Точка відліку – Луганщина. Імена видатних сучасників на мапі регіону

03 червня 2025 р. 09:10

03 червня 2025 р. 09:10

3 червня Луганській області виповнюється 87 років.

Зазвичай у такі дати згадують про знакові події та постаті минулого. У цьому ж тексті – невелика добірка історій наших сучасників. Відомих людей, які народилися на Луганщині, починали там свій професійний шлях, жили й навчалися поруч з нами, а зараз стали успішними у своїй справі.

Це, звісно, не повний список і точно не рейтинг найвидатніших. Скоріше, просте нагадування, що Луганщина – не лише про територію та кордони. Вона ще й про людей.

Перелічені імена – уособлення справжньої, нестереотипної Луганщини: мужньої, творчої, впертої та талановитої. SD.UA вже говорив про це в добірці про уродженців Сіверськодонецька. І тепер продовжує тему.

Рубіжне – Максим Жорін («Мосе»)

Колишній командир полку «Азов», а нині – заступник командира 3-ї штурмової бригади ЗСУ, підполковник. Учасник ключових боїв за Донбас і Київщину. Один з найбільш авторитетних офіцерів сучасної російсько-української війни.

Народився 7 червня 1989 року у Рубіжному. Вчився у Рубіжанському політехнічному коледжі, потім – Київському національному університеті технологій та дизайну.

У 2014 році, під час Революції Гідності, познайомився з Андрієм Білецьким, а пізніше добровольцем став до лав створеного ним батальйону «Азов». Звільняв Маріуполь та Мар'їнку, був учасником Іловайської операції. У 2015 році підрозділ «Азову» під керівництвом Жоріна брав участь у звільненні Широкиного. Починаючи з серпня 2016 й понад рік рубіжанин був командиром полку.

Пішовши на деякий час з війська, зайнявся політикою, став функціонером партії «Нацкорпус». У 2019 році як самовисуванець балотувався до парламенту по мажоритарному округу 217 (Київ), за результатами голосування поступившись Людмилі Костенко з «ЄС» та Мар’яні Безуглій зі «Слуги народу».

З початку повномасштабного вторгнення долучився до київського добровольчого загону ТрО «Азов», разом з яким воював на підступах до столиці, зокрема – у Бучі . З 2023 року – заступник командира 3-ї ОШБ – бригади, яка відзначилася у боях під Бахмутом, Авдіївкою та на інших ключових напрямках фронту.

Зважаючи на високу командирську посаду та значний бойовий досвід, Максим Жорін часто коментує події на фронті, виступає з питань національної безпеки, мобілізації, підтримки ветеранів та трансформації армії. Веде власний телеграм-канал .

Особистих тем натомість торкається вкрай рідко. За цим посиланням – нетипове для Жоріна інтерв'ю, де він розповідає про свою родину, дитинство та юність на Луганщині, формування особистості й те, як він сприйняв знищення рідного Рубіжного.

Ось цитата звідти: «Я майже перестав мріяти про будь-які речі. І якщо говорити про Рубіжне, не бачу у найближчій перспективі, коли я туди повернуся. Я це розумію…Але колись звільнимо. А цей час прийде. Якщо я на той час буду живий, то я із задоволенням туди поїду, навіть на руїни» .

Луганськ – Антон Птушкін

Український тревел-блогер, телеведучий та документаліст.

Народився 22 травня 1984 року в Луганську. Вивчився у СНУ імені Володимира Даля на соціолога, але за фахом працювати не пішов. У Луганську привернув до себе увагу як артдиректор популярного нічного клубу, організатор вечірок і концертів.

У 2012 році переїхав до Києва, ставши засновником і програмним директором радіостанції Lounge FM. Ну, а відомим на всю країну його зробило тревел-шоу «Орел і решка», де Птушкін був співведучим. У 2017-2018 роках Антон знявся у понад 60 випусках проєкту, але потім залишив його та зосередився на створенні власного контенту про подорожі.

Авторські відео Птушкіна вивели його у топ відеоблогерів. Випуски вирізняє у першу чергу те, що мандрував, знімав, писав сценарії, монтував та робив графіку ведучий самостійно від першого до останнього кадру.

До 2022 року луганчанин вів блог російською мовою та намагався уникати теми окупації рідного міста. Однак на початку повномасштабного вторгнення рф випустив відео , яке почав зі слів:

«Луганськ – це мій дім, який у 2014 році у мене забрали. У вас коли-небудь забирали дім?».

