Хто в “лнр” може безкарно зберігати медаль “За військову службу в Україні”, українські грамоти та нагороди

01 квітня 2025 р. 09:06

01 квітня 2025 р. 09:06

Якщо хочеш щось зробити невидимим, поклади це на найпомітніше місце. Кому на Луганщині можна безкарно зберігати символіку України? Мало хто пам’ятає, але при владі у самопроголошеній “лнр” довгий час знаходяться особи, яких відзначили за часів України державними нагородами, медалями, усілякими грамотами та подяками. І за 11 років жодного повідомлення чи світлини про те, що ці зрадники своїх українських нагород зреклися, викинули їх, спалили або порвали.

Як відомо, зараз російське керівництво чимдуж старається позбавитися усього “українського духу” серед керівництва самопроголошеної “лнр” і пачками призначає на посади “справжніх росіян”, яких точно не можна запідозрити у роботі на Україну й у ностальгії за українським минулим. Бо раптом колишні українці - “подвійні агенти”?

SD.UA вже писав, “Кого ще в “лнр” можна гнати стусанами за прикладом Моргунова з Сіверськодонецька” .

Тепер ми нагадаємо, хто ж у самопроголошеній “лнр” може безкарно зберігати, і, мабуть, ночами милуватися медаллю “За військову службу в Україні”, грамотами з тризубом і навіть українським прапором. SD.UA пропонує свою п’ятірку таких діячів.

Леонід Пасічник

Першим неможливо не відзначити гауляйтера самопроголошеної “лнр” Леоніда Пасічника - колишнього непересічного співробітника управління СБУ в Луганській області. У 2006 році Пасічник - 36-річний “сбушник” - взяв участь в операції проти контрабандистів на російсько-українському кордоні.

На цьому місці нагадаємо контекст подій: тоді, після перемоги “Помаранчевого майдану”, на короткий строк до влади в Луганську обласну адміністрацію прийшли проукраїнські керівники. Спочатку це був Олексій Данілов, потім Геннадій Москаль. РНБО у ті часи керував Петро Порошенко. І на державному рівні була поставлена задача - боротися з контрабандою саме на Луганщині, навіть запровадили програму “Контрабанді-стоп”. Йшлося про те, що масштаби контрабанди в Луганській області становлять загрозу нацбезпеці України. Данілов разом з прикордонниками та журналістами навіть влаштовував показові рейди на гвинтокрилі та особисто вишукував контрабандні стежки поблизу кордону з рф.

І от в таких гучних інформаційних умовах задачу ловити контрабандистів поставили передусім управлінню СБУ. Пасічник був одним з тих, хто й виконував це завдання. У 2006 році він керував операцією із затримання великої партії контрабанди на КПП “Ізварине”. Водій автомобіля Subaru Legacy перевозив у росію велику партію готівки у схованці, а “принциповий” Пасічник не тільки вирахував порушника, але й відмовився від хабаря. Деякі джерела стверджують, що саме тоді Пасічника завербувала ФСБ рф і допомогла “провернути” цю операцію, щоб він пішов уверх по кар’єрних сходах у СБУ. І кар’єра його вгору дійсно пішла. Але звісно ж, достеменно невідомо, коли саме Пасічник почав працювати на росію.

І от після вдалого затримання контрабандистів Пасічника у 2007 році відзначив державною нагородою тодішній президент Віктор Ющенко. Майбутній “голова лнр” отримав медаль “За військову службу в Україні”. Інформації про те, що українська влада позбавила Пасічника цієї медалі немає, також немає жодної інформації або фото того, що Пасічник позбувся нагороди або ж привселюдно її викинув. Хоча це була б гарна картинка для російських ЗМІ.

Щоб таку реліквію зберегти під пильним оком рф, досвідченому “сбушнику” великих зусиль докладати не треба. Але для чого Пасічнику ця медаль? Пускати скупу сльозу, коли у його свідомість закрадається совість? До речі, його попередник Ігор Плотницький ридав на камеру, згадуючи “скільки життів поклали” у війні, і не соромився.

А медаль “За військову службу в Україні” виглядає так:

У 2017 році “Реальна газета” опублікувала фото сторінок книги, і там є про те, як Ющенко нагороджує Пасічника.

Пасічника росія поки залишає на посаді, але його тепер оточують “справжні росіяни”. Наприклад, замість незмінного місцевого “прем’єра лнр” Сергія Козлова - уродженця Сорокіного (Краснодона) на цій посаді з 2024 року Єгор Ковальчук - чиновник з Челябінська.

Між іншим, медаль “За військову службу в Україні” мають чимало людей. За дуже сумною і несправедливою іронією долі, цією медаллю нагороджений і зрадник Пасічник, і солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни з таким же прізвищем - Віталій Петрович Пасічник. Він народився 4 листопада 1993 і загинув 19 листопада 2017 року, захищаючи Україну.

