що вступити до педагогічного інституту була моя мрія. Я завжди цього хотіла. І, коли стала дорослішою, вступила до Слов'янського педагогічного університету», - пригадує пані Марина.

Попаснянська школа №21 прийняла молоду вчительку з розкритими обіймами. Тут жінка пройшла всі освітянські ланки: була керівницею гуртка, навчала учнів українській мові та літературі, згодом стала заступницею директора з виховної, а потім – з навчально-виховної роботи.

Організаторські здібності і бажання втілювати нові креативні форми навчання зробили свою справу. У вересні 2013 року Марина Георгіївна стала директоркою школи.

«Здається мені, я поцілована Богом. У мене найкращий педколектив у світі, найкращі діти і їхні батьки. Я кажу про це кожного дня. Вони підтримували мене від самого початку і тепер допомагають втілювати всі мої задуми. На нарадах і виступах я завжди використовую слово: «ми». Бо ми все робимо разом, ми – єдина родина», - розповідає пані Марина.

Педколектив школи №21. Попасна, 2021 рік Фото: з особистого архіву М.Устенко

Марина Устенко завжди не втрачала моментів взяти «на олівець» чийсь вдалий досвід, щоб інтегрувати його в своїй школі.

Жінка каже: «Я – непосидюча керівниця. Мені завжди кудись треба. Постійно брала участь у районних, обласних, всеукраїнських та міжнародних конференціях, семінарах, фестивалях, у тому числі і за кордоном, щоб запозичити там нові ідеї для нашої школи».

Про шлях до Школи Олімпійської освіти

У 2014 році Попасна перший раз стикнулася з війною. Марина Устенко була серед тих, хто не виїжджав з міста.

«Я не пишаюся тим, що залишилася. Але у мене було бажання захистити школу. Мені здавалося, що коли прилетить снаряд, то я буду вогнегасником рятувати школу від вогню», - пояснює свою позицію Марина Георгіївна.

І вона з колегами дійсно побувала у ролі ДСНСників. Декілька ворожих прильотів сталися по присадибній території закладу, тож довелося усувати наслідки прильотів.

«Коли треба досягати поставленої мети, то спорт завжди допомагає бути в тонусі. Саме спорт і олімпійські цінності розвивають у дітей такі риси як: патріотизм, чесність, порядність, дружба, підтримка одне одного. Так народилася ідея стати Школою Олімпійської освіти. Розвивати спортивні секції та гуртки було замало. Була потрібна сильна матеріальна база», - розповідає пані Марина.

У 2021-му році на території школи побудували найсучасніший спортивний майданчик серед навчальних закладів у Луганській області, який так і не встигли відкрити у квітні 2022 року: футбол, баскетбол, волейбол, бігові доріжки, смуга перешкод, пляжний волейбол, стрілецький тир, тренажерний майданчик, тощо.

Спортивний майданчик Попаснянської школи №21 Фото: з особистого архіву М.Устенко

У директорки закладу ще було багато планів і креативних задумів, щодо розвитку школи. А в сусідній країні запланували дещо жахливе.

Виїжджала з Попасної під обстрілами та молилася: «Отче наш!»

Ранок 24 лютого 2022-го в Попасній був тихим. Напад Росії на територію України більшість містян сприйняли, як чергове загострення між країнами. Але тривожні новини все одно змусили нервувати.

За тиждень Марина Устенко вирішила роздати педколективу трудові книжки: «Відчувала щось недобре. Думаю, нехай трудові побудуть у вчителів «на руках». Вони написали заяви, що беруть їх на два тижні».

Нині директорка жалкує, що тоді не вивезла зі школи оргтехніку, ноутбуки, камери відеоспостереження, спортивне знаряддя…

Від 3 березня попасняни вже не могли й носа висунути на вулицю – місто перебувало під щільними обстрілами.

Марина Георгіївна згадує: «В нашому будинку бомбосховища не було. Під час обстрілів спускалася зі своєї квартири на перший поверх і стояла між стінами у коридорі. В один з днів вибухом вибило вікна у квартирі та знесло балкон. Світла, води, газу в місті вже не було. Перед під’їздом разом із сусідами готували їжу. Неподалік був колодязь – бігали туди по воду. З борошна пекли коржі на вогнищі та ставили самовар на дрова».

В таких умовах педагогиня жила близько двох тижнів, потім вирішила виїжджати. Але перша спроба була не вдалою – на автівці розрядився акумулятор, бо від вибухів постійно спрацьовувала сигналізація.

Але в решті решт пані Марина з родиною виїхали, з собою взяли двох песиків і сусідів.

«Їхали містом і це було дуже страшно. Навкруги все вибухало і палало. Я була за кермом і весь час голосно благала: «Отче наш!» З молитвою про допомогу доїхали до Бахмутської траси, не отримавши жодної подряпини. Коли зупинилися біля Бахмуту, я не могла відчепити руки від керма – вони наче впаялися в нього…», - переповідає Марина Георгіївна.

