«Цю історичну постать навіть за великим бажанням не можна назвати святою». Олексій Комаровський про свій дебютний...

17 грудня 2025 р. 17:22

17 грудня 2025 р. 17:22

Олексій Комаровський – відомий український кіносценарист, який народився у Попасній Луганської області та довгий час прожив у Луганську. Він з теплом згадує історичний факультет Луганського педінституту, де навчався, та характеризує його як «унікальне тоді місце, де зібралося супер унікальне сузір’я творчих особистостей». Туди його привела любов до історичних романів і фільмів і саме там заклалися основи всього, чим Олексій зараз із задоволенням, як він зізнається, займається. До речі, свій перший досвід екранізації сценаріїв він отримав ще в Луганську, створюючи скетч-шоу «Даун Таун». До того ж написав сценарій для повнометражного ігрового фільму «Ключ до успіху», який зняли луганчани в Луганську ще до війни.

Вже понад 10 років він живе у Києві. Столиця відкрила нові можливості та дозволила реалізуватися у кіновиробництві. Найбільше ж Олексій пишається своєю участю у створенні  фільму за мотивами однойменної повісті Андрія Кузьменка «Я, Побєда і Берлін».

У 2026 році в Олексія виходить історична книга «Несвята Софія». 10 років він виношував цей замисел і вже незабаром книга з’явиться на полицях.

Про роман, роботу над сценаріями, творчі мрії та життєвий шлях Олексій Комаровський розповів в інтерв’ю SD.UA.

- Олексію, вітаю з втіленням мрії. Ви пишете, що «десять років виношування замислу, три місяці написання і пів року очікування нарешті позаду». «Несвята Софія» готова до зустрічі з читачем у 2026 році під обкладинкою від Маестро Олега Кіналя. Тобто ідея прийшла до Вас вже в Києві?

- Так, у 2015 році в Києві одна кінокомпанія запропонувала мені як кіносценаристу з історичною освітою взяти участь у написанні сценарію історичного телесеріалу про життя відомої куртизанки та авантюристки XVIII-XIX ст. графині Софії Потоцької, на честь якої створено та названо всесвітньо відомий ландшафтний дендропарк «Софіївка» в українському місті Умань. Я охоче відгукнувся на пропозицію та активно включився в роботу, вивчивши історичні й літературні джерела біографії Софії та освіживши в пам’яті історичне тло та політичний контекст її епохи. А це дуже цікаві та драматичні події, які розгорталися на територіях сучасних Туреччини, Польщі, Австрії, Франції та  правобережної України. Королі, султани, принцеси, графи, князі, шпигуни, фаворитки, куртизанки, авантюристи, дуелянти, російсько-турецькі війни, розділ Речі Посполитої, і навіть Наполеонівські війни — це мало стати яскравим фоном, на якому розгортатиметься життєва епопея безрідної гречанки з Константинополя, яка завдяки власному розуму й вроді, а також неймовірним збігам життєвих обставин проб’ється на вершину суспільної ієрархії свого часу.

Ілюстрація

- Ваше життя завжди тісно перепліталося з історією. Це і навчання, і програми, і статті. Десь там витоки замислу?

- Я з дитинства, як більшість підлітків мого часу, любив читати історичну та пригодницьку літературу, яка заміняла тоді неіснуючі Netflix і ТікТок. Європейські та американські автори Александр Дюма, Моріс Дрюон, Анн і Серж Голон, Жюль Верн, Роберт Стівенсон, Роберт Говард, Майкл Муркок, Гаррі Гаррісон, Роберт Штільмарк, українці Семен Скляренко та Володимир Владко — ці письменники сформували моє власне бачення якісного та захопливого роману, на яке я орієнтувався під час роботи над своєю першою в житті книгою. Саме любов до історичних романів і фільмів привела мене у 1992 році туди, де я зміг розкритися як творча особистість — на історичний факультет Луганського педінституту — унікальне тоді місце, де зібралося супер унікальне сузір’я творчих особистостей, серед яких мене вдалося не загубитися. Саме там я навчився писати, саме там і заклалися основи всього, чим я зараз із задоволенням займаюся.

Олексій Комаровський

- Книга історична. XVIII-XIX століття, пригоди. Назва доволі грайлива. Натякніть нам, чому Софія не свята?

