Кремінна-Сарни: як облаштувався та працює на Рівненщині Луганський онкодиспансер

11 березня 2025 р. 11:16

11 березня 2025 р. 11:16

Луганський обласний клінічний онкодиспансер - двічі переселенець. Після окупації Луганська він розгорнув діяльність у Кремінній. А у 2022 році - переїхав на Рівненщину, де працює на базі Сарненської районної лікарні. Гендиректор Євген Хамчич, який очолив заклад за півтора місяця до повномасштабного вторгнення рф, не хоче порівнювати ситуацію до та після релокації. Однак зауважує, що навантаження на лікарів зараз більше, ніж було на Луганщині. Про те, як минули для луганських онкологів останні три роки та їхні досягнення на новому місці Євген Хамчич розповів в інтерв’ю SD.UA .

- Пане Євгене, скільки ще пропрацював заклад у Кремінній після 24 лютого 2022 року?

- Місто недалеко від лінії розмежування, і бойові дії були вже десь за півтора тижня чи навіть менше поблизу Кремінної. За дуже короткий час Кремінна була відрізана від Сіверськодонецька, туди неможливо було проїхати. Один з наших співробітників, лікар-анестезіолог, загинув при спробі вивезти свою доньку з маленькою дитиною.

Але саму Кремінну окупували, мабуть, усередині або наприкінці березня. І деякі співробітники лишались там до останнього, надавали допомогу тим онкохворим, які могли дістатися до диспансеру.

Головна медсестра на той час передавала з волонтерами препарати, хімієтерапію, на неокуповану територію. За що вона нагороджена, до речі, відзнакою від Ради національної безпеки та оборони.

Луганський онкодиспансер, жовтень 2024. Фото: sarnynews.city

- Яка подальша доля онкодиспансеру?

- Особисто я виїхав 7 березня з Кремінної, бо відчував, що місто починають відрізати від України. Спочатку - до Кропивницького. Там ми зустрілися з моєю заступницею з економічних питань та проговорили майбутні плани. Тоді вже були відомі “правила гри” з Національною с лужбою здоров’я: те, як ми будемо фінансуватися. На рівні держави було вирішено зберегти середнє фінансування для таких закладів, як наш. Ми не надавали послуги, але фінансування продовжувалося.

Водночас трапилася нагода зустрітися з медичним керівництвом Рівненської ОДА, від якого я отримав підтримку. Так ми вирішили, що будемо відновлювати роботу закладу в Рівненській області.

Заступниця моя тоді вирішила з'їздити в окуповану Станицю Луганську, де у неї залишилися мати та бабуся. Але по дорозі розстріляли їхній автобус, вона загинула. 34 роки дівчині. За таких обставин все одно треба було продовжувати роботу, бо в мене були зобов'язання перед колективом.

Я приїхав до Рівного, там спочатку нам дали можливість працювати на території Рівненського онкоцентру. Пропрацювали ми близько місяця, однак побачили недоцільність нашого знаходження там, тому що це і тоді був, і зараз є один з найпотужніших онкологічних центрів країни.

Знову ж таки, за підтримки керівництва департаменту охорони здоров'я Рівненської ОДА мене познайомили з мером Сарнів. Після спілкування ми вирішил и працювати там. Чому Сарни? Тому що місто знаходиться на великій відстані від Рівного - близько 100 км. А ще є віддалені райони, такі як Зарічанський, де взагалі близько 200 км до обласного центру. І вирішили, що ми зможемо тут почати працювати.

На той час було у нас десь до 10 працівників, які змогли приїхати. Але потім, коли нам надали в Сарнах половину поверху в хірургічному відділенні, і ми запрацювали, “підтягнулися” і лікарі, і середній медперсонал.

Наразі ми маємо близько 130 працівників. Це десь так само, як було у Кремінній. З них близько 40% - ВПО. Не тільки з Луганської області. Бо не всі змогли з колективу того, що був в Кремінній, переїхати. Бо у кожного свої життєві обставини, ви розумієте. Тож зараз у нас працюють люди й з Херсонської, й з Запорізької області. Такий “інтернаціональний” колектив вийшов.

