«Це свято – воно було, є та буде», - Віталій Тарасов

22 липня 2025 р. 09:59

22 липня 2025 р. 09:59

Луганчанин Віталій Тарасов – нині т.в.о. начальника ГУНП в Луганській області, бойовий офіцер, учасник Антитерористичної операції та операції об’єднаних сил. Він нагороджений орденом Данила Галицького. Війна увійшла в його життя у 2014 році, коли він працював у рідному Луганську заступником начальника управління карного розшуку. Правоохоронець пройшов полон бойовиків, брав участь у спеціальних операціях під час звільнення населених пунктів на Луганщині, організовував роботу поліції. Про це ми говорили у нашому інтерв’ю з ним. Сьогодні ж він розповідає про події липня 2014 року.

Він згадує, що тоді працівники поліції почали виконувати невластиві їм до того функції. Це служба на блокпостах, патрулювання зі зброєю, у складі нарядів, стабілізаційні заходи, виявлення учасників незаконних збройних формувань на той момент, встановлення потерпілих від злочинів, які були пов’язані з агресією проти України.

«Були особи, яких утримували у катівнях, підвалах, викрадали, позбавляли майна. Були вбивства, розбійні напади. Такі злочини ми теж розкривали. Зараз ми розуміємо, що здебільшого то було під керівництвом росіян. Мешканці Луганщини, якими керували саме росіяни. Служба змінилася кардинальним чином. Поліція навчилася користуватися зброєю, проводити спеціальні операції. Можна вже казати, що саме бойові спеціальні операції. Стабілізаційні заходи й так далі», - каже Віталій Тарасов.

Він пригадав і звільнення Сіверськодонецька.

«Заходили ми разом до Сіверськодонецька з Олександром Радієвським, де я з ним і познайомився якраз 22 липня, у день звільнення міста. НГУ першими зайшли у Сіверськодонецьк, потім десь близько 10-15 співробітників міліції прибуло для забезпечення громадського порядку у місті. Там ми розпочинали роботу міліції. На жаль, нам вдалося недовго поспілкуватися. Але це справжній, мужній офіцер, патріот України, який став на захист своєї Батьківщини, виконував бойові завдання. Користувався великою повагою серед особового складу НГУ. Це було видно з відношення хлопців, які були з ним у підрозділі. З якими він вже за два дні пішов на штурм Лисичанська, де й загинув», - розповідає Віталій Тарасов.

Віталій Тарасов

Він також згадує, що місцеві мешканці були раді українським силам, хоча спочатку вулиці були порожні.

«Коли зайшли наші підрозділи до Сіверськодонецька, певні люди, зрозумівши, що це українські сили, зустрічали радісно нас. Але більшість населення декілька днів не виходила взагалі, настільки люди були залякані оцією пропагандою. Що прийдуть націоналісти, «Правий сектор» і так далі. А коли люди відчули, що повернулася наша українська влада, зрозуміли, що на місці працюють правоохоронці, можна звернутися за допомогою, то їх побільшало на вулиці. Коли місто було захоплене бойовиками, магазини не працювали, були розграбовані, вільне пересування було заборонене. Тому й боялися виходити перші дні. До того ж багато людей виїхало від війни. Було враження порожнього міста спочатку. Коли нас зустрічали, постійно питали, хто ми є, свої чи ні»

Ставлення місцевих до них було переважно хорошим.

«Коли ми патрулювали, йшли жінки та питали – «А ви звідки? Ми не розуміємо, хто ви». Ми кажемо, що українська міліція. Коли вони побачили наші прапорці на формі, то підбігли, раділи, обіймали. А коли дізналися, що ми з Луганщини, то взагалі. Так було й в інших містах. Бо люди з насторогою через пропаганду відносилися до силовиків. Боялися, що будуть катувати, грабувати. А коли розуміли, що то свої, з області, то інакше одразу ставилися. Я вважаю, що дуже правильно залучили луганських правоохоронців після звільнення міст, тому що населення одразу ставилося до них лояльно», - вважає Віталій Тарасов.

