“Думаю, проблеми Сіверськодонецької громади я знаю не гірше, ніж місцеві”: один день з начальницею МВА Євгенією Бойко

27 липня 2025 р. 08:46

27 липня 2025 р. 08:46

Президент призначив Євгенію Бойко начальницею Сіверськодонецької МВА понад місяць тому - 20 червня 2025 року.

До того, з 25 лютого, вона обіймала посаду першої заступниці начальника МВА. А з квітня, відколи її попередник Олексій Харченко очолив Луганську ОВА, фактично виконувала обов’язки керівника. Також у 2024-2025 роках Бойко встигла недовго попрацювати у КНП “Сєвєродонецька багатопрофільна лікарня” та КП “Сєвєродонецьке агентство інвестицій та розвитку”.

Отож назвати її абсолютно новою людиною у міській адміністрації не можна. Попри це, у мережі інформації про неї мало (спойлер - половина з того взагалі не відповідає дійсності), а з луганською пресою нинішня очільниця громади ще не спілкувалася. Тож SD.UA вирішив виправити ситуацію і запросив її на інтерв’ю. Натомість отримав зустрічну пропозицію - провести з керівницею МВА цілий робочий день.

Ми зустрілися у Дніпрі у п’ятницю, 11 липня. І поміж зустрічами в офісі та поїздками встигли обговорити поточні напрацювання адміністрації щодо житла для ВПО, кадрову оптимізацію в МВА, соціальну підтримку мешканців громади, а також теперішнє і майбутнє міських комунальних підприємств. Далі - про все по черзі.

Знайомство

Євгенія Бойко живе та працює в столиці, а у Дніпро приїжджає у відрядження, щоб закривати очні питання. Так було й цього разу. Нашу зустріч вона призначила на 10 годину ранку.

- Один з телеграм-каналів написав, що ми зблизилися з Бєляєвою (Тетяна Бєляєва - начальниця оргвідділу Сіверськодонецької МВА, - ред.) та ходимо з нею пити каву. Не знаю, звідки вони це взяли, але я сьогодні дійсно вирішила  запросити Тетяну Олександрівну у кав’ярню та обговорити деякі робочі моменти , - пояснила пізніше Євгенія Бойко.

У кав’ярню люб’язно запрошували й мене, але на вулиці температура вже наближалася до +40, і залишати прохолодну приймальню адміністрації не хотілося. Тому зустрілися вже тут. Пані Євгенія коротко окреслила план на день:

- Зараз у мене кілька зустрічей в офісі, потім їдемо в хаб, а далі - в прихисток у Самар. Ви з нами?

Шелтер (офіційно - “Прихисток для сімей з дітьми та осіб, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, у тому числі ВПО") у Самарі (Новомосковськ Дніпропетровської області) Сіверськодонецька громада облаштувала та відкрила ще за Олександра Стрюка. SD.UA писав про це.

Згодом цей кейс стали наводити як приклад не дуже вдалого використання бюджетних коштів, адже прихисток з моменту відкриття ніколи не був заселений на 100%.  Звісно, побачити на власні очі, як там живуть люди, і дізнатися, чому ж шелтер виявився непопулярним, було б цікаво. Тому я погоджуюсь на пропозицію, і ми вирушаємо на першу зустріч.

Власного робочого місця у маленькому дніпровському офісі в Євгенії Бойко тут немає. Зі своїм ноутбуком вона розміщується за столом для відвідувачів у кабінеті своєї заступниці Тетяни Верховської.

Проєкти по житлу

Разом з керівниками структурних підрозділів обговорюють участь Сєвєродонецької громади у будівництві фортифікаційних споруд. Євгенія Бойко вичитує та готується підписати документ, який, зокрема, визначає долучені до робіт міські комунальні підприємства. Зауважую собі, що серед них немає КП “Світанок”. Хоча саме воно, за задумом попереднього очільника адміністрації Олексія Харченка, мало б займатися фортифікаціями.

Євгенія Бойко та Тетяна Верховська

До цього ми ще повернемося. А поки, не перебиваючи, слухаю, як присутні проговорюють деталі: залучення техніки, її страхування, захист робітників, їхню зарплатню тощо. У цьому питанні сіверськодончани спираються на досвід Лисичанської громади, яка будує фортифікації ще з початку 2024 року. Відповідно, тривають консультації.

Упродовж зустрічі Євгенії Бойко кілька разів дзвонять та пишуть з інших справ. На одне з повідомлень вона реагує бурхливо. А потім показує в телефоні ескіз житлового кварталу. На зображенні одне до одного туляться чотириповерхові будинки.

- Ми надаємо інформацію по ділянці, де плануємо будівництво житла для ВПО в межах нашого меморандуму з Калитянською громадою Броварського району. І нам проєктанти малюють візуалізацію, як вони це бачать. Ну оце так щільно - це якесь гетто. Сіверськодончани не мають так жити. Треба краще продумати інфраструктуру, - каже очільниця МВА.

