Lehlych Winery: як родина з Луганщини перетворила мрію на нову справу

03 вересня 2026 р. 11:00

03 вересня 2026 р. 11:00

Родина Елліни Юрченко до повномасштабного вторгнення займалася сільським господарством на Луганщині. Після окупації вони втратили все й були змушені починати з нуля на Київщині. Саме тут давня мрія Елліни про власну виноробню стала новим напрямом для всієї родини. Вони заклали виноградник, почали вчитися виноробства, шукати фінансування та поступово розвивати новий бізнес. Сьогодні Lehlych Winery виробляє вино, проводить дегустації та екскурсії, розвиває туризм, розширює лінійку і планує виходити на експорт.

Як родині вдалося вдруге стати на ноги, чому вони обрали саме виноробство та яким бачать майбутнє Lehlych Winery — Елліна Юрченко розповіла в інтерв’ю SD.UA.

- Пані Елліно, розкажіть, будь ласка, про вашу родину та чим ви займалися на Луганщині до повномасштабного вторгнення?

- Моя родина займалася сільським господарством з 1998 року на Сватівщині. Обробляли землю та вирощували пшеницю, ячмінь, кукурудзу й соняшник. Було підсобне господарство, тваринництво. Мова про 1700 гектарів землі станом на 2021 рік.

- Ви до Києва переїхали задовго до повномасштабного вторгнення?

- Я ж з 2009 року жила у Києві, куди приїхала навчатися юриспруденції. Я юрист із земельного та аграрного права, захистила дисертацію та працювала юристом в аграрній сфері. У 2020 –2021 роках активно допомагала батькам у юридичних питаннях із фермерського господарства. Ми перші, напевно, в усій країні, хто посвідчував угоду купівлі-продажу землі. У 2021 році не очікували, що станеться повномасштабне вторгнення. Були плани розвивати своє господарство. Тому багато землі купили у приватну власність, придбали нову сільськогосподарську техніку.

Станом на початок вторгнення зерно лежало на складах. Так трапилося, що батьки поїхали у той період на відпочинок і більше додому не повернулися. Все, що було, залишилося в окупації, наш будинок розграбували.

- Що сталося з вашим господарством на Луганщині?

- Господарство наше знаходилося на кордоні Луганщини та Харківщини. Воно зазнало значних руйнувань ще у 2022 році. Вся земля замінована та забруднена снарядами. На відео ми бачили, що Новоселівка повністю знищена, склади наші розбиті, зерно висипано, техніку викрали.
Нас називають релокованим бізнесом, юридично це так, бо ми перереєстровані на Київщині, але по факту все з нуля починали.

Lehlych Winery

- Чому обрали саме Ржищів?

- У мене давно була мрія мати свою виноробню. Я вже восени 2021 року накупила собі книжок з технології вирощування винограду та виробництва вина. Намагалася переконати батька закласти виноградник на Сватівщині. Але він не хотів, бо бачив заробіток в іншому. А виноробство — це нові бізнес-процеси, яких немає у рослинництві і якими ніхто з нас раніше не займався. Адже це не тільки вирощування культур, а й виробництво продукції та маркетинг.

Але коли вже опинилися на Київщині, то там у 2023 році почали придивлятися та зрозуміли, що вільної землі немає у достатній кількості, щоб займатися рослинництвом. Дізналися, що у Ржищеві є ділянка, яка тривалий час не оброблялася й заросла польовими травами. На публічній карті побачили, що вона має призначення для садівництва. Ми подали заяву до міськради, тому що це земля комунальної власності, про те, щоб ініціювати земельні торги та передачу земельної ділянки в оренду. Виграли торги. Тепер ця земля у нас в оренді на 25 років. І так там почали закладати виноградник.

- Виноробня працює з 2023 року. Яким був шлях від ідеї до запуску? Що було найскладнішим на початку?

- Тут, певно, важливий психологічний момент. Ми довго очікували, що буде деокупація, ми повернемося та продовжимо далі господарювати на Луганщині. Не так важко було б розмінувати ті землі. Але з кожним роком приходило розуміння, що треба щось робити далі, час іде. Це травма втрати всього і бажання стати на ноги знову.