- Біографія Софії Потоцької, наведена в Вікіпедії, дає відповідь на це запитання, а я лише додав яскравих фарб історичним фактам: продана у 16 років матір’ю польському послу в Константинополі; потім двічі продана першим чоловіком Юзефом де Віттом — уперше за посаду коменданта Херсона князю Григорію Потьомкіну, а потім за два мільйони золотих монет графу Станіславу Потоцькому; коханка європейських королів, яка шпигувала на користь російської імператриці Катерини ІІ та зраджувала своєму чоловіку Потоцькому з його ж сином від першого шлюбу Єжи Потоцьким — цю історичну постать навіть за великим бажанням не можна назвати святою. А ще вона народилася в Константинополі, теперішньому Стамбулі, архітектурною домінантою якого є всесвітньо відомий собор Святою Софії. То ж вибір назви для роману для мене від самого початку був очевидним.

Обкладинка

- Однак, ваша творчість доволі багатогранна. І комедії, і кримінальні теми, і робота над екранізацію книги Андрія Кузьменка — Кузьми Скрябіна -  «Я, Побєда і Берлін». Чому саме історія у власному першому романі?

- У будь-якого кіносценариста в робочому доробку залишається чимало нереалізованих в кіно сценарних розробок: синопсисів, поепізодників, посерійників, які через різні причини були не екранізовані. І часто вони лежать мертвими файлами на жорсткому диску їхніх ноутбуків, а могли б стати чудовими романами. Але в добі лише 24 години, і часу на створення ще й романів професійним «писакам», як ми, катастрофічно не вистачає. Але випадають періоди, коли один кіно- або телепроєкт закінчився, а новий — ще не розпочався. Ось в цей час і можна зосередитися на написанні книги. Я скористався саме таким періодом вимушеного творчого «безробіття», а «Несвята Софія» виявилася найпропрацьованішим матеріалом з усього, що я написав за останні 11 років. Тому я розіслав саме цей синопсис чи не всім вітчизняним видавництвам. У відповідь отримав чотири відмови та одну пропозицію підписати договір на написання майбутнього роману. І закрутилося.

- Як людині, яка написала таку купу сценаріїв, до книги було легше підійти чи навпаки?

- Як для людини, що написала «купу» сценаріїв, довелося ламати себе в фундаментальних речах: у кіносценаріях дія відбувається виключно в теперішньому часі, а в романах — у минулому. У сценаріях будь-які ліричні описи та роздуми, а також метафори, епітети та гіперболи є зайвими й нещадно вирізаються редактурою — лише суть і дія, яку на екрані побачить глядач. У художніх романах навпаки — саме за високохудожні описи, глибокі роздуми персонажів, багатослівні діалоги та ліричні авторські відступи їх, зазвичай, і цінують. До того ж сценарії пишуться у спеціальних сценарних програмах, виключно шрифтом Courrier розміру 12, а роман — шрифтом Times New Roman 16. Зате, робота над кіносценаріями та знання законів драматургії дозволило створити міцну історію з добре пропрацьованими персонажами, яку хоч зараз, за наявності коштів, можна перенести на екран.

- Кожного разу, коли спілкуюся з автором, малюю картину творчого безладу, келиху чогось смачного та творчого хаосу. І ніде воно так не працювало насправді. За цим стоїть кропітка робота, режим, дедлайн. Як було у вас?

- Творчий хаос не породжує нічого окрім хаосу. Всі книги, що ми прочитали, створені за допомогою всього трьох десятків спеціальних знаків, зібраних в унікальні комбінації. І моє завдання як автора — створити власну неповторну комбінацію літер та історичних фактів, додавши дрібку фантазії. Але фантазія є безплідною без жорсткої робочої дисципліни. Великі за обсягом твори не просто пишуться, вони буквально висиджуються автором, наче яйця куркою. Тому витримка, зосередженість і посидючість є не менш важливими складниками професії, ніж талант та почуття літературного смаку. Що ж до «келиха чогось смачного» - єдиним моїм «допінгом» завжди вступають чай мате та кава по-турецьки з додаванням зерен кардамону. А будь-який алкоголь і «відрив» треба дозволяти собі хіба що після відсилання остаточного варіанту рукопису замовнику, а краще — після отримання гонорару.

- Звісно, не можу не спитати про екранізацію. Ви б хотіли? І чи довірили б його комусь чи тільки самі?

- «Несвята Софія» у всіх своїх варіантах створювалася одразу під екранізацію. Але в сучасних умовах екранізація історичних сюжетів є дуже коштовною і не може себе окупити. Єдина надія на копродукцію із закордонними кіновиробниками. Саме для цього сюжет мого роману і мандрує Європою від України до Франції та від Туреччини до Польщі й включає відомі європейські історичні постаті та події. А от сценарій майбутнього фільму чи телесеріалу, чи навіть коміксу за своєю книгою я бажав би написати сам особисто. Тим паче — досвіду та компетенцій не бракує.