На тему житла з нею маємо змогу поговорити пізніше, на перекурі. Співрозмовниця цікавиться в мене, що насправді хвилює сіверськодончан. Почувши, що житло, вона починає розповідати про особливості взаємодії з партнерськими громадами. Якщо коротко, то після перших дружніх зустрічей у подальшому спілкуванні виринають не надто приємні нюанси. Зокрема, громади пропонують “поділитися” з ними окремими фахівцями - вчителями, лікарями тощо. Нинішню очільницю Сіверськодонецької адміністрації такий підхід не влаштовує.

Ми ж тоді й втратимо громаду, розсіємося, і самі поставимо крапку у нашому поверненні додому. Зрозуміло, що так бути не може. Ми повинні якраз гуртуватися. Тому я весь час всім говорю, що громада - це про гуртом, про разом. Давайте... у російській мові є таке влучне слово, і я не можу знайти аналогу в українській - «созидать». От громада - це гуртом, але про «созидать». Всім разом накинутися з критикою - це не дуже вражає, якщо чесно. Але гуртом «созидать» я готова з будь-ким з громади, хто готовий працювати, - розмірковує вона.

Натомість, коли справа доходить до будівництва житла для ВПО, переговори починають гальмувати.

- ...головна проблема в тому, що ми шукаємо майданчики, де нам дозволять побудуватися, - повертається Бойко до основної теми. - А це - передача в постійне користування земельної ділянки. Кожна адміністрація боїться осуду влади громадою, щоб передати комусь - луганчанам, донеччанам - їхню землю. Тому сприйняття в цьому питанні дуже погане.

Саме за таким сценарієм пішла співпраця з Немішаєвською громадою Бучанського району, де сіверськодончани хотіли будувати не тільки житло, але й школу та лікарню (тому ці пункти з’явилися у Програмі капітального будівництва ).

Укладання меморандуму з Калитянською громадою

Наразі, як вже зазначалося вище, Сіверськодонецька МВА уклала інший меморандум про співпрацю на Київщині - з Калитянською громадою. Мова йде про село Заворичі. Там сіверськодончанам пропонують два гуртожитки, які, на думку Бойко, “краще знести й побудувати щось нормальне”. Наразі проговорюється законний механізм передачі цих споруд Сєвєродонецькій громаді. А поруч є ще земельна ділянка в 1 га, де також можна будуватися:

- Ця ділянка у них не сформована... Але чому мені вони сподобались? Бо вони контактні. Вони не просто обіцяють, а потім зникають, а щось реально роблять. На першій же сесії своїй вони розглянули питання формування цієї ділянки. За свій кошт - з нас жодної копійки не попросили. І ось на сесії, яка буде в липні, вони мають нам її передати у постійне користування. Відбудеться це чи не відбудеться - не знаю. Але як тільки нам передають у постійне користування - тоді можемо розглядати більш детальні проєкти. У нас фактично буде своя земля.

Саме місце очільниці адміністрації подобається. Поруч є школа, лікарня, магазини. У кількох хвилинах пішки - залізнична станція, звідки ходять прямі потяги до столиці: “40 хвилин - і Київ”.

Я прекрасно розумію, коли наша громада каже: «Дістали вже ваші меморандуми - вони ні про що». Вони реально ні про що, але для мене як представниці громади це перший щабель, коли я можу зайти в переговорну позицію. І на основі цього меморандуму вже укладати договори про будівництво. Про те, що ви нам даєте землю, а ми запросимо людей, які будуть працювати у вас. Бо всі ті місця тимчасового проживання (МТП) - вони на те й тимчасові, щоб згодом людину поселити в нормальне житло.

Наступне питання після землі - де брати гроші на будівництво. Власних коштів громаді точно не вистачить. А міжнародні організації, за словами Євгенії Бойко, готові долучатися тільки до вже проєктів на завершальній стадії.

- Тому ось ті 100 мільйонів, які планувалося передати КП “Сєвєродонецьке агентство інвестицій розвитку” наприкінці минулого року, це як стартовий капітал, як впевнена заява спроможності громади для міжнародників, - пояснила вона.

Тоді гроші на три дні заблокував банк, нібито перевіряючи їхнє походження. Заблокував абсолютно безпідставно, наголошує очільниця МВА:

- Походження грошей - це бюджетні гроші військової адміністрації. Вони апріорі мають законне походження. І вони мають право поповнити статутний капітал комунального підприємства, щоб воно працювало на благо громади.

Кошти врешті-решт повернули, але робити щось з ними було вже пізно - бюджетний рік завершився. Зараз вони очікують свого часу.

- Коли я бачу, що передадуть нам землю - окей. Це вже буде не безсенсове перекладання грошей туди-сюди, і тоді ми заведемо 100 млн в агентство. А далі воно замовить проєктно-кошторисну документацію. Тому ми попередньо зараз і робимо візуалізацію, - пояснює моя співрозмовниця.

Станція Заворичі

Запитую, чи це всі робочі проєкти по житлу зараз. Що з планами МОМ будувати соціальне орендне житло на Львівщині, яке обіцяли сіверськодончанам?

- Там очікують фінансування. Впливати на це ми не можемо жодним чином. На жаль. Раніше очікували погодження проєктної документації. Начебто вона є. Це наступне моє відрядження буде, до речі. Я дуже хочу поїхати в Дрогобич і подивитися, що там взагалі відбувається.

