Матір загиблого воїна з Луганщини у пам'ять про сина взяла під опіку чотирьох дітей: історія про посмертно втілене...

12 травня 2025 р. 10:16

12 травня 2025 р. 10:16

Переселенка з Луганщини Оксана Карпцова втратила на війні старшого сина. 21-річний Єгор Карпцов, позивний "Карбон", був військовослужбовцем 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Загинув в обороні Авдіївки. Незадовго до смерті встиг поділитися з матір’ю думкою — взяти в родину дитину-сироту. Оксана виконала бажання сина — рік тому їхня сім'я поповнилася одразу чотирма прийомними дітьми.

Що пережила на початку війни та в окупації, як замість одної доньки в її родині опинилися четверо дітей та що дає наснагу в материнстві —Оксана Карпцова поділилася своєю історією з Суспільне Донбас.

До повномасштабної війни родина Карпцових жили у Сватовому на Луганщині. Оксана була власницею салону краси й сама там працювала перукаркою.

Разом з чоловіком виховували двох синів. Нині молодшому Матвієві 17 років, старшому Єгорові — назавжди 21, говорить Оксана.

"У жовтні 2021-го Єгор підписав контракт і став військовослужбовцем 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади. Коли розпочалася війна, він одразу опинився в "гарячій" точці, під Авдіївкою. Він загинув на 18-й день повномасштабної війни — 13 березня. Йшли танки — на мирне населення, а вони з хлопцями взяли вогонь на себе. Він і ще 11 хлопців", — розповідає Оксана.

Поховали Єгора Карпцова на Дніпропетровщині, куди змогли вивезти тіло, — без рідних. Удома, на Луганщині, на той момент вже була окупація, розказує жінка.

8 березня 2022. Підвал. Фото надала Карпцова

Вони з чоловіком і молодшим сином прожили в захопленому російськими військами Сватовому два місяці.

"Окупанти були в нашому місті вже 3 березня. Колонами йшла техніка, такий гул стояв. Прапори були не російські, а совєтські — червоні, з серпом і молотом. Деякі наші — ті, з ким я спілкувалася, з ким дружила, — стояли й махали їм… Люди, які приходили до мене в перукарню", — каже Оксана.

У перукарню до Оксани приходили люди у формі зі зброєю.

"А потім до мене в перукарню прийшли люди у формі. Зайшли: "Что ми, работаєм?". "Працюємо", — кажу. "Заканчіваєм свою работу, подпісиваєм договор с намі. Вот, всє докумєнти готови". Я така стою, хитаю головою. Вони: "У тєбя два часа єсть — убірайся". Єдине, що я встигла забрати, — перукарський інструмент. Дуже шкода приміщення, у ньому ще син мені допомагав зробити ремонт", — говорить переселенка.

На підконтрольну Україні територію Карпцови змогли виїхати через територію росії — з перевізником. Сплатили, каже Оксана, по 500 доларів за кожне місце, добиралися кілька діб. Із собою взяли лише найнеобхідніше. Оселитися вирішили на Дніпропетровщині, ближче до населеного пункту, де похований Єгор.

Єгор Карпцов з Луганщини, загинув у 2022 році під Авдіївкою. Фото надала Карпцова

Як розповідає жінка, вона майже "жила" біля могили сина: дім — робота — дім — цвинтар — це був її звичний маршрут. Обмірковувала, згадує вона, й одну з останніх розмов із сином.

"В Авдіївці Єгорка бачив скільки дітей залишились сиротами після "прильотів", скільки виїжджали й евакуювалися. І він мені напередодні каже: "Мам, ти не уявляєш, що тут робиться, тут просто пекло. Скільки дітей ми оце зараз евакуюємо вже самих без батьків. Як прийду у відпустку, візьмемо дитину, дівчинку? Кажу: "Прийди, синочку, ти тільки прийди", — розказала жінка.

