Пам’ятаймо кожного: воїни з Сіверськодонецька, яких ми втратили за останній рік війни

29 серпня 2025 р. 08:09

29 серпня 2025 р. 08:09

29 серпня Україна вшановує пам’ять захисників, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.

Для луганчан ця дата особливо болісна. Адже більша частина області окупована, і наших воїнів проводжають в останню путь далеко від рідної землі.

Інформацію про полеглих доводиться збирати по крихтах: через повідомлення побратимів, органів влади, дописи рідних та сюжети місцевих ЗМІ.

На жаль, з минулого Дня пам'яті Луганщина втратила багато своїх синів. Серед них – і сіверськодончани. Сьогодні ми хочемо нагадати їхні імена, щоб вшанувати тих, хто віддав найцінніше за Україну. Бо поки живе пам’ять – Герої не вмирають.

Святослав Курочка

Святослав – один з перших луганчан, полеглих під час курської операції влітку 2024 року.
Він народився 6 лютого 1982 року. Жив у Сіверськодонецьку, вимушено покинув місто у квітні 2022.
«Перший рік повномасштабного вторгнення допомагав сєвєродончанам всім, чим міг: волонтерив, вивозив людей», – згадує одногрупниця Святослава.

На початку 2023 року чоловік вже збирав на допомогу для свого підрозділу 82-ї ОДШБр, до лав якої його призвали у січні.

Сіверськодончанин служив на посаді командира відділення обчислення артилерійського дивізіону. Загинув 14 серпня 2024 року у районі Погребків Суджанського району Курської області рф.

Поховали захисника на Байковому кладовищі у Києві.

«З найближчої рідні у Святослава залишився брат Михайло, який також є захисником України», – повідомили тоді у Сіверськодонецькій МВА.

Сергій Павленко

Захисник народився у Сіверськодонецьку 19 січня 1988 року. Там закінчив школу та училище. А у 2010 році переїхав з родиною на Хмельниччину. Працював на місцевому хлібокомбінаті.

Напередодні повномасштабного вторгнення повертався у рідне місто, щоб доглядати хвору маму.

Сергій – учасник АТО з 2014 по 2015 рік. 4 травня 2024 року його знову призвали до війська по мобілізації. Він служив у десантно-штурмовому відділенні на посаді стрільця-снайпера.

Під час виконання службового завдання чоловік отримав важке поранення, внаслідок якого помер 3 вересня 2024 року в лікарні на Рівненщині.

Поховали його у Малій Стружці Хмельницької області. У захисника залишилися син та донька.

Денис та Артем Горінови

Денис Горінов народився 2 листопада 1981 року у Сіверськодонецьку.

Під час повномасштабного вторгнення разом з молодшим братом Артемом він евакуювався на Рівненщину після того, як їхній будинок зруйнували росіяни.

Першим став на захист України Артем Горінов. Наприкінці вересня 2024 року військовий помер від серцевої недостатності, приїхавши на Рівненщину, щоб пройти реабілітацію.

Його брата Дениса призвали до Збройних сил у березні 2024 року. Він був оператором дронів. Загинув на Покровському напрямку фронту 27 жовтня 2024 року від множинних осколкових уражень.

Поховали Дениса 5 листопада на кладовищі у Радивілові, поруч з братом.

Кирило Зібров

Кирило Зібров (Зімба) – ще один захисник з Сіверськодонецька, який загинув , боронячи Україну.

Кирило – заступник командира взводу полку управління поліції особливого призначення Департаменту поліції особливого призначення «Обʼєднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», лейтенант поліції.

Народився 20 грудня 1999 року. Закінчив сіверськодонецьку гімназію № 11, а потім - Луганський державний університет внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка.

«Він боронив нашу землю, стримував руську наволоч у Лисичанську і Сєвєрі. Звільняв Харківську область у 2023 році. Курдюмівка, Майорське, Богданівка, Часік, Торецьк. Простіше сказати, де він не був», – зазначив побратим Кирила Danil Hieonya.

Сіверськодончанин представлений до державних нагород «За особисту хоробрість» та «За сприяння Збройним Силам України».

Загинув воїн, виконуючи бойове завдання поблизу Торецька, 6 листопада 2024 року. У Кирила залишилися мати, бабуся та кохана дівчина.

Поховали захисника у Дніпрі на Краснопільському кладовищі.