Складністю було й те, що ми мали обмежений фінансовий ресурс, бо все інвестували на Луганщині. Зараз ми реінвестуємо свої доходи від іншої діяльності у виноробню.

- Чи залучали гранти на розвиток виноробні?

- У перші роки було складно. Державні гранти нам залучити взагалі не вдалося: ми подали заявку, але отримали відмову. Згодом і самі припинили ці спроби, бо умови вже були нераціональними для нас. Ми почали закладати виноградник, а фінансування все ще не надходило, тож згодом його залучення вже втратило сенс. До того ж кошти дають під українську селекцію, але після першого року роботи з нею ми зрозуміли, що вона низької якості й ми перейшли на італійську.

Проте вдалося залучити інші гранти. На перший грант від МОМ — це близько 7 тисяч євро — ми змогли придбати дріт та стовпчики, щоб на винограднику натягнути шпалери, а також причіпну невелику техніку. Її ми також купували на компенсації від Мінекономіки – якраз ця програма працювала. Від фонду «МХП-Громаді» отримали грант на 100 тис. грн за умови співфінансування. Купили фільтраційну установку для води. Дуже важливо у виробництві вина використовувати фільтровану воду у великій кількості. На початку року вдалося залучити більший грант від Mercy Corps – і ми купили ємності для ферментації вина, трактор, генератор, обладнання. Цього року ми виготовили до 8 тис. пляшок вина. Завдяки всій цій підтримці й з урахуванням того, що купили ємності, вже можемо виготовити до 40 тис. пляшок у наступний період.

Значно більші суми ми інвестуємо самі. Своїм коштом придбали фільтри, насоси, преси зі Словенії та Італії, саджанці, зробили ремонт будівель. Важко було кожного місяця знаходити кошти на поточні потреби. Проте влітку ми запустили послуги з туризму. Приймаємо екскурсії, проводимо дегустації і вже продаємо вино. Це нам допомагає покривати операційні витрати та інвестувати далі у розвиток.

- Назва Lehlych пов’язана з річкою Леглич, яка протікає біля вашого виноградника. Чому вирішили назвати виноробню саме на її честь?

- Ще на перших етапах створення виноробні я ходила на лекції, які проводила Асоціація виноробства. І саме там зрозуміла, що виробництво вина має бути прив’язане до місцевості, де його створюють. Звісно, є й інші концепції, але ми взяли за основу саме цю. Назвали виноробню на честь річки Леглич, яка протікає внизу виноградника. Коли ви п’єте вино, то розумієте, звідки воно. Місцевим жителям подобається, що ми приїхали до них як релокований бізнес і популяризуємо їхню місцевість.

- Які сорти винограду ви вирощуєте зараз і як обирали їх для свого виноградника?

- Коли ми починали, у нас було недостатньо маркетингової обізнаності щодо того, які сорти треба садити і в якій кількості. Спочатку нам намагалися продати ті, які були на залишках. У перші роки висадили «Юпітер», «Аліготе», «Одеський мускат». Минулого року зробили з рожевих сортів вино «Рожевий обрій», цього року теж плануємо його виробляти. Потім досаджували «Одеський чорний» та «Цитронний Магарача». Були сильні морози, багато винограду померзло, й ми перейшли на італійську селекцію. Це три сорти — «Мерло», «Каберне», «Совіньйон блан».
У нашій лінійці є також інші сорти, наприклад «Шардоне». Цього року воно у нас зайняло перше місце в Україні на конкурсі «Wine&Spirits Ukraine». Його ми виробляли з винограду з Бессарабії. Ми не будемо саджати «Шардоне» у себе, тому що клімат на Київщині для нього прохолодний і дощовий — він буде гнити.

- А взагалі клімат Київщини підходить для виноробства?

- Тут треба підбирати сорти. У кожного є свій вегетаційний період, необхідна кількість сонячних днів. Якщо мова про 120 днів – то виноград зможе дозріти, якщо 160 днів, як, наприклад, в «Одеського чорного», то можуть бути проблеми. Минулого року у ягодах, які ми зібрали, була недостатня цукристість. Не зовсім достиг виноград. Тому не всі сорти ми можемо у себе висаджувати.

- Де сьогодні можна придбати ваше вино і що з асортименту Lehlych Winery ви б порадили спробувати?