Окрім Сіверськодонецька, він працював у звільнених Лисичанську, Рубіжному. Настрої були переважно однакові скрізь. Але турбувало містян й інше питання - чи назавжди тут українська влада. Люди боялися звертатися, розповідати про злочини, бо їм тут жити.

«Спочатку мало хто говорив про злочини. Ми почали встановлювати людей, яких забирали на підвали, катували, викрадали. Ці люди більше йшли на контакт. Нас треба було встановити, хто саме то робив. Відносно кого розпочинати кримінальне переслідування та збирати докази. Ми взяли звернення родичів про безвісти зниклих осіб чи про незаконне позбавлення волі. Потерпілі яскраво розповідали про те, що з ними сталося. Досі ми розслідуємо ці кримінальні провадження. Звісно, що це поки заочні, але вже є повідомлення про підозру та оголошення в розшук. Але є і спрямування обвинувальних актів до суду заочно. 11 років минуло з тих подій, а провадження по тих негідниках досі розслідуються. І я скажу, що результативно. Бо буде вирок», - наголошує правоохоронець.

Деяких з обвинувачених вже немає в живих. А деяких є шанс затримати. Що вже відбувається навіть сьогодні.

«Ми ж знаємо, де вони всі переховуються, на ТОТ чи у рф. Але було таке, що й у полон брали тих, хто скоїв ті злочини. Наприклад, той же Герман Прокопів. Там було кримінальне переслідування й ось його затримали. І він відповідатиме за те, що скоїв 11 років тому», - розповідає Віталій Тарасов.

Бувало й таке, що злочинці виїжджали після звільнення міст у 2014-му році, а за деякий час поверталися та намагалися заховатися.

«Бувало таке, що ті сусіди, які вчиняли злочини, поверталися через рік-два додому у Сіверськодонецьк. А оскільки робота проводилася з населенням, то були конфіденційні повідомлення нам про них. Що, ось такий-то повернувся додому, але нікуди не виходить. Або живе у родичів. І ми виявляли. Як то кажуть – воєнні злочини не мають термінів давнини. Наша правоохоронна система теж іде цим шляхом», - каже він

Найяскравішим спогадом Віталія Тарасова було те, як вдалося попередити терористичний акт. Ще до звільнення міста отримали інформацію, що терористи вивезли з рубіжанського заводу «Зоря» 40 тонн пороху. У ході відпрацювання міст на вулиці Богдана Ліщини знайшли склад з великою кількістю незрозумілих предметів.

«Квадратної форми оцинковані бочки. Не могли спочатку зрозуміти, що це. Ніхто такого не бачив. Коли почали розбиратися, там були під’єднані балони з киснем. Ми зрозуміли, що без вибухотехніків обійтися не вийде. На вулиці теж стояли такі бочки. Усього понад 300. Ці негідники завезли на фурах пластикові бочки об’ємом 2-3 тони, зсипали туди порох. Потім під’єднали балони з киснем та детонатори, як вже потім розібралися. І планували зробити теракт або на території заводу «Азот», або десь у центрі. Ми знайшли там 17 тонн. А за деякий час знайшли інше на території ГУНП у Луганської області, там у підвалах було закладено ще 23 тони», - пригадує правоохоронець.

Вибухівка

Якби не вдалося вчасно знайти, руйнування могли б бути значними.

Щодо до Дня звільнення, то, на думку Віталія Тарасова, спогади про цей день ніхто не забере. А нове звільнення обов’язкове буде.

«Це свято – воно було, є та буде. Тому що ті події, хоч і 11-річної давнини, все одно згадки про них та про те, як були звільнені міста, які могли поринути ще тоді у те, що там є зараз, то свято. А щодо звільнення – то рано чи пізно, я впевнений, що тим чи іншим шляхом це буде зроблено. Війна змінюється кожного дня. Впевнений цілком, що всі території звільнять. Час покаже, яким шляхом», - резюмує він.

Луганські