Геннадій Полупанов

Сіверськодончанин Геннадій Полупанов загинув у липні 2023 року та майже півтора року вважався зниклим безвісти.

Він народився 18 січня 1989 року. Після повномасштабного вторгнення мешкав у Мирогощанській громаді на Рівненщині.

Був водієм гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти. Його призвали на військову службу по мобілізації 18 квітня 2023 року.

У січні 2025 року правоохоронці встановили, що солдат Полупанов загинув 12 липня 2023 року на позиціях поблизу Кремінної на Луганщині під час ворожого артилерійського обстрілу.

Поховали захисника 20 січня 2025 року у Мирогощі.

Олександр Крук

Уродженець Сіверськодонецька, капітан поліції.

Олександр народився 25 грудня 1971 року. І хоча вже вийшов на пенсію, під час повномасштабної війни повернувся до служби у штурмовий батальйон № 1 («Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова») полку управління поліції особливого призначення «Обʼєднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють».

Колеги цінували його професіоналізм, знання справи та досвід, за що називали «Професор».

25 грудня 2025 року, під час обстрілу на Торецькому напрямку Олександр залишався на позиціях та допомагав евакуювати поранених. Його життя забрав ворожий дрон.

Поховали Олександра Крука 3 січня 2025 року у Дніпрі.У нього залишилися дружина, двоє дітей, онук та сестра.

Євген Павлідіс

Сіверськодончанин служив гранатометником у 53-й окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха та став на захист України ще до повномасштабного вторгнення.

У 2022 році Євген безвісти зник на фронті. Мати захисника довго шукала сина, підтримуючи зв’язок із різними установами та бригадою.

У грудні 2023 року, після ДНК-експертизи, сім'я воїна отримала підтвердження його загибелі. Під час одного з обмінів тіло повернули до України.

6 лютого 2025 року Євгена Павлідіса поховали на Алеї Слави в Коломиї, де нині проживає родина захисника.

Сергій Долгополов

Сергій Долгополов народився 8 жовтня 1995 року у Сіверськодонецьку, закінчив гімназію № 11. У вересні 2021 року вступив до лав Збройних Сил України за контрактом.

Служив командиром 1-го штурмового взводу 2-ї штурмової роти 2-го штурмового батальйону військової частини А4562.

9 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання біля Піщаного на Донеччині молодший сержант Сергій Долгополов  загинув.

Воїн нагороджений орденами «За мужність» III ступеня та відзнакою «Хрест доблесті».

Поховали захисника у Горішніх Плавнях на Полтавщині.

Євген Гусєв

Захисник народився 17 грудня 2000 року у Сіверськодонецьку та навчався у гімназії № 9.

Закінчив СНУ ім. Володимира Даля за фахом «історія-археологія» та мріяв стати вчителем історії.

Добровольцем пішов на фронт на початку повномасштабного вторгнення, служив у 79-й десантно-штурмовій бригаді.

Загинув 17 листопада 2023 року у Новомихайлівці Покровського району на Донеччині.

Поховали Євгена 26 березня 2025 року у Києві на Лісовому кладовищі, на Алеї Слави. У захисника залишилася мати.

Дмитро Бєндіков

Дмитро Бєндіков – захисник України родом з Сіверськодонецька.

Він народився 27 листопада 1986 року. Закінчив школу № 16 у рідному місті, а пізніше – історичний факультет УДУ ім. Драгоманова.

Працювати в 1+1 media Дмитро розпочав у червні 2023 року, а трохи більше ніж за рік – у липні 2024 року – долучився до лав Сил безпеки й оборони. Служив у 3 ОШБр під позивним «Бен».

У грудні 2024 року отримав поранення від уламків ворожого дрона. Півтори доби пробув на позиції, ховаючись від атак, і пішки добрався до безпечного місця. Після шпиталю повернувся на фронт, хоча колеги пропонували йому безпечнішу службу у штабі.

Загинув сіверськодончанин 18 березня 2025 року поблизу Надії на Луганщині.

«Наш Діма на щиті. Це найважчі слова, які я мушу сказати. Діма родом зі Сходу України, там він і загинув. Він відвойовував шматок землі, де сам народився, і за цю землю віддав своє життя», – зазначила після його загибелі керівниця TSN.ua Світлана Панюшкіна.

25 березня 2025 року захисника поховали на столичному Берковецькому кладовищі. У Дмитра залишилась мати.