- Є ще пропозиція шикарна від Кам’янської громади Берегівського району Закарпатської області , - продовжує Євгенія Бойко. - Там усе простіше, менш бюрократизовано. Є можливість отримати ділянку. Але для цього ми запустили опитування - щоб зрозуміти бажання людей переїхати. Тим паче переїхати на такі великі відстані, як максимальний захід країни. Не хочеться вводити в оману ні наших мешканців, ні партнерські громади. І починати будівництво чогось капітального, дорогого, на що потім не буде попиту.

Підтримуючи тему, цитую очільниці адміністрації свіжий коментар під матеріалом SD.UA про міські бюджетні програми (на скріні нижче). Яке її ставлення до вимоги не будувати житло, а придбати переселенцям квартири чи виплатити компенсації за втрачене житло?

- Саме тому ми зупинилися на програмі компенсації частини першого внеску по єОселі. Бо купити 20-50 родинам квартири, а всім іншим - «розбирайтесь, як хочете, самі, у нас не залишилося грошей» - це безвідповідально. Це неправильно щодо громади у першу чергу.

Я вже мовчу про те, що знову будуть розмови про те, що ці 50, на яких вистачило грошей, це будуть 50 працівників військової адміністрації. До цього ми готові. Питання в тому, що навіть якщо ми доведемо, що 50 щасливців не заангажовані, тоді чому тільки ці 50? А інші 42950 - вони не беруться до уваги? Вони громаді не потрібні?

Тому ідея «купи мені квартиру» - вона класна, але безвідповідальна до більшості. І тому не реалізовна на сьогодні. «Дайте грошей» - аналогічна історія. Будемо діяти, виходячи з ситуації обмежених коштів. Допомоги в кредитуванні та залучення людей з громади до спільних проєктів.

Опитування , про яке згадала Євгенія Бойко, багато хто з сіверськодончан бачив. Воно навіть викликало дискусію у Фейсбуці щодо формулювань та взагалі доцільності.

Як йшлося в анонсі адміністрації, анкета має на меті визначити потреби переселенців, жителів громади, у житлі та працевлаштуванні. У день нашої зустрічі з Євгенією Бойко проміжний звіт щодо результатів їй надавала начальниця управління соцзахисту населення Наталія Василенко.

На той момент анкету заповнили трохи понад 300 людей. З них понад 81% відповіли, що не хочуть змінювати поточне місце проживання. Це не надто потішило начальницю адміністрації.

- Це була мета нашого опитування - визначити кількість людей, готових до переїзду. А вона, на жаль, не дуже оптимістична. Хоча відповідає реаліям. Саме тому зараз починати будівництво будь-де ми не можемо, - ще раз зауважила Євгенія Бойко.

Найбільша кількість сіверськодончан, згідно з опитуванням, зараз проживає на Київщині та Дніпропетровщині. Скоріш за все, на ці дані й доведеться орієнтуватися. Опитування не закривають, воно триватиме. А з людьми, які готові діяти, планують провести додатково офлайн-співбесіди. Можливо, скоро саме для таких цілей у Києві відкриють хаб громади. Не гуманітарний, а скоріше діловий - місце, де можна буде зустрічатися з мешканцями громади та обговорювати подібні питання. І куди вони так само зможуть звертатися.

Я зауважую, що варто було б одразу вказати, що з людьми, готовими на переїзд, планують тісніше комунікувати. Можливо, тоді результати були б інші, а ставлення до опитування лояльніше.

Останнє таке опитування було у 2022 році. Вже пройшов значний проміжок часу. Це прогалина у три роки. Люди прискіпливо та зневажливо до опитування ставляться. І це зрозуміло, бо ти три роки нічого не отримував і нікому не був цікавий. Але ми якраз і намагаємося переконати громаду в тому, що готові до комунікації... Проте я не люблю ці анонси. Коли буде - тоді й повідомимо, - наголошує Бойко.

Оптимізація кадрів

На цій ноті переходимо до теми оптимізації штату структурних підрозділів адміністрації. Власне, це одна з причин нинішнього приїзду Євгенії Бойко у Дніпро.

- Якщо я віддалено скажу, що почистіть свій штат, будь ласка, у вас багато зайвих працівників, це не буде сприйнято ніяк, - пояснює глава адміністрації.

Першим під аналіз підпадає штат управління соцзахисту. Його очільниця вже у кабінеті. Вона відстоює кожного працівника, але поступається під натиском контраргументів керівниці: після передачі більшості соцвиплат Пенсійному фонду, функції деяких максимально скоротилися.

- Тільки я дуже попрошу: по-людськи. Дайте на звільнення стільки часу, скільки потрібно. Поясніть ситуацію, - наголошує Євгенія Бойко.

Наступним до кабінету заходить керівник Сєвєродонецького міського центру соціальних служб. Це комунальний заклад, що підпорядковується управлінню соцзахисту. Там ведуть оцінку потреб та супровід мешканців громади, які опинилися у складних життєвих обставинах, надають соціальні послуги. До речі, за життєдіяльність шелтеру у Самарі відповідальні саме вони.

