«Від мене навіть ховали ножиці»: історія майстрині з Сіверськодонецька, яка почала все спочатку в Одесі

15 вересня 2026 р. 12:32

15 вересня 2026 р. 12:32

Юлія Маляренко з дитинства гралася із зачісками — настільки, що батьки навіть ховали від неї ножиці. Хоча спочатку вона не планувала ставати перукаркою, зрештою саме ця справа стала її професією. У 2014 році війна вже змусила її призупинити роботу, а після повномасштабного вторгнення довелося залишити все — місто, дім і справу.

Після кількох переїздів Юлія опинилася в Одесі. Там випадково знайшла салон за кілька десятків метрів від нового дому й повернулася до роботи. Про шлях від дитячих експериментів із зачісками до професійної роботи в Одесі, зміни у перукарській сфері та власне бачення хорошої стрижки Юлія розповіла SD.UA.

Від дитячого захоплення до власної справи

Захоплення своєю майбутньою справою починалося з дитинства, розповідає Юлія. Про ці моменти згадує не тільки вона, а й її батьки, яким доводилося потім виправляти результати дитячої «роботи».

«Все починалося банально — з ляльок, а скінчилося сусідськими дітлахами. Батьки розповідали, що у самому дитинстві ми фарбували з сусідками на балконі чубчики, придумували всілякі зачіски на голові. Був момент, що від мене навіть ховали ножиці, щоб потім не виправляти плоди моєї творчості», - з усмішкою згадує майстриня.

Юлія Маляренко

Проте як про майбутню професію вона спочатку не думала. Мала стати митником-товарознавцем. Все вийшло випадково: через певні обставини не вдалося вступити до вишу, а рік втрачати не хотілося. Так Юлія вирішила отримати професію перукаря у коледжі. Хист до цього дівчина мала завжди, тож навчання давалося легко.

«Закінчила на відмінно коледж. Практику проходила там же. Я не боялася зовсім. Батьки допомогли придбати базові інструменти. На момент, коли наступного року вже треба було вступати до вишу, я проявила характер та сказала, що не хочу. Що я бачу покликання у нинішній справі. До того ж мене одразу взяли на практику у салон «Дзеркало». Тож я почала працювати одразу за фахом. Навчалася в Олени Калашнікової та Інни Хоменко. Вони дуже сильні майстрині. Для мене це був колосальний старт», - вважає Юлія.

Вона зізнається, що просто закохалася у свою справу назавжди. Згодом почали з’являтися перші клієнти. І досі майстриня вчиться та вдосконалює навички.

За деякий час Юлія почала працювати у салоні «Ексклюзив» у Світлани Огієнко, з якою товаришує і зараз.

«Я працювала там 11 років. У нас була дуже крута команда, ми їздили навчатися, на виставки, до нас приїжджали фахівці у салон навчати. Там у мене напрацювалася велика клієнтська база. У мене була настільки фанатична любов до своєї справи, що я бралася за будь-яку роботу. Залишалася у позаробочий день. Я була молодшою та здоровішою та мала завзятість. І це допомагало мені у розвитку та накопичуванні досвіду», - каже майстриня.

Після цього Юлія пішла у вільне плавання, орендувала простір та відкрила ФОП. І так працювала до 2014 року, коли через війну багато людей виїхало і на деякий час довелося призупинити діяльність. Але попри все згодом робота продовжилася й колектив, який працював з Юлею, залишився. Так тривало до повномасштабного вторгнення у 2022 році. Цього разу довелося залишити все — місто, дім, роботу.

Робота Юлії

«Як ковтнути свіжого повітря»: повернення до професії в Одесі

«Після перших двох тижнів я зрозуміла, що це вже не 2014 рік. З першого дня було інакше відчуття. Нерозуміння, що так може бути у 21 столітті, у цивілізованому світі, де мала б працювати дипломатія. І я вирішила виїжджати. Вивезти майже нічого не вдалося. Єдине, змогла забрати невеликий набір ножиць та домашній фен. А все інше купувала з нуля, коли почала працювати саме за фахом. Бо якийсь час довелося змінити сферу», - розповіла Юлія.

