E.К.А: «Ми ще зіграємо вдома наш найголовніший концерт» — історія рок-співачки з Сіверськодонецька

21 серпня 2026 р. 15:29

21 серпня 2026 р. 15:29

Востаннє Катя Бойко — співачка E.К.А — була вдома в Сіверськодонецьку 24 листопада 2021 року, на день народження мами. Тоді вона ще не знала, що це буде її крайня поїздка додому. Уже за кілька місяців її батьки п’ять тижнів проведуть у підвалі під обстрілами, а вона благатиме їх виїхати. Насправді для Каті війна почалася не у 2022-му, а ще у 2014 році, коли окупація прийшла на Луганщину. Відтоді вона дала понад дві сотні концертів для українських військових, а після повномасштабного вторгнення продовжила збирати кошти на автомобілі для ЗСУ вже разом зі своїм рок-гуртом. Навіть сьогодні, виступаючи на сценах України та Європи, вона насамперед залишається дівчиною із Сіверськодонецька, яка мріє одного дня повернутися додому й дати там свій найважливіший концерт.

Втрачений дім і спогади

«Я дуже люблю своє місто і мрію, що колись знову зможу прогулятися вулицями Сіверськодонецька», — починає розмову Катя Бойко.

З рідним містом в неї пов'язані теплі спогади.

«Це неймовірне тепло, дощі, прекрасне сонячне місто і класні люди. Воно невеличке — можна перейти його з одного боку в інший пішки», — каже вона.

Сіверськодонецьк

Востаннє вдома вона була восени 2021 року, на день народження мами, а вже в лютому 2022 року благала рідних скоріше виїжджати, із жахом спостерігаючи за новинами  про те що коїться у Сіверськодонецьку, та й по всій Україні.

«Вони 37 днів просиділи в підвалі в Сіверськодонецьку. Я дуже переживала і просила батьків виїхати, бо вже було небезпечно в місті, а деякі дороги прострілювалися. Зрештою вони виїхали й зараз живуть у Києві», — пояснює Катя.

Сама ж Катя 24 лютого зустріла в Києві — прокинулась о четвертій ранку від вибухів десь з боку Борисполя, ще до того, як зрозуміла, що саме відбувається.

«Я відразу пам'ятаю, як прокинулася від вибуху, взяла телефон і побачила в Ютубі виступ... Не буду матюкатися, кого. Ми всі розуміємо, про що йдеться — почалася війна», — розповідає вона.

Але точкою відліку для неї особисто ця дата не стала — надто довго вона вже жила з війною, яка почалася до того, як про неї заговорив увесь світ.

«Для багатьох війна почалася з повномасштабного вторгнення. А для мене — це 2014 рік, коли була перша окупація Сіверськодонецька. З того часу я постійно їздила в зону АТО й співала для наших військових — напевно, понад двохсот концертів ще до початку повномасштабного. Тому для мене це не стало чимось вперше», — зазначає Катя.

E.К.А

Будинок, у якому вона виросла, зруйнував снаряд під час боїв за місто. Про цю втрату Катя написала пісню.

«Я написала пісню "Місто мого дитинства" — про свою кімнату, про фотографії, які згоріли. Коли розповідаю про це, вже плачу. Певна, що ті, хто слухає, відчувають те саме — втрату дому, близьких людей. Пісні вміють відкривати душу», — ділиться Катя.

Ще одне важливе для неї місце — Льодовий палац, де колись були її перші виступи. Своїм професійним зростанням вона завдячує педагогині Олені Володимирівні.

«Олена Володимирівна — моя творча мама. Вона зараз десь за кордоном, але ми періодично списуємося. Я дуже вдячна їй за все, вона виростила з мене артистку. Завдяки їй я пішла далі — і зараз я там, де я є», — каже Катя.

Шлях до сцени

У столицю Катя приїхала вступати до Київського національного університету культури і мистецтв —  тоді єдиним шляхом на велику сцену була українська естрада: пісні про Україну та рідний край.