Бахмут – не чуже місто для попаснянки. Тут вона навчалася в музичному училищі, а її батько протягом 23-х років викладав вокальне мистецтво. Педколектив Бахмутського фахового коледжу культури і мистецтв ім. І.Карабиця зустрів родину Марини доброзичливо: допомогли з речами, харчами, поселили у гуртожиток коледжу.

«Тільки-но зайшли до гуртожитка і перше, що нам дали – великий пакет з пельменями. Пам'ятаю, я почала сильно плакати, що змогла вирватися з палаючого міста», - каже пані Марина.

Приборкавши емоції, директорка почала з’ясовувати хто з вчителів де знаходиться та куди батьки вивезли учнів. Аби розпочати дистанційне навчання, довелося відновлювати шкільну документацію, яка залишилася у Попасній.

Однак довго працювати у Бахмуті не вийшло – до міста швидко наближалася лінія фронту. Переселенка знову зібралася в дорогу.

Марина Устенко знайшла новий прихисток у Полтаві

Вперше у Полтаві попаснянка була у 2016 році – возила школярів для участі у патріотичному проєкті. Нині, у лиху годину, полтавська колега запросила пані Марину до свого міста. Не вагаючись ані хвилини переселенка попрямувала до берегів річки Ворскла.

«На новому місці довелося вдруге починати все з початку. Знову чужі квадратні метри, витрати на елементарні побутові речі. Після моєї затишної квартири у Попасній мені було дуже важко тут. Але я знала, що це тимчасово, тому зціпила зуби, зжала кулаки і тримаюся. У мене є підтримка – мій колектив, моя родина», - розповідає Марина Устенко.

Нині школа працює дистанційно, вчителі і учні адаптувалися до безпечних онлайн-уроків у воєнний час.

«Протягом майже 3-х років, школа не зупиняється на досягнутому, здобули 4 золоті медалі у міжнародних освітніх конкурсах, гідно представляємо Луганщину і Попаснянщину на всеукраїнських спортивних змаганнях офлайн. Використовуємо будь-яку можливість оздоровити дітей, як в Україні так і за кордоном. Постійно проводимо цікаві зустрічі з видатними спортсменами і олімпійцями України», - ділиться досягненнями школи директорка.

У 2023 році Попаснянський ліцей № 21 офіційно зареєстровано, як Школа Олімпійської освіти. Заклад тісно співпрацює з Національним олімпійським комітетом (НОК) України та іншими спортивними організаціями.

Марина Устенко - є головою Луганського обласного відділення олімпійської академії України та членкинею виконкому обласного відділення НОК.

Зруйновані приміщення Попаснянського ліцею №21, 2023 рік Фото: з соціальних мереж

Минулоріч в соцмережах поширили фото зі зруйнованими приміщеннями ліцею. Наразі відомо, що їхньої школи у Попасній вже нема: замість будівлі тепер чисте поле.

Що з її власним житлом – пані Марина уявлення не має, а батьківський будинок згорів.

Директорка Школи Олімпійської освіти вже третій рік живе у Полтаві.

Переселенка зізнається, за цей час звикла до міста: «Вже можу назвати Полтаву своїм містом. Тут є багато красивих місць, парки, алеї. Аби відпочити та зарядитися, набратися сил, я йду до театру – на виставу. Люблю прогулятися міськими вулицями разом зі своїми чотирилапими улюбленцями. Мальтійська болонка і йорк – Тоша і Річік – мої головні депресанти».

Марина Устенко з домашніми улюбленцями Фото: з особистого архіву М.Устенко

Дещо з побаченого у Полтаві, пані Марина хотіла би бачити у рідній Попасній після деокупації і відновлення.

«Я реалістична людина і розумію, що театр в Попасній ніхто не будуватиме. А ось облаштувати красиву алею з брущатки цілком можливо. А ще у Полтаві висаджено багато квітів, тож і в нашому місті залізничників клумби не будуть зайвими», - розмірковує попаснянка.

Марина Устенко додає: зараз головне – це перемога ЗСУ. Жінка вірить в найкраще, бо без цього неможна.

Про повернення, звернення до земляків, найбільшу перемогу

Я повернуся в рідне місто

Я повернуся, якщо воно буде в складі України. І все. Мені більше нічого не потрібно. Я розумію, що нині воно спалене вщент і там нічого немає, але все в наших руках. Я готова будувати, готова до брудної роботи, готова тяжко працювати, коли повернемося.

Головне, що я хочу сказати своїм землякам

Можливо це трохи дивно, але хочу звернутися до попаснян словами з пісні:

Вірте, люди, у дива!

Най душа пісні співа,

Бо темрява дуже слабка,

Коли віра жива!

Найбільша перемога для Попасної

Найбільшою перемогою буде повернення мешканців додому. І Попасна дочекається нас. Ми разом будемо будувати. Думаю, не треба відновлювати оті старі будинки, що там були. Треба побудувати нове сучасне місто!

Луганські