Євген Хамчич. Фото: sarnynews.city

- Ви задоволені роботою нинішнього колективу?

- Так. Головне - у нас є порозуміння. Чесно, були деякі лікарі, які не розділяли зі мною філософію роботи закладу. Вони пішли. Це також нормально. Але ті, хто залишилися, ми порозумілися і продуктивно працюємо разом.

- Не можу не спитати про обладнання. Я чула, що вивезти з Кремінної його не вдалося. Зараз на чому працюєте? Хто допоміг? Що самі придбали?

- Спочатку ми зібрали базово те, що потрібно для відновлення роботи. Допомагали й волонтери, й громадські організації. Я особисто до Польщі їздив. Мерія Кракова збирала нам гроші на медикаменти, допомагала ліжками, меблями.

Потім, коли у нас були свої гроші, зароблені від НСЗУ, ми почали закупівлю обладнання. Лапароскопічна стійка, наркозно-дихальний апарат, апарат для інтенсивної терапії. Більшу частину обладнання ми придбали. Операційні столи також у Польщі ми знайшли. А от лампи та обладнання для операційної придбали самі.

Зараз нам дуже допомагає Луганська обласна військова адміністрація. З її допомогою придбані високотехнологічні апарати, обладнання для виявлення ракових клітин в лімфатичних вузлах, для проведення судинних операцій, реабілітаційне обладнання.

Можу сказати, що на цей час ми забезпечені досить сучасним обладнанням.

Допомога від поляків

- Чого ще не вистачає?

- На мій погляд, не вистачає площі. До нас дуже багато людей звертається. У реабілітації розписаний розклад на 2-4 тижні вперед. У хірургії також ми робимо близько 10 операцій на день. 5 днів на тиждень оперуємо, у нас немає перерв. У хімієтерапії також все “забито”. Тобто завантаження на максимум, я б сказав.

Зараз хірургічне відділення займає близько 900 квадратів. Поліклініка разом з хімієтерапевтичним відділенням - десь 400. І ми відкрили амбулаторне відділення, реабілітаційне на 115 квадратів. Все це ми орендуємо.

- Працюватимете поки на цій площі чи є інші варіанти?

- Ведемо перемовини з місцевим керівництвом, є порозуміння. Але ж у них є і своя лікарня. Зараз планується її розширення, є глобальний проєкт, який фінансуватиметься з початку цього року. Нам обіцяють, що коли вони зможуть кудись перенести частину своїх відділень, то нам трохи допоможуть з площею.

Лікарі приймають обладнанння

- Пацієнти - це місцеві, в основному? Відчуваєте довіру до закладу?

- Спочатку було таке, звісно, що приїхали східняки, і трішки відчувалася настороженість від місцевого населення. Але ми пропрацювали з колективом, як нам себе вести. Нам довірили спочатку площі, а потім почали довіряти своє життя.
І скажу відверто: за ці майже три роки мені не соромно за те, що ми робимо. І кількість людей, які приходять до нас і довіряють своє здоров'я, тільки збільшується. Це свідчить, мабуть, про нашу гарну роботу.

- Луганчани продовжують звертатися?

- Так, приїжджають. У нас у хімієтерапевтичному відділенні завідувачка Тетяна Іванівна навіть прапорці ставить на мапі України, звідки до нас приїжджають і луганчани, і не тільки луганчани.
Приїжджають і з Харківської області, і з Хмельницької, з Одеси. Та майже зі всієї України.

- Допомогу отримують пацієнти безкоштовно, чи є якісь позиції платні?

- Все, що покриває програма медичних гарантій, ми надаємо безкоштовно. Так, є певні препарати, які програма не відшкодовує. Ми не можемо цим забезпечити, тоді пропонуємо пацієнтам їх придбати.

- За якими напрямками наразі надається допомога?

- Беремо хірургічний профіль: це абдомінальна хірургія, хірургія молочної залози, гінекологія, отоларингологія. Зараз також додалися пухлини голови та шиї, проктологія та урологія.
Реабілітація окремим напрямком у нас йде. Ну і хімієтерапія надається амбулаторно та стаціонарно, як я вже казав.