«Я дуже пишаюся цими піснями. Дуже багато людей на фестивалях, на конкурсах, діти з будинків культури переспівують їх і досі. Я вважаю, що вони займуть гідне місце в історії української музики», — говорить вона.

Але успіх на сцені не рятував від відчуття, що вона там ніби грає чужу роль.

«Коли я виходила на сцену, я відчувала, що я на сцені інша, а в житті — зовсім друга людина. Мені хотілося не відчувати цієї зміни, дуже хотілося бути собою», — пояснює співачка.

Тоді українську естраду ще не брали на радіо, а Катя мріяла потрапити в етер. Вона змінила стиль на попмузику і таки потрапила на радіостанції М1 і М2, співала з діджеєм, теж родом із Сіверськодонецька. Та згодом стало незручно й тут.

«До мене приходила молодь 18–25 років, а мені вже було за тридцять. Я писала не для тієї аудиторії, для якої мала б. І зрозуміла: треба ще щось міняти. Я давно мріяла про власний гурт», — додає Катя.

Так з'явився E.K.A — перехід у рок-музику. Прем'єру гурту й великий концерт планували ще на березень 2022-го.

«Але, на жаль, почалась війна, і цього не відбулося», — каже вона.

Натомість гурт вже в травні 2022-го дав близько десятка благодійних концертів.

«Ми поїхали з нашими друзями, з гуртом у Литву. Назбирали донатів, купили три машини й привезли їх хлопцям на ЗСУ. І досі я продовжую їздити за кордон дуже часто — ми працюємо, збираємо донати, купуємо машини. Все робимо для того, щоб перемогти», — говорить Катя.

Лірика у творчості

Пісні й тексти Катя переважно пише сама, але останнім часом працює у тандемі з сучасною українською поетесою на ім'я Ко:Ханна, з якою познайомилася в TikTok, — саме на її слова написані «Чужі ліхтарі» і «Три слова на З».

«Якщо чесно, класно пишу пісні, але про кохання я писати не вмію. Я більше пишу про війну, про життя, про якісь події. А от саме про кохання не вмію так тонко, як вона», — визнає Катя.

Пісня, за її словами, завжди виростає з однієї фрази чи сильної емоції. Її пісня «Всюди» вийшла 11 лютого 2022-го — за два тижні до вторгнення, але справжню популярність здобула вже після 24 лютого.

«Люди почали писати мені коментарі, що думали, ніби ця пісня написана вже під час повномасштабного вторгнення. Будь-які відчуття, будь-які емоції потім вкладаються в пісню — ти просто розвиваєш цю тему», — розповідає співачка.

Деякі пісні народжувалися буквально за хвилини. Так сталося з «Не стріляй» — після перших фотографій із деокупованих Бучі та Ірпеня.

«Я написала цю пісню буквально за 15 хвилин, ридаючи такими сльозами, коли побачила ті перші фотографії. Я на таких емоціях її написала, і кожного разу, коли співаю, плачу. Не можу стриматись», — каже Катя.

«Я з гордістю завжди говорю звідки я — з Луганської області, з  Сіверськодонецька. Для мене це важливо. Я дуже люблю свій рідний край», — додає вона.

Виступ

Землякам, яких, за її словами, дуже багато зараз у Києві — друзів, сусідів, з якими вони періодично зустрічаються, — Катя каже одне: зараз головне не втрачати зв'язок і підтримувати військо, бо саме армія колись поверне їх додому.

«Донатимо й робимо все максимально для того, щоб перемогти і якнайшвидше закінчити цю війну нашою перемогою. Я вперто вірю, що ми зможемо поїхати та побувати вдома. Що наші міста колись знову будуть під українським прапором. Зробимо там великий концерт — і я обов'язково заспіваю свої пісні», — каже вона.

Вона  мріє і вірить сама, і закликає інших не здаватися.

«Вірте, не залишайте цю віру. Ми обов'язково повернемось додому», — цими словами Катя завершує розмову про рідне місто.

Луганські