Керівник СМЦСД каже, що у штаті Центру наразі 10 осіб. Бойко вважає, що це забагато з огляду на поточну навантаженість.

- У вас людей, як у мегаполісі, - різко каже вона, йде на перекур, а по поверненню проходиться по всіх посадах, які її зацікавили.

Директор центру докладно розповідає, хто з його підлеглих чим займається, які навички має. У результаті вирішують, що двох співробітників можна звільнити.

Нарешті черга доходить до директорки Центру комплексної реабілітації для дітей та осіб з інвалідністю - вона понад годину очікувала у коридорі. Євгенія Бойко знайомиться та дізнається, що вона очолює заклад з 2010 року. Очільниця адміністрації каже, що ця зустріч для неї неочікувана, бо до цього часу вона нічого не знала про роботу Центру. Тому цікавиться подробицями.

Так проходять заняття у Центрі

До війни на постійному обліку в Центрі була 251 дитина. Зараз отримує послуги 161 дитина. Стаціонарно у Дніпрі на базі гуманітарного хабу - 17. Інші розкидані по Україні та за кордоном. Також підтримується зв’язок з кількома родинами на ТОТ.

Штатний розклад закладу - 22 одиниці. З 10 співробітниками призупинили трудові відносини, 10 фахівців працюють (директор, бухгалтер, педіатр та педагоги). Відкриті дві вакансії.

- На жаль, фізичну реабілітацію ми змушені припинити, тому що не можемо надавати її в дистанційному форматі. Наші фахівці знаходяться за кордоном, а тут у Дніпрі ми не знайшли хорошого фахівця, - каже директорка.

Вона зауважує, що є необхідність у місці постійного перебування для матусь з дітьми. А також місця, де мами могли б залишити дитину на кілька годин з педагогом та відпочити. Проте наразі території, де була б сконцентрована велика кількість таких сіверськодончан, немає.

До розмови долучається заступниця начальниці Сіверськодонецької МВА Тетяна Верховська. Вона каже, що у приміщеннях хабу взимку холодно. Євгенія Бойко відповідає, що цю проблему вже вирішують:

- Вже порахували. Будуть у нас конвектори у всіх приміщеннях, де наші люди у хабі. По проводці також все порахували. Потужності там вистачає.

Директорка Центру комплексної реабілітації для дітей та осіб з інвалідністю завершує тим, що розповідає про відносини Центру з громадськими організаціями, які допомогли придбати необхідне обладнання. Євгенія Бойко перепрошує, що “висмикнула” директорку з відпустки. На цьому вони прощаються.

У коридорі адміністрації

На годиннику вже опів на четверту. Керівниця адміністрації залишається ще на приватну розмову з заступницею, підписує кілька документів, і ми вирушаємо до гуманітарного хабу.

По Дніпру пані Євгенія пересувається на службовій автівці HAVAL. Кермує сама. Є хвилин 10 для запитань. Цікавлюся, чи кадрова оптимізація продовжуватиметься. Бойко відповідає ствердно:

- На мою думку, не можуть зараз, у воєнний час, бути працевлаштованими люди й не працювати. Також вважаю, що робота має гідно оплачуватися. Не будуть люди на 20 тисяч гривень гарно працювати. Це ненормальна історія. Людина має отримувати гідну зарплату, але й пахати. Реально пахати. Навіть офісні працівники.

Тобто тут більше про продуктивність, а потім вже про економію?

- Так. Про продуктивність, про результат. А інакше воно не може бути. Мені формально не треба. Я маю власне бачення і власну шкалу категорій працівників. З досвідом своєї роботи я їх поділяю на чотири категорії: перша - люди, у яких горять очі. Які хочуть удосконалювати, розвивати, придумувати щось нове. Друга категорія - люди, які готові порядно, у чітко встановлений робочий час, відповідально виконувати свої посадові обов’язки. Не фанатики, але в принципі ок. Третя категорія - пофігісти, четверта категорія - це відверті шкідники.

Я приблизно маю розуміння щодо четвертої категорії. В особистостях. І, звісно що, хочу з ними розпрощатися. Але більш неприйнятна для мене якраз третя категорія: “просто якось, колись, щось зроблю, а зарплата хай капає”. Це гірше, мені здається, ніж відвертий шкідник. Зустріти першу категорію - велика вдача для керівника. Але я водночас розумію, що це люди часто без особистого життя, які тільки роботою і живуть. Найбільше ж мене цікавить друга категорія. Це суперпорядні, відповідальні люди, які вміють працювати чесно, з віддачею, але не забуваючи про себе.

Грошова допомога та рекрутинговий центр

Купляємо три великих торти для мешканців прихистку та прямуємо у Сіверськодонецький хаб. Запитую Євгенію Бойко, чому з 1 липня змінилися всі порядки призначення грошової допомоги мешканцям громади.

