Історія Ігоря Малишева, якого окупанти 17 років ув'язнення і якого звільнили під час обміну у серпні

09 вересня 2025 р. 14:21

09 вересня 2025 р. 14:21

Колишнього поліціянта з Луганська Ігоря Малишева, якого окупаційний суд засудив  до 17 років ув'язнення, звільнили під час обміну 14 серпня 2025 року. Майже чотири роки чоловік провів у тюрмах Луганщини та росії, зокрема в колонії суворого режиму у Скопині Рязанської області — за "зраду" країні, громадянином якої не був. Тепер він проходить реабілітацію в Києві та вперше ділиться історією полону, пише Суспільне.

У правоохоронних органах Ігор Малишев пропрацював 25 років, 20 з них — у карному розшуку. У 2010 — пішов на пенсію з посади начальника карного розшуку Луганська.

Після окупації міста чоловік з родиною до 2017 року лишався у Луганську, каже, не міг покинути старих та кволих батьків. Серед причин також називає — вивезення особових справ колег на підконтрольну територію України.

Як розповідає Ігор, з 2014 року він неодноразово їздив як з Луганська до Лисичанська чи Сіверськодонецька, так і у зворотному напрямку.

"Вже коли батьки дружини померли й ми виїхали, там лишалася квартира. Побутових та комунальних питань було багато. До 2020 року жодних проблем з перетином не було. А ось у 2020-му одного разу мене довго тримали на контрольно-пропускному пункті, перевіряли. Я, як колишній поліціянт, розумів, що навколо мене вже якась "карусель" закрутилася", — згадує він.

Ігор Малишев до полону. Фото надав Малишев

Того ж року його перестали випускати з Луганська. Чоловік припускає, що за ним вже вели спостереження: "правдами-неправдами ледве вирвався звідти".

За словами Ігоря, коли минув час, на прохання сусідів щось врегулювати, він знову ризикнув — поїхав в окупацію.

"Поїхав на свою голову. Зупинили на контрольно-пропускному пункті для перевірки. Я на телефоні налаштував з сином швидкий зв'язок одним натиском — професійна чуйка, певно. Коли побачив за черговим червоний екран — сигнал для затримання, поки він біг до мене — набрав сина, сказав: "Мене затримали на КПП, як воно буде — не знаю". Там сказали: "Жді, сєйчас за тобой прієдут". Назвали зрадником, що, начебто, я співпрацюю зі спецслужбами України. Ну і все — закрили", — розповідає Ігор Малишев.

Згадує: 25 листопада на КПВВ "Станиця Луганська" його затримали працівники "мдб лнр" і кинули на підвал — це одиночна камера з умивальником, туалетом та нарами. Потім перевели в іншу — на шістьох. Загалом, як згадує Ігор, його превентивне затримання тривало протягом 120 днів.

Справу Ігоря Малишева розглядав "Верховний суд", створений терористичним угрупованням "лнр" у Луганську. За словами чоловіка, засідання тривали майже рік.

"Вони тягнули час — це такий театр, судова вистава. Засідання постійно переносили, їх було мінімум дев'ять. Захист мені дали — "державним" адвокатом був мій колега, я знав його раніше — він працював слідчим у міському відділку. Таких там називали позаштатним співробітником "мдб", — розповідає чоловік.

Вирок у справі Ігоря Малишева окупаційний суд оголосив 22 серпня 2023 року.

Як розповідає правоохоронець, його "засудили" за трьома статтями рф: 275 — "Ізмєна Родінє", 205 — тероризм, 222 п. 1 — зберігання вибухівки. Чоловік отримав — 17 років суворого режиму.

"Я питав чому 275 — тут немає складу злочину? Яка зрада, я ж не громадянин росії? Та й на момент "злочину", який мені інкримінували там — це 2017 рік, на території "лнр" не було російських паспортів. Вже у вироці прочитав, що 30 червня 2023 року Держдума рф прийняла закон, за яким жителі Запорізької, Луганської, Донецької, Херсонської областей, які скоїли протиправні діяння до 2022 року — вважати такими, що вони їх скоїли проти росії", — пояснює Ігор.

Як він розповів, після вироку до 5 вересня 2023 року його тримали в СІЗО. Після численних переміщень по в'язницях Луганщини його відправили до Ростова, а далі — у Рязань та Скопин Рязанської області рф.

Там українець відбував строк у виправній колонії № 3 суворого режиму до обміну у серпні 2025 року.

Про умови утримання колишній в'язень розповідає стримано. Їжа, каже, була стерпною, а ось воду — краще було не пити.

"Харчування було більш-менш, вижити — можна: порції більші, ніж в ізоляторі тимчасового утримання. А ось вода — дуже погана. Її не те щоб пити, а руки мити треба обережно — там уся табличка Менделєєва", — розповідає Ігор.

Каже: не били, натомість психологічний тиск був постійний.