У ньому він звернувся до росіян із закликом не бути мовчазними співучасниками війни проти України. Після цього на каналі вийшло лише одне відео під назвою «Карпати без слів». Проте й досі на нього підписані понад 5,4 мільйона користувачів.

В останні три роки Антон веде фудблог про їжу України разом з Мішею Кацуріним та кілька власних каналів: україномовний та англомовний , у якому ролики виходять без авторських коментарів.

Також у 2024 році вийшов перший документальний фільм Птушкіна «Ми, наші улюбленці та війна», який розповідає про історії людей та їхніх домашніх тварин на тлі війни в Україні. За перший вікенд стрічка зібрала 2,3 млн доларів. Це стало рекордом для документальних фільмів в українському прокаті.

Кадіївка – Артур Пройдаков

Педагог, літературознавець, популяризатор української мови.

Народився 17 квітня 1990 року у Кадіївці (Стаханові). Педагогічну освіту здобув у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. Журналістам розповідає , що не мріяв вчителювати, але захоплювався українською літературою та музикою, хотів розвиватися у цій царині, тому й вступив на факультет української філології.

«На мене вплинули культура й медіа. Це ж класно – в Україні знати українську. Я не говорив нею 24/7, переходив. Зараз я говорю швидко, а раніше говорив літературно, повільно. Тепер дозволяю собі живе мовлення, суржик. А в Стаханові я був людиною, якій казали: «Скажи тост українською» , – пригадує педагог.

Після окупації був змушений залишити рідне місто. Сьогодні викладає українську мову та літературу в приватній столичній школі, а до цього встиг попрацювати у звичайних державних закладах на Сумщині.

У 2021 році Пройдаков став переможцем національної премії Global Teacher Prize Ukraine, а у 2023 році увійшов до ТОП-10 найкращих вчителів світу за версією Global Teacher Prize – вперше в історії участі України у цьому міжнародному конкурсі.

На уроках він використовує креативні завдання, такі як аналіз літературних творів через призму сучасної культури та суспільно-політичних явищ. Використовує TikTok, ChatGPT та інші цифрові інструменти, щоб зробити уроки цікавішими та доступнішими для учнів.

З розумінням ставиться до захоплень сучасної молоді та зізнається , що сам багато чому вчиться у дітей:

«Мені дуже подобається їхній прагматизм, коли на початку якоїсь теми діти ставлять запитання: «А навіщо нам це треба?»... Що ще вирізняє? У них менше страху. Комусь із моїх колег це не подобається, а мені навпаки».

Після перемоги на конкурсі Пройдаков став уособленням нової хвилі українських учителів. Він проводить відкриті уроки, готує учнів до екзаменів, виступає з лекціями, консультує освітні проєкти. Свої знання й досвід передає через онлайн-уроки та соцмережі . Його часто запрошують на інтерв'ю, де просять поділитися поглядами на проблематику сучасної української освіти. Зокрема – й через призму окупації.

А так вчитель відповів на питання, як повертати назад українських школярів і студентів, яких зараз навчають на окупованих територіях:

«Уявімо, що завтра Луганщина де-юре і де-факто опиняється знову під українським контролем, хто буде вчити цих дітей? З ними точно потрібно буде вивчати українську мову як іноземну, бо вони її геть не знають. І, відповідно, для них має бути окрема навчальна програма. Я точно декларую публічну готовність їхати після деокупації в рідну Луганську область і працювати там із дітьми. Ми – ті, хто там народився і виріс, – маємо показати приклад».

Антрацит – Олексій Лень

Український професійний баскетболіст.

Народився 16 червня 1993 року в Антрациті. Баскетболом серйозно почав займатись у рідному краї, а згодом переїхав до Дніпра, де приєднався до молодіжної команди БК «Дніпро».

Його талант і фізичні дані (зріст 213 см) швидко привернули увагу тренерів, і вже у підлітковому віці він почав грати на професійному рівні .

На початку 2010-х Лень переїхав до США та вступив до Університету Мериленду, де два сезони виступав у студентській лізі NCAA. У 2013 році його обрав на драфті НБА під п’ятим номером клуб Phoenix Suns: це один із найвищих показників для українських гравців за всю історію.