- Пов'язано це зі зміною найменування адміністрації. Це коригування технічне. Також у нас з’явилося кілька програм нових. Це, наприклад, грошове забезпечення відпочинку для військовослужбовців. Ідея полягає в тому, що ми хочемо з декількома будинками відпочинку та санаторіями - залежно від потреби військовослужбовця -  укласти договори. Програма передбачає, що в разі, якщо захисник обирає відпочинок в якомусь з тих санаторіїв, ми покриваємо відпочинок для нього та ще одного члена сім'ї в обсязі до 30 тисяч гривень на кожного. Плюс 15 тисяч на одну дитину .

У гуманітарному хабі

Ще одна нова виплата - компенсація 50% першого внеску за державною іпотечною програмою єОселя. Це предмет гордості начальниці МВА. Вона сподівається, що задум буде успішним:

- Я дуже очікую першу людину, яка надасть ці документи. На сьогодні у нас до 50 телефонних консультацій по переліку документів. Він майже ідентичний тому, що вимагається для єОселі. Додатково ми просимо підтвердження того, що людина з нашої громади. Знаю, що вже є три людини, які очікують протягом місяця кредитування. Для мене це буде особиста перемога, коли ми виплатимо ці перші кошти.

Під програму заклали фінансування у 20 мільйонів гривень. Це кошти бюджету, які, за словами Євгенії Бойко, витрачають дуже обережно, бо розуміють, що фінансове становище громади як окупованої території щороку погіршуватиметься.

Через обмежену кількість коштів відкинули ідею покривати 100% першого внеску, щоб натомість допомогти більшій кількості людей.

- Зараз для себе вирішили, що спостерігаємо, як розійдуться ці 20 мільйонів. Хочу, щоб розійшлися у якийсь розумний строк, але якомога швидше. І будемо вишукувати можливість надати ще грошей. Дуже вдячна Артему Вікторовичу Скаженику. Це очільник управління ЖКГ обласної військової адміністрації. Саме він наштовхнув на цю ідею. Ми її доопрацьовували вже, але саме зерно посіяв він безпосередньо. І домовленість є така, що якщо вона позитивно зіграє, то обласна військова адміністрація розповсюджуватиме про неї інформацію серед інших громад, які мають фінансову потужність, щоб реалізовувати її у себе, - розповідає Євгенія Бойко.

Вона одразу відкидає спродуковані у мережі підозри, що гроші отримають співробітники адміністрації чи їхні родичі:

- На першій же нараді я сказала, що жодна людина з військової адміністрації - тобто це всі наші управління, департаменти, комунальні підприємства - жоден родич не має права брати участь у цій програмі. Я особисто буду це контролювати.

Крім вже загаданих, у червні МВА скоригувала програму “Турбота”. За словами Бойко, від початку вона була некоректно виписана.

- Було намагання якомога більшій кількості людей допомогти. Але ми розуміємо, що ті 5 тисяч гривень - це мало. Тому вирішили конкретизувати кількість випадків, коли ми надаємо допомогу, але збільшити її трохи в обсязі. Там відбулося коригування першочерговості потреб. У нас в будь-якому випадку завжди в пріоритеті особи з інвалідністю, люди з цукровим діабетом, ВІЛ-інфіковані та люди, які самостійно за собою не можуть доглядати. Ось такі коригування, відбулися. Загалом програми суттєво не змінилися, додались нові, жодної з чинних ми не скоротили.

Що буде з програмами наступного року, начальниця військової адміністрації не береться прогнозувати.

- Хочемо ми, не хочемо, але всі мають розуміти, що ми абсолютно залежні від ситуації на фронті. Буде перемир'я, буде перемога - будуть одні програми. Вони будуть більш орієнтовані на підтримку наших ветеранів, які нам здобули цю перемогу. Якщо буде така ситуація, яка є на сьогодні, то, в принципі, плюс-мінус все залишиться так, як є.  Якщо буде загострення на фронті, то, відповідно, від цього теж залежить, як зміниться наш бюджет. Тому нам тут передбачити дуже складно, насправді. Сподіваємось, що буде не гірше.

Тим часом під'їжджаємо до хабу. Тут начальниці МВА треба розв'язати організаційні задачі.

Про хаб особливо розповідати нічого. Майже усі сіверськодончани у Дніпрі та багато жителів Луганщини за три роки "повномасштабки" хоч раз там бували. На вході нас зустрічає невеличка делегація працівників хабу на чолі з начальником відділу капітального будівництва МВА.

У великій залі стоять коробки з продуктовими наборами від GEM. Цими днями у хабі якраз триває видача допомоги.

Склад з гуманітарною допомогою

Окрім роботи хабу, обговорюється питання організації роботи спільного з Лисичанською громадою рекрутингового центру: майбутнє місце його локації, забезпечення діяльності задля комплексного вирішення всіх запитів мобілізованих мешканців Сіверськодонецької та Лисичанської громад.

- Мешканцям нададуть можливість обрати підрозділ. Нададуть соціальну допомогу в плані забезпечення підготовки до мобілізації. Послуги ЦНАПу надаватимуться прямо на місці. Соціальний працівник працюватиме, який прийматиме заяви та готуватиме пакети документів на отримання грошової допомоги. На місці також буде представник ТЦК та представники бригад наших. З ними також можна буде проговорити всі питання, якщо турбують. Тобто це буде комплексний центр. Щобільше, з нього одразу можна буде проїхати до КНП “КДЦ”, де надаються повністю послуги ВЛК. Вони працюють у цілодобовому режимі на сьогодні.

