«Головне, щоб це був мій куточок»: як медсестра з Рубіжного облаштувалася на Вінниччині

13 вересня 2026 р. 19:47

13 вересня 2026 р. 19:47

Вікторія Заплавська понад 30 років працювала медсестрою у Рубіжному на Луганщині. Після початку повномасштабного вторгнення вона два тижні переховувалася у підвалі, продовжувала працювати під обстрілами, а згодом евакуювалася з міста.

Після кількох років переїздів Вікторія разом із чоловіком оселилася на Ямпільщині Вінницької області та повернулася до роботи у медицині.

Про пережите та нове життя жінка розповіла Суспільному.

Вікторія народилася у Рубіжному. Після школи вступила до Кремінського медичного училища, а згодом почала працювати за фахом. Після декретної відпустки повернулася до медицини та працювала у туберкульозному кабінеті. Спеціалізувалася на фтизіатрії, зокрема працювала з дітьми.

«Все моє професійне життя було пов'язане саме з вузько-медичною сферою – фтизіатрією, зокрема дитячою. Це моя стихія. Я люблю працювати з дітками», — розповідає Вікторія.

До повномасштабного вторгнення вона жила і працювала у Рубіжному. Там залишилися її квартира, знайомі місця та могила батьків.

За словами Вікторії, до війни у місті працювали підприємства, школи та дитячі садки, а поруч були річка, озеро та зелені зони.

«Люди тихо і спокійно жили своє життя», — згадує жінка.

Після початку повномасштабного вторгнення Вікторія ще кілька днів ходила на роботу. Її чоловік, який служив у Луганському прикордонному загоні, перебував на службі.

«Запаси були, тривожна валіза. На роботі розповідали, що треба бути готовими. Але до останнього не вірили», — каже Вікторія.

Коли обстріли Рубіжного посилилися, жінка перебралася до батьків чоловіка. Їхній будинок був далі від центру міста. Разом із родиною вона близько двох тижнів жила у підвалі. Там було холодно, не було опалення, а зв'язок працював лише в окремих місцях.

«Поступово нервова система почала не витримувати», — згадує Вікторія.

Коли у місті почали організовувати евакуацію, жінка кілька разів приходила до місць збору людей. Під час одного зі зборів почався обстріл. Попри це Вікторія продовжила шукати можливість виїхати.

Їй вдалося евакуюватися з Рубіжного у березні 2022 року. Із собою вона взяла лише найнеобхідніше та собаку Мікі. Кіт залишився у квартирі, і що з ним сталося, жінка не знає.

Згодом Вікторії повідомили, що у її будинок влучили снаряди. Спочатку загорівся балкон, а після іншого влучання — кімната. Квартира була на п'ятому поверсі. Частина будинку обвалилася, інша вигоріла.

До свого помешкання Вікторія більше не повернулася.

Після евакуації вона спочатку виїхала до Старобільська, а звідти до Дніпра. Потім родина переїхала до Ужгорода, Чернігова та Києва. Чоловік продовжував військову службу.

Згодом він отримав поранення на Донеччині. Після цього чоловікові зробили три операції, а потім він близько пів року проходив реабілітацію.

Після цього подружжя вирішило шукати місце, де зможе залишитися надовго. Про Ямпільщину Вікторія знала від знайомої. Вони приїхали туди подивитися житло, а згодом вирішили придбати власний будинок.

«Мені було байдуже, який будинок. Головне, щоб це був мій куточок. Хотілося "забитися" там в куточок і жити», — говорить Вікторія.

Будинок подружжя знайшло за кілька днів. Після кількох років вимушених переїздів вони нарешті змогли облаштувати власне житло.

На новому місці Вікторія вирішила повернутися до професії. Після тривалої перерви вона почала працювати медсестрою у сфері сімейної медицини.

«Спочатку вагалася. Сімейна медицина — треба багато знати. А я більше звикла працювати у вузькоспеціалізованій сфері, у туберкульозному кабінеті, але теж із дітками — фтизіатрія», — розповідає жінка.

Зараз Вікторія працює разом із сімейною лікаркою Людмилою Онікійчук.

Луганські