Операція на базі ЛОКОД

- Наскільки я пам'ятаю, відкривався консультаційний кабінет у Дніпрі. Він ще працює?

- Ні. Там був лікар, наш луганчанин, який раніше працював у Кремінській районній лікарні онкологом. Але за сімейними обставинами він переїхав до нас в Сарни. Тепер працює тут. У Дніпрі, на жаль, ми не знайшли фахівця, який би зміг продовжувати цю роботу. А відкривати заради відкриття немає сенсу. Треба ж, щоб воно працювало.

- Щодо реабілітаційного напрямку. Я десь читала, що реабілітація онкохворих у вас - це взагалі вперше в Україні. Це так?

- Не зовсім. Ми одні з небагатьох онкологічних закладів, які надають реабілітаційну допомогу онкологічним хворим. Лідером в цьому напрямку є Національний інститут раку. У мене досить теплі відносини з керівницею цього закладу. І вони перші почали. А ми підхопили. Бо вважаємо за доцільне.

Це, власне, люди прооперовані, проліковані, які потребують і фізичної реабілітації, і психологічної. Ми не одні надаємо таку допомогу. Але майже ніхто в онкоцентрах потужніших, набагато, ніж наш, реабілітацією так не займається.

- Окрім онкохворих, кому ще надають допомогу?

- Реабілітацію у нас надають майже за всіма напрямками. Це і військові, і діти. Пацієнти неврологічного напрямку, травматологічного.

Команда реабілітологів досить потужна. Я дав їм карт-бланш - розробляти свої програми, щоб це було ефективно. Реабілітологи у нас кожен день приходять у відділення, спілкуються з пацієнтами, з лікарями. Тобто налагоджений повністю оцей цикл взаємодії між лікуючим лікарем, оперуючим лікарем, пацієнтами та реабілітацією.

У реабілітаційному відділенні

- Ще ви відкрили напрямок паліативної допомоги, як він працює?

- На жаль, є частина онкопацієнтів, яким ми радикально допомогти не можемо. У таких випадках немає інших варіантів, ніж надавати паліативну допомогу.

Ми працюємо і на виїзді, і стаціонарно. У нас є чотири автомобілі у користуванні. Три з них ми придбали за допомогою міжнародних організацій. Також обласна адміністрація нам передала автівку швидкої допомоги. І у нас бригада їздить по домівках пацієнтів. Є напрацювання у плані співпраці з соцзахистом населення місцевим, і, я думаю, що цьогоріч вдасться розширити цей напрямок.

Спеціалісти з паліативної допомоги на виїзді

- Днями ви підписали меморандум про співпрацю з Рівненським онкоцентром. Що він передбачає?

- Був певний період конкуренції між фахівцями нашими й Рівненського центру, що призводило до зменшення довіри населення. Люди хвилювалися, як ставитимуться до них у Рівному після лікування у нас. І це впливало негативно на доступність медичної допомоги у всьому регіоні. Але відбулися певні зміни, і зараз налагоджується співпраця в плані пропрацювання маршрутів пацієнтів.

Рівненський онкоцентр має обладнання з надання променевої терапії. І ми відпрацьовуємо схеми, як правильно, на якому етапі та з ким сконтактувати, щоб ці пацієнти після лікування хірургічного, хіміотерапевтичного у нас променеву терапію отримували саме в Рівненському онкоцентрі.

У Рівному зацікавлені в тому, щоб пацієнти від нас йшли на лікування до них. І навпаки. Тож завдяки меморандуму зросте довіра до обох закладів і це потенціює роботу кожного з них.

- Ще ж у Рівне релокувався наш луганський медуніверситет. З ним якось взаємодієте? Може, які є спільні проєкти або плани на співпрацю?

- Проєктів спільних поки немає. Може, тому, що ми трошки далекувато від університету. Але в плані навчання, післядипломної освіти контакт з медичним університетом дуже міцний.
Я особисто знайомий з ректором, це мій викладач ще з університету, я його дуже поважаю. До речі, підписання меморандуму було на території нашого медичного університету.

- До онкодиспансеру час від часу приїжджають оперувати спеціалісти з інших закладів. Діляться досвідом? А лікарям луганського онкодиспансеру є, чим поділитися?