Рішення Оксани — взяти в родину прийомну доньку — підтримав чоловік Олексій. Подружжя готувалося стати прийомними батьками не один місяць: збирали документи, пройшли спеціальні курси. За дівчинкою-сиротою довелося їхати до Нідерландів, де в евакуації перебував український сиротинець. Їхали за однією — повернулися з чотирма, усміхається Оксана.

Родина Карпцових. Фото надала Карпцова

"Ми їхали по Кіру, найстаршу. Зараз їй вісім. Я її, можна сказати, через інтернет вибрала. Приїздимо в Нідерланди, в дитячий будинок. І вже на порозі вони всі четверо до нас вибігають. Обіймають. "Ти моя мама?", "Ти за мною?". Я в шоці стою", — пригадує жінка.

Так у її родині рік тому опинилися троє доньок і син: найстаршій Кірі зараз вісім років, Богданові — сім, Ані — шість, Насті — п’ять. Вони з чоловіком купили житло на Дніпропетровщині й весь свій вільний час присвячують дітям.

Родина Карпцових у Дніпрі, 5 травня 2025 року. Суспільне Донбас/Юлія Підгола

"Настя була замкнута, не розмовляла. Ми думали, що вона глухоніма. Зараз покращало, вона така торохтушка — і співає, і взагалі активна. На жаль, у неї виявили дитячий церебральний параліч. Не дуже тяжка форма, але все одно треба постійно лікуватися. Через таку ситуацію чоловік втратив роботу — нам треба постійно їздити на реабілітацію, лежати в лікарні.

Чергуємося з ним: я — з наймолодшими, він їздить, або навпаки. Старший син Матвій живе з нами, йому 17 років, навчається в коледжі", — каже Оксана.

Велика родина за столом. Фото надала Карпцова

За словами жінки, виплати від держави — 860 гривень на кожну дитину. На Настю ще дають пенсію.

"Живемо на заощадження. Кошти, які виплатила держава за смерть сина, підуть на освіту й майбутнє дітей. Дуже допомагають наші знайомі, друзі, куми, які розсіялися по всьому світу. Шлють дітлашні подарунки, одяг, іграшки. Також із дітьми допомагає моя мама, їй 68 років, вона також виїхала з окупації", — додає Оксана.

Рік, що минув, у ролі матері багатодітної родини, зізнається Оксана, не був для неї простим.

"Усі діти травмовані. Кожен з них — по-своєму. Гризуть нігті, висмикують вії... Все, що нам казали про період адаптації, — все є. І попри все — зараз я насолоджуюсь материнством. Я стараюся дати цим дітям все, що, можливо, не додала свого часу своїм хлопцям, бо була вічно забігана, постійно мчалася на роботу.

Дівчаткам коси плету, з Богданом — їздимо на тренування з греко-римської боротьби. Возимо їх на всілякі заходи. Я не жалкую про своє рішення. Я б хотіла поділитися цим з іншими сімейними парами: якщо є можливість, беріть дітей у родини", — говорить Оксана.

Переселенці виховують одного рідного та чотирьох прийомних дітей. Фото надала Карпцова

Жінка додає: втративши через війну сина й рідний дім, вона вже не будує довгострокових планів на майбутнє — живе, тим, що є.

"Повернутися додому дуже хотілося б, але це — нереально. Живемо маленькими мріями. Скоро літо, і старша заговорила про валізу, про табори. Звісно, хочеться поїхати всім разом на відпочинок. Та ми й так удома не сидимо: їздимо в зоопритулок для евакуйованих тварин, з Бахмута, з Костянтинополя, допомагаємо, чим можемо. І вдома у нас живуть тварини. Кішка Лесі — названа на честь Лесі Українки, Боня і Лунтик — два хом'ячки", — каже Оксана.

Нагадаємо, у Сватовому перейменували вулицю на честь загиблого військового Єгора Карпцова.

Луганські