Великий матеріал про життя Дмитра Бєндікова зі спогадами друзів та колег написало видання Kyiv Post. Прочитати його можна за посиланням .

Михайло Д’ячков

Захисник народився 28 травня 1973 року у Сіверськодонецьку. Навчався у ЗОШ № 3 та ПТУ № 93.

Після навчання проходив військову службу на території колишнього Одеського військового округу. Повернувшись, працював плиточником-лицювальником у рідному місті.

Михайло захоплювався музикою, фотографією та футболом. Родина та колеги згадують його як чуйного, дисциплінованого та відповідального, який завжди допомагав товаришам у складних ситуаціях.

Після початку повномасштабного вторгнення родина Михайла переїхала до Львова, де він став на захист України у лавах Державної прикордонної служби.

Згодом чоловік звільнився, працював у КП «Львівський ліхтар», а у 2024 році повернувся на фронт. Виконував бойові завдання на східному напрямку у лавах 66-ї ОМБр ім. князя Мстислава Хороброго.

З 12 липня 2024 року вважався зниклим безвісти у районі Невського на Луганщині.

Поховали захисника 24 квітня 2025 року на Личаківському кладовищі у Львові. У захисника воїна залишилися батьки, дружина, двоє доньок та сестра.

Олександр Орлов

Захисник народився 15 грудня 1973 року та жив у Сіверськодонецьку.  У рідному місті працював начальником зміни на хімкомбінаті «Азот».

Після початку повномасштабного вторгнення родина Олександра евакуювалася до Хмельницького. А у 2024 році Олександр отримав повістку та пішов служити в 33-тю окрему механізовану бригаду.

1 листопада того ж року він зник безвісти на Покровському напрямку, його загибель пізніше підтвердила ДНК-експертиза.

Поховали захисника 9 червня 2025 року на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове в Хмельницькому. У нього залишились дружина, син, донька та мати.

Валерій Зеленський

Валерій Зеленський – колишній поліцейський з Сіверськодонецька, який помер після повернення з полону у віці 57 років.

Чоловік став на захист України ще до повномасштабного вторгнення, служив у 53-й окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха.

26 лютого 2022 року Валерій потрапив у полон під Волновахою, де пробув 39 місяців.

Менше ніж за місяць, 16 червня 2025 року, Валерій помер – організм не витримав наслідків полону. Проте чоловік встиг побачити дружину, дітей і маленького онука.

«У медичному висновку розписано, скільки видів тортур у нього було. Були застосовані практично всі. У нього було декілька травм, не працювало плече, не працювала рука. Наслідком всіх тих тортур стало те, що організм просто настільки знесилений, що він згорів буквально за тиждень», – розповіла його донька Валерія.

За цим посиланням – історія життя її батька, якою жінка поділилася з журналістами «Суспільного».

Поховали Валерія Зеленського 21 червня 2025 року на Берковецькому кладовищі у Києві.

Петро Щуров

Петро Щуров – військовий та музикант родом з Сіверськодонецька. Народився 25 червня 1981 року.

До жовтня 2021 року жив у Сіверськодонецьку, працював інженером-механіком, звукооператором, монтажером відео та був учасником музичного проєкту ATMOSTRONIS. Потім переїхав до Києва.

У 2014 році Петро вперше пішов на фронт – служив у Луганському прикордонному загоні. У лютому 2022 року, на третій день повномасштабного вторгнення, прийшов до військкомату. Служив артилеристом у складі 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.

26 липня 2025 року сіверськодончанин загинув на фронті. На його сторінці у Facebook друзі та знайомі залишили багато спогадів.

«...правдивий, суперечливий, щирий На цій війні був ще з АТО. Людина, яку знаю з неформальної юності, яка в моїй голові є невід'ємною частиною Сєвєра у творчому, медійному, патріотичному, та всіх сенсах насправді», – згадує Марина Люта.

«Я знав тебе багато років. Ти був різним, але завжди чесним. Музикантом, оператором, людиною, яка вміла підтримати. А з часом ти став тим, хто пише історії. Я мало читаю, але тебе читав», – поділився фотограф Олександр Плаксін.

У листопаді 2024 року Петро дав інтерв'ю виданню «Зміст», де розповів про родину, те, чим займався до військової служби, свій бойовий шлях та виклав власний погляд на війну. Його можна знайти за посиланням .

Попрощалися з Петром Щуровим 7 серпня 2025 року на Байковому кладовищі у Києві.

Луганські