Обговорення робочих питань

До очільниці громади підходять ще кілька працівників адміністрації з поточними питаннями. Вона їх швидко вирішує і ми рушаємо далі - у багажнику машини торти, які у спеку треба довести цілими й свіжими до Самару.

Шелтер у Самарі

Місто Самар знаходиться недалеко від Дніпра - від хабу до шелтера навігатор нарахував нам 15 км. Добираємося туди десь з пів години. Якби не затори  на виїзді з обласного центру та погана дорога вже біля самого прихистку, доїхали б швидше.

З іншого боку - трапилася можливість нарешті поговорити про те, чим наразі зайняті комунальні підприємства Сіверськодонецька. У першу чергу - КП “Світанок”, яке мало б, як пам’ятаємо, бути долученим до будівництва фортифікацій.

“Світанок”, на жаль, не може вийти на фортифікації по ряду причин. І, скоріше за все, ми переглянемо підхід до роботи існуючих наших КП. Скористаємося досвідом сусідніх громад і залишимо одне комунальне підприємство (окрім, звичайно, медзакладів), яке здійснюватиме діяльність. Тому що основна маса наших підприємств забезпечувати свої власні потреби й таким чином економити кошти бюджету не в змозі. Перебування таких КП в умовно працюючому стані не є доцільним.

Також громада звернулася до народних депутатів з проханням юридично врегулювати ліквідацію непрацюючих комунальних підприємств.

- ... щоб була можливість фактично нефункціонуючі комунальні підприємства за відсутності доступу до первинної документації ліквідувати у спрощеному порядку, щоб вони не були зайвим навантаженням для будь-якої громади, яка перебуває у тимчасовій окупації.

Так, щоб не вийти за межі юридичної площини, розв'язати це питання наразі неможливо. І ніяких ініціатив і підтримки з боку законотворців я не бачу, на жаль , - зауважує Євгенія Бойко.

Прошу уточнити, чим зайнятий зараз директор “Світанку”, колишній заступник голови адміністрації Олег Кузьмінов, якого правоохоронці звинуватили у службовій недбалості.

- По Кузьмінову слідство йде. До винесення вироку в судовому порядку я дотримуюся презумпції невинуватості. І намагаюся Олега Юрійовича залучати у тих проєктах, які унеможливлюють корупційну складову, з метою не нагнітання суспільного резонансу. Він забезпечує роботу з початку здійснення підготовки до фортифікаційних робіт. Але до вироку суду нічого ні про кого не хочу говорити. У принципі, про будь-яку особу, не тільки про нього.

Загалом, каже Євгенія Бойко, у КП так само продовжується тенденція до скорочення штатів, як і у підрозділах МВА. Але додає:

Разом з тим, всі затребувані та необхідні для функціонування у сучасних реаліях посади будуть впроваджені, а люди будуть розшукані та прийняті на роботу. Тобто ми не йдемо лише шляхом скорочення, ми йдемо шляхом оптимізації та відповідності штатних одиниць, їхньої кількості та функціонального навантаження до потреб сьогодення.

Наостанок запитую про КП “Сєвєродонецькводоканал”, яке минулого року перепрофілювали під виробництво дронів. Глава адміністрації каже, що підприємство наразі займається саме цим видом діяльності й доволі успішно. Дрони пройшли випробування в одній з бригад. Наразі керівництво намагається масштабувати постачання.

Дрони "Сєвєродонецькводоканалу", грудень 2024 р.

- І технічно, і фізично ми таку можливість наразі маємо, але треба розуміти, що асортимент дронів на ринку українському зараз, слава Богу, великий, - розповідає Євгенія Бойко. - Питання лише у строках виготовлення і вартості. У нас не дуже дорогі дрони, але й не дешеві. Тому продати їх як щось дешеве не можна, тоді питання буде до якості.

Річ ще в тім, що кожний підрозділ має власні вимоги до дронів. Зробити такі дрони, щоб відповідали всім вимогам одночасно, неможливо. І ти під час комунікації з кожною бригадою підлаштовуємося під їхні вимоги. Це займає тривалий час, а в результаті отримуєш доволі невелику партію постачання. Але ця робота триває, і є нові напрацювання щодо більш масштабних проєктів.

Пішла шоста година вечора. Ми під’їжджаємо до воріт прихистку в Самарі. Там нас зустрічають його жителі майже у повному складі. Екскурсію одразу ж береться проводити пан Віктор. Він сіверськодончанин, живе у шелтері разом з дружиною. У цьому, по факту, гуртожитку, добровільно взяв на себе функцію завгоспа.

З мешканцями прихистку

Спершу він веде Євгенію Бойко до теплиці з крапельним поливом, який прихистку допомогли придбати міжнародні партнери. Там місцеві мешканці вирощують огірки, перець, помідори. На території довкола у тих, хто бажає займатися городиною, є й свої наділи. Всі їх з уважністю роздивляється очільниця адміністрації, розпитує про врожай.