Покупка нового інструменту

Майстриня ділиться, що їй довелося пожити у кількох містах, зокрема у Дніпрі та Полтаві, доки вона не переїхала до Одеси та не зрозуміла, що це її місто.

«Пам’ятаю, розмовляла зі своєю близькою подругою про те, що хочу переїхати до Одеси. Вона тоді сказала: «Ти себе там знайдеш, ось побачиш». Так і сталося. Все дуже легко та спонтанно вийшло. Пригадую, буквально тиждень, як я переїхала, були сильні блекаути, не працював зв'язок. І я по мапі помітила, що у 50 метрах від мене є салон краси. Пішки перейшла дорогу, зайшла дізнатися, чи є робота. І мене взяли», - згадує Юлія.

Повернення до професії пройшло спокійно та швидко. Чи то пам'ять м’язів, чи то досвід – але страху не було.

Клієнтську базу довелося створювати спочатку. Проте виявилося, що у місті мешкає багато сіверськодончан і навіть колишніх клієнтів. Також іноді випадково у розмові виявлялося, що нові знайомі люди теж з рідного міста.

«Коли повернулося до своєї роботи – це було як ковтнути свіжого повітря. Ніби я знов у своїй стихії. Я відчула зворотний зв'язок, коли людина радіє результату», - каже майстриня.

Перукар, маркетолог, блогер — і трохи психолог

Юлія помічає, що тенденції у перукарській справі змінюються. Якщо раніше майстер мав бути універсалом та вміти робити все, то сьогодні фахівці мають різний фах: хтось фарбує, хтось стриже чи завиває, хтось вкладає. І це має сенс, на її думку, бо з таким підходом напрацьовується швидкість та професіоналізм.

«Це все поділили на сегменти, і це круто. Людина відточує майстерність у своїй справі. Краще робити щось гарно одне, ніж як-небудь все. У салоні «LimoLini», де я працюю зараз, ми практикуємо командну роботу. Спочатку колорист фарбує, потім я стрижу. Чи навпаки», - вважає вона.

Робота

Ще одна тенденція – майстер тепер має ще й вести соцмережі, бо сарафанне радіо більше не працює, тим більше у великих містах.

«Я мало знімаю. Але у нас команда, яка допомагає одне одному у цьому процесі. Якісь ролики знімаємо самі, ставимо штатив з телефоном і вперед. Потім монтуємо, редагуємо, викладаємо у сторіс. Показ цієї «кухні» залітає. Це цікаво людям. Іноді з нами працює відеограф. Ми готуємо теми, розмовні відео. Оце для мене складно. Але на певному гуморі та позитиві щось, та й виходить», - розповідає Юлія.

У коментарях в Instagram часто з’являються дівчата, які раніше були її клієнтками.

«Мені одесити кажуть потім: «Юліє, у тебе така шалена аудиторія!» Я сама в шоці, що зараз це так популярно. Багато людей приходять з Instagram», - каже вона.

Тож сьогодні, за словами Юлії, треба одночасно бути перукарем, маркетологом, блогером і трохи психологом.

«Психологами, мені здається, ми були завжди. З працівниками галузі краси клієнтки часто діляться своїми історіями. А ось контентмейкерами стаємо зараз. Свою роботу треба тепер вміти показати. Але нове – це завжди цікаво. Ніщо не стоїть на місці», - вважає майстриня.

Стрижка, яка працює на людину

Юлія каже, що хороша стрижка — це коли форма працює на людину.

«Коли форма підкреслює переваги зовнішності, красиво лежить без зайвих витрат часу та зусиль на укладку», - вважає Юлія.