- Якщо можна торкнутися, згадаймо ваш шлях із 2014 року. Ви були доволі відомою людиною у Луганську. Проте, як на мене, Київ вас прийняв та розкрив ще більше. Не кожен з луганчан має сторінку в Вікіпедії, працює в Українському культурному фонді, є сценаристом відомих фільмів. Чим пишаєтеся найбільше? І що було найскладнішим?

- Найскладнішим у моїй сфері завжди був і є так званий «поріг доступу». Сценарії для екранізації не замовляють сценаристам без досвіду, а досвід не отримаєш, не створюючи сценарії для екранізації. Тут писати в стіл і чекати зручного моменту, як то кажуть, «не прокатує». Мені, можна сказати, пощастило. Свій перший досвід екранізації сценаріїв я отримав ще в Луганську, створюючи скетч-шоу «Даун Таун» на замовлення телеканалу ІРТА, а також написавши сценарій для повнометражного ігрового фільму «Ключ до успіху», також знятого луганчанами в Луганську. До речі, авантюрна історія створення цього фільму заслуговує на окрему екранізацію. Ось саме цей досвід і доробок і став мені в пригоді, коли я вимушено переїхав до Києва. А ще мені, я переконаний, просто пощастило зустріти правильних людей, які мені, переселенцю, тоді просто повірили та дали роботу над першим в моїй практиці телесеріалом. А далі все закрутилося і пішло само по собі. Найбільше ж я зараз пишаюся своєю участю у створенні чудового фільму за мотивами однойменної повісті відомого музиканта та шоумена Андрія Кузьменка — Кузьми Скрябіна «Я, Побєда і Берлін». Коли мені запропонували долучитися до команди творців фільму, я розцінив це як величезну довіру та честь, а також неймовірно відповідальний виклик — адже перенести літературу на екран - це окреме мистецтво. Не можна знімати просто так «як написано» - кіно це інший вид культурного продукту, ніж література, і має інші закони та методи впливу на свідомість публіки. Але успіх кінофільму «Я, Побєда і Берлін» у глядачів і високі касові збори показали, що в нас, зрештою, все вийшло. Читаючи власне прізвище в титрах фільму, я відчуваю величезне піднесення і гордість за те, що маю до нього прямий стосунок.

Команда проєкту

Постер фільму

- Ви у 2014 втратили Луганськ, а вже у 2022 році окупували ваше рідне місто — Попасну. Яка втрата вдарила більше? І чи вдарила взагалі?

- На це запитання я завжди відповідаю: такі, як я, залишили свій дім, щоб залишитися вдома. В Україні. Решта — наживне. Єдине, що я дійсно втратив, це велика колекція поштових марок, яку збирав із шести років, з 1980 року, і яка згоріла в Попасній разом з будинком, в якому я виріс. А от розкритись і реалізуватись повною мірою як професіоналу та особистості, знайти свій справжній шлях до самореалізації мені вдалося завдяки переїзду до Києва у 2014 році. Тому в мене амбівалентні почуття до того, що зі мною сталося. Як кажуть, не було щастя — так нещастя допомогло.

Будинок

- Чи є вже думки щодо наступної книги?

- Так, і до позанаступної також. По секрету скажу, що «Несвята Софія» задумана як дилогія, і просто зараз я працюю над створенням другої, заключної частини цього роману. А після цього писатиму вже нову історію, більш сучасну. А далі - поживемо, побачимо.

- Яка іпостась для вас зараз головна? Письменник, сценарист, експерт?

- Я залишаюся кіносценаристом, ще не ставши справжнім письменником. Адже сценарист — не той, хто пише сценарії, а той, чиї сценарії екранізують. А письменник — це не той, хто пише романи, а той, кого читають. І я дуже сподіваюсь, що в наступному році моя творчість знайде свого читача. Що ж до експерта УКФ — це тимчасова робота за контрактом, пов’язана з професійним оцінюванням заявок від колег, що подаватимуться на гранти, які фонд надає українським митцям.

- Яка зараз ваша найзаповітніша творча мрія?

- Моя мрія не так творча, як пов’язана з моєю творчістю: почати нарешті отримувати роялті за свою професійну діяльність і більше не відчувати себе, наче на велосипеді, який їде, доки ти крутиш педалі. І одразу ж падає набік, як тільки ти припиняєш це робити. Жартую. Було б дуже класно втілити всі свої ідеї, яких просто овер, у конкретні друковані та зафільмовані результати. І щоб все це «зайшло» людям. І мрію,  щоб «Несвяту Софію» видали польською, турецькою, французькою та англійською мовами.

А моя найзаповітніша нетворча мрія — як і у всієї країни — квітуча й мирна Україна. Назавжди.

Луганські