Яна Силкіна

Заступниця голови окупаційної адміністрації Сіверськодонецька Силкіна, як відомо, з когорти нових зрадників. Тож довіри до неї у рф має бути ще менше, ніж до Пасічника. Силкіна довгий час працювала начальницею відділу соціального захисту та сімейної політики Департаменту соцзахисту населення Луганської ОВА, тож української символіки в неї вдосталь. Чи позбавилася вона її? Такої інформації немає.

Де, наприклад, ця грамота-подяка з українським гербом, яку їй вручала заступниця голови Луганської ОВА Катерина Безгинська?

До речі, інструкцію про методи збереження українських реліквій Силкіній може дати сам Пасічник.

Силкіна в інтерв’ю любить повторювати, що зберігала свої проросійські погляди з 2014 року, працюючи в українських органах влади, і любить називати себе “росіянкою за духом”. Але більше скидається на те, що Силкіна, крім того, що зрадниця, ще й “пристосуванка за духом”. Адже якби вона відмовилася працювати на росію і просто залишилася у Сіверськодонецьку як пересічна мешканка, то її існування у напівзруйнованому місті було б жалюгідним, а чоловіка Костянтина Силкіна росіяни мобілізували б на війну.

Альберт Зінченко

Глава окупаційного Станично-луганського муніципального округу Зінченко - “тертий калач”, бо в державних органах влади він буквально змолоду, з 1990-х років. За ці десятиліття грамот, подяк, відзнак, а також прапорів українських у нього мало б назбиратися кілька валіз - стільки, що будь-яка Силкіна позаздрить.

Вперше головою Станично-Луганської районної державної адміністрації Зінченко став у 2009 році, на цю посаду його призначив президент Віктор Ющенко. Потім була окупація Луганська, і Зінченко, який зараз продає себе як прихильник “русского міра”, виїхав на підконтрольну Україні територію.

У 2020 були вибори, де його обрали головою Станиці Луганської, а в 2021 році президент Володимир Зеленський призначив його на посаду керівника Станично-Луганської ВЦА.
Зінченко у 2022 році до останнього підтримував зв’язок з українськими журналістами, виправдовувався, казав, що не здавав Станицю.

“Панові Альберту ми дзвонили перед тим, як виявилося, що він (перейшов на бік окупантів). Звісно, що потім, коли він перейшов, він навіть після цього відповідав, і, коли йому оголосили про підозру, він теж відповідав і коментував, захищався", – розповідала ІМІ редакторка “Вільного радіо” Анна Сердюк.

Як і Пасічник і Силкіна, своїх “українських регалій” Зінченко публічно не зрікався. І, зважаючи на те, як сам Зінченко власними руками занапастив своє життя і хорошу репутацію, то йому тільки й залишається, що крадькома перебирати уламки свого минулого з українським гербом.

Михайло Голубович

Про новоспеченого “міністра молодіжної політики “лнр” Михайла Голубовича ми поговоримо згодом, а зараз згадаємо про його діда - актора-зрадника.

За життя Михайло Голубович-старший мав безліч українських нагород, які перейшли у спадок його єдиному онуку- псевдоміністру. Ордени такої якості просто так не викинеш.
Як викинути на смітник орден князя Ярослава Мудрого V ступеня, яким Голубовича-старшого нагородили у 2011 році? Між іншим, нагородили за вагомий особистий внесок у розвиток театрального мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність та високу професійну майстерність. І досі цього ордена Голубовича в Україні навіть посмертно не позбавили.

Також Голубовича нагороджували орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня у 2013 році – за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток української держави, вагомі трудові здобутки, багаторічну сумлінну працю.

Голубович був повним кавалером ордена “За заслуги”, а також мав ювілейну медаль “20 років незалежності України”.

Якщо його онук такий принциповий “русскоміровець”, він має прямо на Театральній площі дідові українські медалі розбити кувалдою і спалити. Але ж ні, цього не сталося. Мабуть, медалі діда лежать або у “почесній шухляді”, або ж розвішані як згадка про славне українське минуле.

Максим Дерський

Депутат “народної ради “лнр” Максим Дерський і досі має звання заслуженого діяча естрадного мистецтва України. І саме так себе позиціонує на власному YouTube-каналі, там жодної згадки про “лнр”і росію.

“Творча лабораторія Заслуженого діяча естрадного мистецтва України, композитора, аранжувальника Максима Дерського”, - йдеться на каналі, який досі поповнюється відео. Вочевидь Максим соромиться свого “лнрівського” звання? А, може, таємно сумує за Україною та уявляє, якою б могла бути його творча кар’єра, якби він не обрав піти зрадницькою стежкою батька.

Юрій Дерский - батько Максима, що помер у 2020 році, був композитором-аранжувальником і мав звання заслуженого діяча мистецтв України, а також був радником міністра культури України з питань музичного мистецтва.

Попри те, що за життя Дерський написав “гімн “лнр” і всіляко підтримував окупацію Луганщини, від своїх українських нагород не відмовився. Максиму Дерському все це залишилося у спадок, від якого він і досі теж публічно не зрікся.

Луганські