Тому процес завжди починається з консультації. Спочатку клієнт показує свій референс, потім аналізується, як це виглядатиме, як укладатиметься волосся, скільки часу готова витрачати на нього людина. Юлія завжди радить все з досвіду – від того, як лежатиме гривка, до того, який колір пасуватиме краще. Враховується і стан волосся, і тип обличчя, і форма черепа.

«Найголовніше правило – не нашкодити. Якщо йдеться про фарбування, а волосся не має на це ресурсу, про це треба казати заздалегідь. Що є ризики. Якщо бачимо, що волосся не витримає, але клієнт наполягає, то йому, як правило, відмовляємо. Адже якщо у людини відпаде довжина волосся під час фарбування – це неприпустимо. Бо так можна залишити людину ледь не лисою», - розповідає Юлія.

До речі, коли мова заходить про факапи, саме з фарбуванням був випадок у практиці майстрині.

«Було один раз. Це, мабуть, був найстрашніший день у моїй професійній діяльності. Я фарбувала колегу, робила це до того постійно. Тоді ще було у моді мелірування. Ми фарбувалися раз на пів року у холодний період. Все за однією схемою завжди. І от один раз робили це влітку. Вона вийшла, стояла та розмовляла по телефону, а потім при змиванні фарби відпало кілька прядок на потилиці. Я плакала, а вона сміялася, можливо, істерично. Тільки згодом ми зрозуміли, де була наша помилка. На вулиці просто була сильна спека, а вона стояла там. І перші пофарбовані прядки якраз і відпали під впливом сонця. Слава Богу, волосся було густе і нічого так сильно помітно не було. Перший час потім боялася фарбувати когось», - поділилася Юлія.

Якою стала краса сьогодні

Майстриня вважає, що в Україні дуже красиві жінки. Зараз вони обирають довге волосся, рівні зрізи та стрижки шарами.

«Спостерігаю, що зараз дуже мало коротких стрижок. Раніше це було 30—40% короткої та середньої довжини, а інше припадало на довге волосся. Зараз десь 90% — це довге волосся у різних формах. Коротких одиниці. Вже навіть страшно розучитися стригти такі зачіски», - розповідає майстриня.

Вона припускає, що це пов’язано з умовами життя, бо зараз важко підтримувати стрижку щомісяця. Тому вибір падає на більш універсальні форми.

«Бо коротка стрижка зобов’язує до щомісячної корекції. А це і по фінансах б’є, і є страх, що доведеться їхати з міста, а й майстра буде нелегко знайти на новому місці. А коли відростає – це виглядає неохайно. Навіть якщо жінка відпускає волосся після короткої стрижки, це потребує корекції. Укладати теж треба щодня», - ділиться Юлія.

Майстриня підтверджує: раніше існував своєрідний шаблон — після 40–50 років жінки переходили на короткі стрижки. Зараз ця тенденція пішла.

«Зараз довге волосся носять всі вікові категорії. Запит на довжину, рівні зрізи, зараз у тренді шари. Жінки слідкують за собою постійно, незважаючи на пори року», - каже Юлія.

«Найбільша мрія — щоб закінчилася війна»

Зараз Юлія опановує курс зі стрижок, щоб оновити знання та розвиватися далі.

«Також хочу напрацьовувати далі клієнтську базу, працювати з тією ж командою. У мене дуже класне оточення з колег. Ми змогли спрацюватися, з кимось навіть потоваришувати. Я вважаю себе щасливчиком по життю, бо де б я не була, мені на шляху трапляються добрі та хороші люди. Одесити просто неймовірні, як і дніпряни. Сіверськодончани – це любов на все життя. Завжди бачу своїх. Світ тісний, насправді. Багато зараз зустрічаю наших, попри те, як нас розкидало по світу. Звісно, були й не мої люди, але я зараз їх і не згадаю», - ділиться майстриня.

Найбільша ж мрія сьогодні – закінчення війни та повернення до звичного життя.

Луганські