За понад 10 років у НБА Олексій Лень встиг пограти за кілька клубів: Phoenix Suns, Atlanta Hawks, Sacramento Kings, Toronto Raptors і Washington Wizards. А у 2025 році він став третім українцем після Станіслава Медведенка та Святослава Михайлюка, якому вдалося потрапити до складу легендарної команди Los Angeles Lakers.

Олексій також є гравцем національної збірної України й відкрито підтримує Україну під час повномасштабної війни, виступає з гуманітарними ініціативами.

«Допомагайте, чим можете. Допоможіть українському народу боротися за демократію, за нашу країну» , – закликав баскетболіст американців у коментарі Los Angeles Times.

Довжанськ – Тетяна Коновал

Писанкарка. Заслужена майстриня народної творчості України.

Народилася 18 грудня 1971 року у Донецьку, у 1991 році переїхала до Довжанську (Свердловськ) на Луганщині й провела там велику частину життя.

З дитинства захоплювалася малюванням та здобула відповідну освіту. Проте саме з мистецтвом виготовлення писанок познайомилася у середині 90-х завдяки своєму колишньому чоловіку, який родом з Карпат. Бувши у декреті, Тетяна почала самостійно вивчати й практикувати писанкарство, експериментуючи з техніками та орнаментами.

Врешті-решт це стало справою її життя. Нині майстриня працює за двома напрямками – традиційне відтворення старовинних писанок та авторська писанка.

Свого часу експериментальним шляхом Тетяна змогла відтворити старовинний метод створення «різьблених» писанок. А згодом розробила й власну техніку травлення, яка дозволяє робити об'ємні контрастні малюнки на шкаралупі за допомогою оцту. Такі писанки Тетяна робить на яйцях рудого кольору, таким чином започаткувавши стиль, який почали називати «луганською писанкою». Пізніше вона його запатентувала.

У Довжанську – місті на самому кордоні з росією – у 2001 році Тетяна Коновал заснувала першу в Луганській області студію писанкарства.

«Жодної книжечки, ні фарб, ні писачків. Ми пройшли шлях не тільки, як навчитися писати, а ще де взяти матеріали. З нас виріс такий острівець української культури» , – згадує вона той досвід.

Після початку війни на Сході України у 2014 році писанкарка була змушена покинути Довжанськ і переїхати до Києва. У столиці вона продовжила свою діяльність: нині там діє Студія писанкарства Тетяни Коновал. Також майстриня веде власний YouTube-канал з дистанційного навчання писанкарства й проводить майстер-класи в Україні та за кордоном.

У 2024 році Тетяна Коновал представила новий проєкт – перенесення орнаментів писанок на шовкові хустки. Вона також перевидала свою книгу «Писанкова абетка», яку 17 років тому надрукували за сприяння президента України Віктора Ющенка.

За понад 30 років захоплення цим мистецтвом, луганчанка розписала тисячі писанок: зізналася, що перестала їх рахувати, коли число перевалило за 10 тисяч. Її роботи знаходяться в українських музеях та приватних колекціях по всьому світу.

Лисичанськ – Сергій Піскунов

Український художник-гіперреаліст.

Народився 9 квітня 1989 року в Лисичанську. Закінчив Академію митної служби України за спеціальністю «інженер комп’ютерних систем».

Хоч і малював з дитинства, але довго сприймав це своє захоплення як хобі. Під час навчання в академії він отримав у подарунок від майбутньої дружини набір пензлів і фарб, що і стало початком професійного мистецького шляху. Вже на третьому курсі хлопець серйозно захопився живописом, а до закінчення академії провів три персональні виставки.

До 2017 року поєднував роботу в ІТ із живописом та згодом повністю зосередився на мистецтві. Творчі пошуки привели його від імпресіонізму до гіперреалізму – стилю, що вирізняється надзвичайною точністю у відтворенні предметів та людських рис.

«В імпресіонізмі легко виправляти помилки, а в гіперреалізмі все має бути вивірено. Один неправильний рух – і картину не врятувати. Ось це мені й подобається – вимогливість. Гіперреалізм дає імпульс, хвилювання. Ти можеш тижнями стояти біля полотна, а в підсумку не отримати нічого» , – пояснював майстер.

Саме працюючи у стилі гіперреалізму, він отримав визнання у художньому світі. Про Сергія пишуть у спеціальних виданнях, а його полотна експонуються у галереях України, США, Великої Британії, Китаю, Швейцарії, Франції, Сінгапуру та Ізраїля.