- Я чув, що ви аграрний університет закінчили. Значить, розумієтеся, - зауважує Віктор.

- Це ви у Вікіпедії прочитали? Не вірте всьому, що там написано. У мене батько теж це прочитав. Сміявся так. Каже, навіть не знав, що ти доктор наук, - відповідає Євгенія Бойко.

А ми тим часом рушаємо до підсобки пана Віктора, де у нього зберігаються придбані спонсорами інструменти та два генератори, а також - цьогорічний врожай. На вході до підсобки - поріжечок, а на ньому виведений напис - “Сєвєродонецьк -  це Україна”. Очільниця громади просить не наступати на нього.

Ще невеличка екскурсія по території, а потім пан Віктор веде всередину. У прихистку 12 кімнат на дві особи. У кожній є ліжка, столи, стільці, шафи, телевізор. Санвузли, кухня, столова, кімнати також обладнані необхідним. З техніки, кажуть мешканці, потрібні хіба що холодильники - наявних наразі малувато.

До речі, зараз у прихистку живуть 20 осіб. Левова частка - люди похилого віку від 60 до 90+ років, люди з інвалідністю. Власне, саме для них він і створювався. Майже всі - сіверськодончани, є двоє людей з Покровська.

Теплиця та огородики

Запитую у них, чому у прихистку завжди так багато вільних місць, чому він не має попиту.

- Вже не багато. Уже до нас приєднуються нові люди. Тут просто завжди є відсоток людей, які то виїжджають, то заїжджають. Хтось помер, хтось виїхав у Польщу, інші заселилися. Так і живемо, - відповідає мені одна з жінок.

Знайомлюся з нею ближче. Це Ніна Романівна, їй 78. Вона з Борівського. Чоловік Ніни Романівни помер, а сама вона жила у Борівському аж до окупації. Потім три тижні звідти вибиралася. Спочатку жила з рідними, потім вирішила переїхати.

У прихистку її все влаштовує. Прошу показати кімнату, в якій жінка живе. Там затишно, чисто. На столі - картини, які вона намалювала на заняттях з арттерапії у місцевому хабі.

Ніна Романівна

А про прихисток їй розповіла інша сіверськодончанка - Ольга Головко. Разом вони відвідували заняття зі скандинавської ходьби, там і познайомилися.

- Вона каже, там так класно, ще й городик дають. Я як почула городик - одразу загорілася. У мене ж був город у Борівському. Вирощувала екологічні овочі, бо чоловіку інші не можна було. Коротше, ось так я і потрапила у цей гуртожиток. Мені тут подобається, всі дівчата гарні. Перше, що я тут приготувала сама - це був соус, курка з картоплею. Дівчат пригостила. Так і треба жити. Так що у мене все добре. Я ходжу й до психолога, і на в’язання... Головне, щоб війна закінчилася і була Україна, - емоційно розповідає Ніна Романівна.

Заразом знайомлюся і з Ольгою Головко. Довгі роки жінка була директоркою музею “Азоту”. З початком бойових дій переїхала у Німеччину, але повернулася в Україну.

- Так трапилося, що я не змогла жити у Німеччині довго, - пояснює пані Ольга. - Там у мене з пенсією почалися проблеми. Мою трудову викрали сепаратисти. Тому через кожні 2 місяці я приїздила у Львів, щоб пенсію оформляти. І зрозуміла, що мені треба переїжджати назад. А коли вже переїхала у Львів, пенсію мені призначили. Та жити там дорого. Я до волонтерів звернулася. І так вийшла на людину, яка мені розповіла, що у Самарі є гуртожиток, у кімнаті по двоє, де все затишно й безкоштовно. Кажу: “Візьміть мене, будь ласка”. Отак я сюди й приїхала, поселилася вісім місяців тому.

Ольга Головко

Прихисток знаходиться у приватному секторі на околиці Самару. З плюсів тут тиша, спокій, природа, з мінусів - далеко добиратися до базару й магазинів. Але вже й до цього пожильці звикли. Поруч двічі на день проходить безкоштовний автобус, яким вони добираються до центру й у зворотному напрямку.

Інші побажання, потреби та ідеї обговорюють вже за столом у їдальні. Їх чимало. Будівлю у постійне користування Центру соцслужб передав Фонд держмайна. Земля ж - у комунальній власності Новомосковської громади. І поки що там і залишається. Хоча питання потроху рухається, каже начальник Сєвєродонецького міського центру соціальних служб . Як тільки воно вирішиться, треба встановити огорожу. Ще є необхідність пробити свердловину, бо вода у Самарі дорога і її часто вимикають. Плюс є ідея встановити сонячні батареї, щоб зробити прихисток повністю автономним. Звідки брати гроші на все це - треба обміркувати.

Кухня у прихистку

Привезені торти так і залишилися не відкритими: нас пригощають власноруч приготованим шоколадним пирогом та холодним компотом. Паралельно збирають у пакети кожному гостинці: вирощені власноруч огірки, помідори та кабачки. Ми намагаємося відмовитися, але відмови не приймаються: пакунки вже завантажують у багажник.