- До нас приїжджає останнім часом оперувати наш луганчанин Роман Морару-Бурлеску. Це дуже досвідчений онколог, який працював у диспансері ще до 2014 року. Він каже, що приїжджає, щоб віддати борг за своє навчання цьому закладу.

Нашим лікарям досвідом поділитися, може б, і хотілося, але поки вони настільки завантажені, що немає часу. Можливо, якщо було б більше площі, більший штат, тоді був би й вільний час на поїздки.

Операція за участі Романа Морару-Бурлеску

- А якісь рідкісні операції роблять лікарі Луганського онкодиспансеру?

- Кожна операція унікальна. Неможливо сказати, що вони роблять щось таке, що не робиться в Україні. Медицина – це не тільки мистецтво, але це і технології певні. А для розміщення певних технологій потрібні площі та можливості матеріальні. Зараз, на жаль, ми трошки в цьому обмеженні. Але рівень фахівців досить високий і він не гірший, ніж в більш потужних закладах.

- У вас також проводять Дні відчинених дверей щодо того чи іншого виду раку. Це робиться для ознайомлення пацієнтів з можливостями лікарні?

- Ні, дні відчинених дверей проводяться не для ознайомлення, це скринінгові програми. Річ у тім, що рівненський регіон досить небезпечний в плані онкології. На це впливає, зокрема, близькість Чорнобильської зони. Свого часу пляма з Чорнобиля пішла саме на північ Рівненщини. А також ми побачили, що кількість випадків захворілих на рак більша у селах, де видобувають граніт. І ми бачимо дуже багато випадків запущених.

Тому почали проводити ці Дні відчинених дверей для того, щоб провести скринінг, і виявити пухлини на максимально ранніх стадіях.

- До слова. Нерідко люди довго й складно долають психологічний бар'єр перш ніж звернутися до онколога та обстежитися. Які ваші поради у таких випадках?

- Порада проста - не боятися. За моїми спостереженнями, 70-80% пацієнтів, які дізнаються, що мають онкологію, самі на собі ставлять хрест і кажуть: “Все, у мене рак, значить, я помру”.

Людина живе з цими думками рік, два, а потім приходить усвідомлення, що дуже хочеться жити. Але часто буває запізно, і тоді до нас звертаються вже тоді, коли допомогти майже неможливо.
Тому прошу всіх, якщо хтось мене почує: ми боремося за кожну людину на будь-якій стадії раку.

Ми надаємо і психологічну допомогу, і медикаментозну, і хірургічну. За найменших підозр - прийдіть, проконсультуйтеся, обстежтеся. Щоб ми змогли якомога раніше надавати кваліфіковану допомогу. Не треба боятися лікарів.

- Які зараз тенденції, з якими видами раку найчастіше стикаєтеся?

- Складно сказати. І молочна залоза, і гінекологія, і кишково-шлунковий тракт, і урологія, і шкіра. За всіма напрямками онкології досить багато, на жаль.

- Ви зауважували вже, що на розвиток онкології впливає місце проживання. А ще в країні три роки йде війна. Ця постійна тривога, важкий психічний стан. Це могло стати каталізатором?

- Звісно, психологічний стан людини не може не впливати на фізичний. Але такі дослідження не проводились, тому провести якусь кореляцію збільшення чи зменшення онкологічної захворюваності в стані війни я не можу.

Перший амбулаторний прийом у Сарнах

- Уявімо два варіанти розвитку подій. Перший: триватиме окупація Луганщини. Ваш заклад так і буде називатися Луганський обласний онкологічний диспансер, навіть якщо залишиться в Сарнах? Другий - деокупація. Готові будете повернутися?

- Щодо збереження закладу як юридичної особи у Луганській області, це на мій рівень компетенції. Власник - Луганська ОДА. Якщо на рівні держави ухвалять якісь інші нормативні акти, я на це вплинути не зможу.

Зараз у нас сформований колектив, ми працюємо, наша юридична реєстрація в Луганській області. Але якщо буде деокупація, я думаю, що поїдуть в Луганську область не тільки луганчани, а ще й рівнян ми з собою заберемо.

Луганські