Серед його відомих робіт – серія «Золоті маски», для якої позувала українська модель Дар'я Астаф'єва. Ця робота принесла художнику перемогу на Artboxproject у Маямі у 2018 році. Також у 2018 році канадська модель Коко Роша взяла участь у фотосесії для картин Піскунова.

Наразі за робочим процесом та новими творами Сергія Піскунова можна спостерігати у його Facebook , де художник має майже 400 тисяч підписників.

Сокологірськ – Любов Якимчук

Українська поетка та сценаристка.

Народилася 19 листопада 1985 року у Сокологірську (Первомайську) на Луганщині. Навчалася на факультеті української філології ЛНУ ім. Тараса Шевченка. Писати вірші почала з 9 років, спочатку російською мовою, але швидко перейшла на українську. В одному з інтерв'ю поетка підкреслила :

«Мене ображали компліменти про мою українську у відповідь на те, що я з Луганщини. Для мене завжди було очевидно, що наш схід – це Україна. А для багатьох це було чимось несподіваним. Саме тому я завжди обов’язково підкреслювала своє походження».

Найвідоміша збірка Якимчук – «Абрикоси Донбасу» – перекладена десятками мов та увійшла до рейтингу «10 найкращих українських книг про АТО» за версією українського Forbes.

«Абрикоси Донбасу» – це збірка поезій, що розповідає про важкі й болісні часи війни на сході України. Любов Якимчук у своїх віршах змальовує картину життя на Донбасі, де, через біль і втрати, лунають відголоски минулого - часу, коли цей край був мирним і спокійним. Вірші у книзі насичені метафорами та символами, що дозволяють глибше відчути важливість родинного дому, який розтрощений війною» , – йдеться в одній з рецензій на збірку.

У 2022 році Якимчук виступила на 64-й церемонії вручення премії Grammy з віршем «Молитва» з цієї книжки. Декламувала вірш Любов під мелодію композиції «Free», яку написав і виконав американський співак Джон Ледженд. А у 2023 році «Абрикоси Донбасу» зазвучали французькою голосом легендарної акторки Катрін Деньов.

Якимчук – лауреатка літературних премій та організаторка численних мистецьких заходів, колумністка декількох всеукраїнських видань. У липні 2015 року журнал «Новое время» включив її в рейтинг ТОР-100 найвпливовіших людей культури в Україні.

Луганчанка також є співсценаристкою документального та художнього фільмів « Будинок «Слово » й «Будинок «Слово»: Нескінчений роман», які розповідають про долю українських письменників у 1930-х роках.

Художній фільм отримав визнання як в Україні, так і за кордоном, зокрема – на Міжнародному кінофестивалі в Кошице та на фестивалі «I Will Tell» у Флориді. В український прокат кінокартина вийшла 9 травня 2024 року, її касові збори за перші три тижні перевищили 12,8 млн гривень.

Сорокине – Денис Берінчик

Український боксер, чемпіон світу за версією WBO.

Народився 5 травня 1988 року у Сорокиному (Краснодоні). З дев’яти років відвідував дитячо-юнацьку спортивну школу.

Закінчив Національний університет фізичного виховання і спорту України в Києві. Навчаючись у виші, за словами матері, захопився національною історією. Це пізніше знайшло відображення у його образі на ринзі:

«Він із таким захопленням переказував нам про козаків, про пластунів, про українських вояків... Дуже всім цим переймався. Про участь в Олімпіаді почав мріяти ще з першого курсу. Тоді й пообіцяв, що відростить козацький чубок. А як подорослішав, ще й про гопак на ринзі придумав».

Берінчик – дворазовий чемпіон України. Срібний медаліст Олімпійських ігор 2012 року, бронзовий призер Універсіади-2013. У складі команди «Українські отамани» виступав у Всесвітній серії боксу разом з Олександром Усиком та Василем Ломаченком. Журналісти дали Денису прізвисько «Український танк».

У 2015 році Берінчик перейшов у професійний бокс, підписавши контракт з «K2 Promotions». У 2024 році – став чемпіоном світу за версією WBO у легкій вазі, перемігши мексиканця Емануеля Наваррете. У розмові з SD.UA спорсмен сказав, що хотів би привезти чемпіонський пояс на рідну Луганщину і все робить, щоб приїхати додому.