"Змушували йти працювати. Я відмовлявся, казав, що задарма шити не буду. Може, збіг, але після 16 червня 2024 роки, коли було захоплення заложників у Ростові — мене помістили в ШІЗО — штрафний ізолятор. Це спеціальне приміщення в колоніях, куди переводять ув’язнених за порушення режиму. Начебто затримали, такого "терориста, екстреміста", — розповідає з сарказмом він

"Вимагали отримати паспорт рф, мабуть, хотіли красиву картинку — з фото, відео. Були і погрози, і плюшки пропонували. Мовляв, пенсію платитимуть. Я не захотів — мене знов у ШІЗО відправили. Усе літо ШІЗО, ШІЗО. Коли день між ШІЗО, коли тиждень. Робили з мене так званого "злісника" — злісного порушника режиму", - згадує він.

Після чергової відмови від роботи та російського паспорта, зазначає Ігор, його на п'ять місяців запроторили на ПКТ — приміщення камерного типу. Це окремі камери, куди поміщають ув’язнених за злісні порушення режиму або для посилення ізоляції.

ПКТ (приміщення камерного типу) від ШІЗО (штрафний ізолятор) відрізняється тим, що це не тимчасовий штраф, а більш тривала міра ізоляції. Туди переводять ув’язнених, які систематично порушують режим або визнані "злісними порушниками", і тримають не 15 діб, а місяцями чи навіть роками. Умови жорсткі, але трохи "побутовіші", ніж у ШІЗО — можна мати більше особистих речей, іноді книги чи записник з ручкою.

"Останній рік я так і провів у ПКТ, майже в повному інформаційному вакуумі. Так вони мене прибирали з очей, щоб я не був негативним прикладом для інших. Вимагали, щоб вчив російський гімн. Я й не збирався того робити, хитрував і казав, що розповідатиму з 4 куплету і тільки спільно зі співробітниками тюрми. Кажу йому, що я ж не громадянин росії, тому не маю його знати, а ось ти — повинен. Після такої пропозиції деякий час не чіплялися з цим", — ділиться Ігор.

Прямого зв'язку з домівкою він не мав, але опосередковано з рідними спілкувався і навіть отримував посилки.

14 серпня 2025 року. Фото надав Малишев

За словами Ігоря Малишева, з іншим ув'язненим у нього була домовленість, що поки він у ПКТ, то його попереджатимуть про істотні зміни чи новини.

"Якби там що, ми всі чекали на обмін. В Україні я вважався зниклим безвісти. Ми домовилися, що він мене у разі чого інформуватиме. На мові "зеків" це називається — передавати "малявочки". "Бабуся приїхала" — означало б, що планується обмін. Щоправда, коли він мені то написав рік тому, нічого подібного не сталося, але певний рух навколо нас все ж був", — згадує чоловік.

Перед обміном, розповідає він, їх розмістили в камері втрьох, чого раніше ніколи не було. Спочатку думки були найгірші: відправлять до Магадану, але, зізнається, жевріла надія, що все-таки — в Україну.

"Тієї ночі ми не заснули. О 12:00 відчинилися двері і нас "попросили на вихід": "Собірайтє бистро вєщі і тіхо, чтоб без шума". Ведуть на вихід, де ми мали розписатися, а зір поганий, окуляри не мої — утім розумію, що це документ про звільнення, деталі прочитати так і не зміг", — розповідає Ігор.

Додає: далі усіх трьох посадили в автозак. Їхали довго. Потім скотчем замотали очі, руки та вивели до аеродрому.

"Я ще так кинув, мовляв, бушлат забув, а мені у відповідь — він тобі не знадобиться. Це додало надії. Потім Гомель, але розслаблятися собі не дозволяли — раптом щось піде не так. От заїдемо в Україну, минемо десь кілометрів 20 — тоді будемо радіти, що ми вдома, на волі", — розповідає луганець.

"Перетнули кордон і емоції накрили усіх — раділи, плакали. Дуже щемно як зустрічали — люди з прапорами на узбіччі. Це просто дивовижно. Я ж розумію, що вони виходили щиро, ніхто їх не змушував. Першому зателефонував синові", - розповідає він.

Ігор розповідає, що рідним попередньо того дня прийшла sms про обмін, але вони не повірили.

Малишев спільно з іншими звільненими цивільними в Україні. Фото надав Малишев

Зізнається: наразі до того, що крізь вікна видно дерева, а не ґрати — ще не звик.

"Там весь час хотілося прокинутися від того жахіття. Тут тепер боюсь прокидатися, а раптом цей прекрасний сон скінчиться", — розповідає Ігор.

Нині чоловік на реабілітації у столиці. Відновлює здоров'я, впорядковує думки та вправляється в українській мові.

"У мене малий онук. Будемо вчити разом. Я йому розповідатиму, що значить — наша Батьківщина, рідна мова. А ще треба витягати тих, хто там лишається, бо там є такі, про яких і не знають, що вони в тюрмах у Луганську чи рф. Вони сподіваються на порятунок, адже надія — це єдине, що не можна відібрати", - каже він.

Нагадаємо, у День незалежності в Україну повернулися полонені з рф.

Луганські