Сіверськодонецьк у серці: історія жінки, яка полюбила своє місто та втратила його через війну

09 травня 2025 р. 12:19

09 травня 2025 р. 12:19

"Якщо всі такі, як ми, поїдуть, то хто тут лишиться?" — ця фраза чоловіка змінила життя Марії Гуляєвої. Замість мрій про від'їзд прийшло бажання зробити своє місто кращим. А потім війна забрала Сіверськодонецьк, залишивши тільки спогади про сосновий ліс, фестивалі біля озер і тепле літо, яке завжди пахло чебрецем.

Від бажання втекти до любові, що зігріває

Марія Гуляєва тривалий час працювала в громадських організаціях Сіверськодонецька, а зараз мешкає в Києві. Її історія — як дзеркало, в якому відображається доля багатьох українців з прикордонних міст: колись ти мрієш покинути рідне місто, а потім усвідомлюєш, що твоє серце назавжди приросло до цієї землі.

"Половину життя я мріяла звідти поїхати”, — Марія посміхається, згадуючи юнацькі бажання.

Хотілося більшого, хотілося випробувати себе десь в іншому місці. Але доля розпорядилася інакше. Після першої окупації у 2014 році, коли родині вдалося повернутися додому, чоловік сказав їй фразу, яка запала в душу: "Якщо всі такі, як ми, поїдуть, то хто тут лишиться?"

Ці прості слова перевернули її світогляд.

"Я подумала, що раз я тут, я буду робити все, що від мене залежить, щоб це місто було ще краще", — очі Марії світяться, коли вона розповідає про новий етап свого життя.

Саме тоді в її житті з'явилося волонтерство, громадська діяльність і глибоке, зовсім нове відчуття відповідальності за місце, де вона живе.

Активності

Разом з однодумцями вона організовувала заходи, які зігрівали місто радістю і спільністю: "У нас був такий чудовий захід "Тримай баланс" на Парковому озері. Люди катались на катамаранах, спілкувались, забуваючи про тривоги. Ми робили фестивалі, привозили спікерів... Коли ти бачиш, скільки людей прийшло, і розумієш — ми це зробили! — неймовірне відчуття".

"Тримай баланс"

Але найтепліші спогади пов'язані з природою рідного міста. Марія описує літню спеку, яку вона так любила, і степ з ковилою, і запах чебрецю в лісі: "Це такі теплі спогади, вони з тобою постійно, тримаєшся за них, і вони тебе підтримують зсередини”.

Її "місцем сили" був сквер біля пам'ятника Гоголю — там вона гуляла кожен ранок з маленькою дитиною. І, звісно, сосновий ліс біля дачі родини: "Сосни й сонце, і цей аромат хвої — такий насичений, що перехоплює подих”.

А ще — постійний вітер, який створював особливу атмосферу.

"Навіть тут, у Києві, коли на відкритій місцині дме вітер, на секунду здається, ніби я знову в Сіверськодонецьку. Там постійно відчувалося, що десь за рогом має бути море і пляж, особливо влітку”, - каже вона.

Коли місто стає спогадом

Фотографії зруйнованого Сіверськодонецька стали для Марії та її дітей справжньою травмою. Голос її тремтить, коли вона згадує: "Ми з доньками дивилися на це... Перше, що ми побачили — зруйнований садочок, де вчилася старша донька. Потім — величезна вирва на шкільному подвір'ї. Було неймовірно боляче. Я знаю директорку школи, як вони її ремонтували, скільки душі вкладали. І потім бачу — її немає, вона стоїть вигоріла.Музичне училище, театр, який тільки відреставрували — "він такий лялечка був..."

Травень 2024 року

Особливо вразило її руйнування Льодового палацу. Марія знала там кожен куточок — ходила на ковзани з дитинства, потім на танці.

"Я не могла повірити, що цієї місцини просто вже немає і ніколи не буде існувати”, - розповідає жінка.

Льодовий палац, ютуб-канал mr sphynx

Але найдивовижніше, що Марія досі не може до кінця усвідомити втрату цих місць.

"У голові ніби два окремі файли. В одному — живий Сіверськодонецьк, де все ще існує. В іншому — знання, що все зруйновано”, - каже вона.

Вона згадує кутовий будинок біля Палацу культури Хіміків, де з дитинства купувала молочні коктейлі з подругою.

"Я їх не дуже любила, але подружка обожнювала, і я з нею за компанію ходила туди. Тепер цього будинку немає — його знесли. У знаннях це є, а в відчуттях — ні”, - каже Марія.

Нове життя і послання землякам

У 2022 році Марія почала працювати з естонською організацією MONDO , з якою була знайома ще з 2014 року, коли вони допомагали Сіверськодонецьку.

"Mondo тоді привозили в місто волонтерів, проводили психологічні заняття, допомагали школам. Багато містян можуть пам'ятати цих дівчат-волонтерок, які так щиро працювали з дітьми”, - розповідає вона.

Зараз Марія координує проєкти Mondo в Україні. Організація працює у 13 країнах світу, але офіси має лише в трьох — Естонії, Україні та Уганді. З гордістю вона розповідає про напрямки роботи: освіта, психологічна допомога, підтримка шелтерів для переселенців.

"Цієї зими ми реставрували прихистки, привозили людям паливо, обігрівачі... Коли бачиш, наскільки люди постраждали, розумієш, скільки ще треба зробити. Але якщо ти допоміг хоч одній людині — це вже результат”, - каже жінка.

Фото MTÜ Mondo

За час її роботи команда Mondo в Україні зросла з однієї людини до семи.

"Пріоритет організації — не створювати власні робочі місця, а підтримувати місцеві організації, посилювати їхню роботу”, - вважає вона.

Наприкінці розмови Марія звертається до земляків, які, як і вона, змушені були покинути домівку:
"Тримайтеся своїх! Ми з родиною завжди так робимо — якщо можемо щось купити у сіверськодончан або скористатися їхніми послугами, обов'язково це робимо. Завжди шукаємо наших у Києві, намагаємося підтримати"

Вона додає: "Цінуйте себе і знайте — наше місто було дуже круте. Не знаю, чи повернемося колись, але теплі спогади тримайте всередині, щоб вони вас заряджали. Ця основа нікуди не дівається. Не забувайте, що Сіверськодонецьк всередині вас, і на нього завжди можна спертися"

І найголовніше побажання, яке звучить як обіцянка: "Намагайтеся як фенікси відроджуватися, триматися, і якимось чином знаходити щось позитивне і світле".

Луганські