У лютому 2025 року він провів перший захист титулу, але поступився американцю Кейшону Девісу, зазнавши першої поразки у професійній кар'єрі.

Берінчик відкрито висловлюється щодо війни. На пресконференції перед чемпіонським боєм увімкнув звук повітряної тривоги, наголосивши, що з ним прокидається й живе його країна.

«Цей звук означає, що росія забирає чиєсь життя або щось руйнує. Кожен день або кілька разів на день. Проте наші захисники продовжують хвилина за хвилиною робити свою справу. Тому перш за все я б хотів подякувати українським воїнам, завдяки яким я зміг тренуватися та приїхати до вас».

У 2018 році боксер брав участь у телешоу «Танці з зірками» разом із партнеркою Катею Белявською.

Також він має звання Заслуженого майстра спорту України. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

Старобільськ – Сергій Жадан

Один із найвідоміших сучасних українських митців. Поет, прозаїк, перекладач, музикант, волонтер й активіст.

Народився 23 серпня 1974 року у Старобільську, в юності перебрався до Харкова.

Жадан – автор понад десятка поетичних і прозових книжок, серед яких «Інтернат», «Депеш Мод», «Хлібне перемир’я», «Тамплієри». Його романи перекладені більш ніж двадцятьма мовами.

У 2015 році отримав літературну премію Центральної Європи «Ангелус» за роман «Месопотамія». У 2022 році Сергія висунули на Нобелівську премію з літератури. А у 2022 році Жадан став лауреатом Премії миру німецьких книгарів – престижної літературної відзнаки, яку раніше вручали Герману Гессе, Астрід Ліндгрен, Вацлаву Гавелу та Орхану Памуку.

Творчість Жадана глибоко вкорінена в культурний і соціальний контекст Сходу України. Один з найвідоміших його творів – роман «Ворошиловград» (2010), який отримав низку престижних нагород, зокрема, премію «Книга року BBC». У романі йдеться про чоловіка, який повертається у рідне містечко, щоб знайти зниклого брата й врятувати його бізнес. Водночас головний герой переосмислює своє минуле, зв’язок з краєм і людьми, які сформували його особистість.

«Насправді книга не про Ворошиловград, а про моє рідне місто – Старобільськ. Хоча місто в романі не названо, читачі, які були в Старобільську, зразу його впізнають» , – казав письменник на презентації книги у Луганську.

У 2018 році за мотивами твору режисер Ярослав Лодигін зняв фільм «Дике поле». Зйомки проходили у Старобільську, що підкреслило тісний зв’язок художньої вигадки з реальними подіями та місцями.

До окупації частини Луганської області Сергій Жадан неодноразово приїздив на Схід з мистецькими ініціативами. Він організовував культурні акції, зокрема проєкт « Схід читає » – серію зустрічей з українськими письменниками у містах Луганщини й Донеччини.

У 2016 році отриману за твір «Месопотамія» президентську премію «Українська книга року» направив на потреби дитячих установ Луганщини.

Окрім письменницької діяльності, Сергій Жадан – фронтмен рок-гурту «Жадан і Собаки», створеного у Харкові на початку 2000-х. Їхня музика поєднує ска, панк, поезію та соціальний протест. У 2021 році Сергій Жадан разом зі своїм гуртом став одним з організаторів та учасників рок-фестивалю «Зі Сходу до Заходу» у Старобільську.

З 2014 року Жадан також активно займається волонтерською діяльністю. Після повномасштабного вторгнення залишився в Харкові, допомагає армії як волонтер . У 2024 році приєднався до лав 13-ї бригади НГУ «Хартія».

Про ситуацію на Луганщині та у рідному Старобільську говорить з болем . Прокоментував і знищення окупантами муралу зі своїм віршем «Пливи, рибо, пливи»:

«Спалені бібліотечні книжки, російська програма для шкіл, демонтаж української символіки – це, поза вбивствами, грабунками та руйнуванням міст теж цілком послідовна й умотивована для них практика. Вони хочуть нас знищити. Вони хочуть знищити все, що в Україні свідчить про Україну.
Інша річ, що нічого в них не вийде. І за все доведеться відповісти. Думаю, особливо добре й гостро це відчувають ті, хто йде з ними зараз на співпрацю, чимось себе самих переконуючи, щось собі вигадуючи.
Ми обов'язково повернемось. Навіть швидше, ніж вони можуть собі уявити. Ось тоді й поговоримо про поезію».

Луганські