- Шукайте на сайтах. Бо у супермаркетах досить обмежена пропозиція. Якщо ви в кафе чи ресторані, погортайте винну карту — можливо, знайдете щось українське. Я так сама робила, куштувала різні наші вина.

Для сьогоднішньої погоди чудово підійде «Совіньйон блан». Воно легко п’ється за розмовою, освіжає. І ось поки зняли з продажу три позиції, бо їх розпродали: «Рожевий обрій», який дуже подобається людям і має полунично-вершковий аромат, «Шардоне» та «Трипільське сонце».
Зараз рекомендую брати щось із витриманих вин. «Піно-нуар» або «Мерло». Вони насичені, витримані у дубі. Ми «Піно-нуар» виготовляли з винограду, який придбали у Бессарабії. Минулого року там не було дощів 9 місяців, ягода була суха, мала мало соку, це вплинуло на кількість вина, проте воно дуже насичене. У «Піно-нуарі» відчуваються ноти стиглої вишні, сливи, ожини. Якщо вино витримане у дубі, ягоди мають карамелізовані, джемові ноти. Плюс дуб дає ноти ванілі, сигари, шкіри. Дуже пасує до вечері, м’яса.

- А яке вино з ваших ви любите найбільше самі? Чому?

- Всі червоні вина та невитриманий «Піно-нуар». Вони дуже пасують до піци, пасти, українських страв.

- Зараз уже знаєте, яке вино вироблятимете наступного сезону?

- Перший рік ми планували випробувати технологію. Брали виноград, не розуміючи, який смакуватиме людям. Ми вивчали цю тему на фестивалях, дегустаціях. Зараз розуміємо, що потрібно робити більше рожевого. Ми його готуємо зі свого винограду. Він у нас молодий, тому цього року трішки більше дасть врожаю — відповідно, більше виготовимо. Ми додамо у лінійку петнати, вина з сорту Цитронний Магарач, мускату Оттонель.

Розуміємо, що людям подобаються ароматні, яскраві вина — білі, петнати. Тому цього року будемо збалансовувати лінійку.

- Як плануєте розширювати лінійку вин?

- У нас з’являться петнати, до весни — білі та рожеві. Тоді зможемо більше пропонувати ці позиції магазинам, барам і ресторанам. Цього року у нас було сім позицій, додасться ще чотири-п’ять.

- Сьогодні вино продається переважно через сайт?

- Так, через сайт і на дегустаціях. Зараз хочемо ввести в кафе два сорти нашого вина.

- Чи велика конкуренція у виноробстві?

- Галузь дружня, є здорова конкуренція. Це добре, тому що є обмін досвідом і підтримка. На фестивалях винороби спілкуються, рекомендують одне одному щось. До нас приїздять винороби, які тільки починають справу, ми їм щось радимо, підказуємо.

От інші побачили, що ми імпортували насос та прес, такого обладнання не мали навіть потужніші винороби. І ми знаємо, що деякі з них вже поїхали робити аналогічні замовлення. Але конкуренція — це добре для споживача: буде якісніше вино і його буде більше.

- Що сьогодні є найбільшим викликом для вашої виноробні?

- Звісно, переживаємо за безпекову ситуацію. Бо коли ти все відбудував, страшно втратити знов. Також це пошук інвестицій. Енергонезалежність. Як і для всього бізнесу в нашій країні.

- Сьогодні тато вже повірив у новий напрям?

- Так, бо сам вкладає багато часу, емоцій, сил. Вся родина вірить у нашу справу. І всі ми займаємося туризмом, бо бачимо в цьому перспективу.

- Яким ви бачите розвиток виноробні найближчими роками?

- Розвиватимемо туризм. Уже готуємо нові локації. Буде винний підвал для невеликих груп, торговий дім, де в холодні часи проводитимемо дегустації та екскурсії. Плануємо розвивати харчування. Бо зараз це тільки сети для дегустацій — горішки, фрукти, але плануємо готувати страви. Хочемо опанувати це за осінь-зиму, щоб навесні вийти з готовими послугами.
Далі, можливо, і житлом займемося. Також можемо проводити фестивалі, бо територія велика.

Плануємо виходити на експорт. Бо вже цікавилися зі Швеції та Швейцарії.

Луганські