"Ожили, посміхаємось": історія подружжя пенсіонерів з Сіверськодонецька, які знайшли прихисток у Луцьку

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

"Ожили, посміхаємось": історія подружжя пенсіонерів з Сіверськодонецька, які знайшли прихисток у Луцьку

11 листопада 2025 р. 14:27

11 листопада 2025 р. 14:27

68-річні Олександр Перепелиця та Тетяна Крась все життя прожили в Луганській області. На початку повномасштабної війни переїхали до Луцька, де почали волонтерити та співати в аматорському хорі.

Історію подружжя розповіло Суспільне.

Олександр та Тетяна познайомились, коли обом було по 50 років.

"Оце ж ми 18 років в цивільному шлюбі. Він музикант, а я співачка, саме музика нас зв'язала.. Три колективи — там, і тут ми в ансамблі "Джерела Волині" і клубі "Неспокійні серця", — каже Тетяна Крась.

Разом з чоловіком вони жили у Сіверськодонецьку, але через постійні обстріли, руйнування житла на початку 2022-го переїхали до Луцька.

"Місто Сіверськодонецьк — молоде місто, красиве як Луцьк. Підприємств багато було, будували житло. Єдине, що нам не пощастило, — з сусідом. У нас буквально 60 км і там Росія, перехід в Бєлгородську область. Війна все спаплюжила, лишились ми всього в одну мить. І оце ми оказались тут, як біженці", — говорить Олександр Перепелиця.

Зараз пенсіонери живуть у шелтері в Луцьку разом з десятками інших переселенців. Кажуть, що дуже вдячні за допомогу всім волонтерам і благодійникам.

"Пенсія в мене маленька, у жінки теж маленька, ми на квартиру піти не можемо, коштів не вистачає. Оце нам виділили кімнату загальну, 35 чоловік: всі від малого до великого. Нам уже по 68 років. Звичайно, в такому віці хочеться відпочити, побути трохи на самоті, а ми як у бджолиному вулику", — каже переселенець.

Олександр та Тетяна, щоб більше дізнатися про Волинь, відчути себе частиною місцевої громади та вдосконалити знання мови відвідували освітній курс "Українська мова та місцеві традиції", а ще волонтерили.

"Ожили, посміхаємось, спілкуємось тут з лучанами, ходимо в клуб "Неспокійні серця". Це, в основному, пенсіонери. Ходимо по бібліотеках, на різні заходи, ми творчі люди. Волонтеримо, он ходили всю зиму лущили горіхи для солдатів", — говорить Олександр Перепелиця.

“Подружжя хоче повернутися до власної домівки, але коли територія не буде окупованою. А поки тут, на Волині, мріють пожити в окремій невеликій кімнаті. Додають: це лише мрії, але мрії іноді збуваються”, — зазначили журналісти.