Емоційно прощаємося і вирушаємо до Дніпра. На шляху до міста запитую Євгенію Бойко, де ж у її біографії в Вікіпедії помилка.

- Я не вчилася у Миколаївському аграрному університеті. Я не є доктором наук.
Мене з кимось сплутали, - відповіла вона. Я взагалі народилася у Києві. З того, що написано у Вікіпедії, правда лише з приводу роботи у Державній інспекції архітектури та містобудування.

Освіта у мене вища, юридична. Здобута в проміжку з 1998 по 2003 рік у Київському національному економічному університеті. На Державній службі я з 2021 року. До того працювала юристом на різних посадах, зокрема, керівних на підприємствах комерційних.

До державної служби не була дотична взагалі. А у 2021 році мені запропонували спробувати себе на посаді в Державній інспекції архітектури та містобудування України. Я пройшла за конкурсом на посаду спеціаліста у відділ договірної роботи юридичного департаменту. А потім мене зацікавив напрямок державного архітектурно-будівельного нагляду. Він стосувався не будівництва, а перевірок діяльності органів, які дають дозволи на будівництво. Це де-факто прокуратура в будівельній сфері. Я попросила, щоб мене перевели в цей напрямок. І згодом я його очолила. З 2024 року я працювала у Сєвєродонецькій багатопрофільній лікарні, потім мені запропонували очолити агентство інвестицій та розвитку, а далі вам відомо.

Запитую, чи важко їй бути людиною поза місцевого контексту.

- А що означає поза місцевого контексту? Я не знаю чіткої локації “Азоту”? Це правда. Але думаю, що деякі проблеми Сєвєродонецької громади я знаю не гірше, ніж місцеві. Ви ж сьогодні самі мали змогу побачити, в яку кількість питань я занурена. Як функціонують наші підприємства, що роблять наші структурні підрозділи - майже на всіх ланках я намагаюся бути в матеріалі й допомогти у розв'язанні поточних питань.

Одна з нарад у міській військовій адміністрації

Відповідаю, що це тригерна тема для жителів громади ще з часів призначення Олександра Стрюка, коли на керівні посади почали приходити не свої.

Так, а де свої? - знову запитує Бойко. - Я кличу своїх. Будь ласка, всі сіверськодонецькі, долучайтеся! Як юристи - я зараз їх шукаю - бухгалтери. Архітектори, проєктанти, будівничі, інженери, водії, трактористи, я на вас всіх чекаю! Де ви? Чому ви не приходите?
Попередній очільник громади свого часу, як мені розповідали, запропонував усім охочим сіверськодончанам прийти на співбесіду для працевлаштування в адміністрації та структурних підрозділах, комунальних підприємствах. Скільки людей відповідали критеріям державної служби та виявили бажання прийти? Нуль. Нуль! Тому не треба чіплятися за те, що я не народилася у Сіверськодонецьку...

До речі, є одна з функцій на нашому порталі , який ми відкрили. Там є перелік вакансій, людей, яких ми шукаємо. Він весь час оновлюється, актуалізується. Будь ласка, сіверськодончани, долучайтеся. Знову ж таки, повертаючись до цієї теми: громада - це про те, що ми разом.

Портал, про який згадує Бойко, вона називає “нашою “Дією” у мініатюрі”. Пояснює, що його створили для встановлення комунікації з громадою.

- А мене тригерить, знаєте що? - продовжує вона - Мене тригерить, що до сьогодні не існувало прямого контакту ВПО з адміністрацією. Листування, записати якусь скаргу - це ні про що, це не розв'язує проблему. Це не розкриває проблематику загальну, яка є для великої кількості людей.

От портал - це система для комунікації. Там є три функції на сьогодні. Перша - “Я на фронті” і в мене такі-то потреби. Там хлопці та дівчата, які воюють, можуть заявляти про свої потреби.

Друга - “Я в тилу”. І не знаю, де яка лікарня, на яку допомогу маю право розраховувати, що в мене з житлом. Щоб дати відповіді на ці питання, створений портал. На запити йде миттєва реакція. Вони одразу, в один момент, потрапляють до фахівця, і він бачить конкретну проблему й вже її вирішує. Тобто не потрібно писати листи, звернення, щось ще.

І є дуже важливий третій елемент на цьому порталі: “Я на ТОТ”. Ми хочемо допомогти людям, які вимушено опинилися в окупації, по-перше, комунікувати з нами. Знати, що ми їх не покинули, і запропонувати допомогу, яку ми в рамках безпекових заходів для них можемо запропонувати. Я деталізувати тут не можу, але це реально робоча історія.

Мені здається, це адекватний на сьогодні інструмент для спілкування, що відповідає цифровим умовам. Я робитиму все можливе, щоб він став якомога зручнішим. Можливо, навіть із тим часом ми його зробимо додатком.

За розмовою помічаю, що ми вже у Дніпрі, мені час виходити. Залишаю автівку вже близько сьомої, мій робочий день закінчився. А у моєї сьогоднішньої героїні ще ні - до ночі вона ще має переглянути документи, які обіцяла підписати підлеглим.

Луганські