Історія української зброї: від часів палеоліту до ЗСУ

27 листопада 2024 р. 18:46

27 листопада 2024 р. 18:46

Пернач, булава, пістоль, меч і шабля – чим ще боронили свої землі лицарі минулого, які жили в межах сучасної України? Відповідь на ці питання можна дізнатися на виставці зброї та військового спорядження « През шаблі маєм права! » у Національному музеї історії України. Там показують еволюцію українського озброєння від палеоліту до сучасності та вплив зброярських традицій сусідніх країн.

Назва виставки – це слова гетьмана Івана Мазепи з його славнозвісної «Думи». Лише зброєю можна відстояти свої людські та державні права, коли ворог без попередження вривається на нашу територію.

Як розповіла Марія Прокопенко у блозі Музею історії України, неандертальці у середньому палеоліті (від 125-100 до 40 тисяч років тому) використовували списи із гостроконечниками . Вони не метали ними, а кололи. А от homo sapiens, хто був нашими безпосередніми предками, використовували метальні дротики із кремінними наконечниками.

Крем’яні гостроконечники (70-45 тис. років тому, середній палеоліт. Грот Чокурча біля Сімферополя, Крим)

У добу мезоліту (середньокам’яна доба, 10 тис. років до н. е. – 7 тис. років до н. е.) на території України поширилися лук та стріли з крем’яними вістрями, що кріпилися смолою. Іноді вони складалися з багатьох дрібних кам’яних елементів – мікролітів. Застрягаючи в тілі людини або тварини, такі вістря діяли як розривні кулі.

Списометалка – найдавніше метальне пристосування, яке використовували для кидання легких списів. «Човники» у списометалці правили за обважнювачі.

У бронзову добу продовжували використовувати кам’яні знаряддя – досконало зашліфовані кам’яні булави та сокири . Племінні вожді як символи влади мали булаву, що нагадувала гетьманський клейнод.

Худлівський скарб XIV-XII століття до н. е. на Закарпатті складався з бойових сокир, спіральних пластин, мечів та довгих гострих шпильок, які могли бути не лише застібками одягу, а і зброєю. Ці шпильки також могли мати культове значення, оскільки були оздоблені карбованими візерунками. А спіралі вважають елементами захисного спорядження, що одягали на руки.

У ті часи зброю використовували насамперед для полювання. Чим ближче до наших днів, тим частіше зброю використовували для вбивства людей.

У добу раннього заліза більшу територію сучасної України заселяли кочові іраномовні племена: кіммерійці, сармати, скіфи (IX ст. до н. е. – IV ст. н. е.). Вони використовували комбіновану зброю, наприклад, мечі із бронзовим руків’ям і залізним клинком.

Скіфи захищалися мечами-акінаками. Деякі обладунки цих кочовиків виготовляли грецькі майстри з античних міст Причорномор’я, наприклад Ольвії , – шолом і панцир з лускою із бронзи та заліза, що створює візерунок «шахівничкою».

Мечі сарматів можна упізнати за кільцями на руків’ї. Германські племена в перші століття нової ери залишили по собі пошкоджені мечі та списи, що нагадують про традицію пшеворської культури псувати та спалювати зброю небіжчика під час поховання. Захисним спорядженням були залізні умбони із довгими шипами в центральній частині щита, що дозволяло використовувати його і як зброю.

Половецька кіннота користувалася залізними масками, важкими шаблями, зручними для кавалерійської рубки, але непридатними для фехтування.

У XII-XIII ст. руські воїни використовували також східні обладунки та зброю, зокрема шаблі. Багато кочових племен прийняли християнство та перейшли на службу до руських князів. Водночас русичі використовували європейську та скандинавську зброю.

Добу Великого князівства Литовського та Речі Посполитої демонструють обладунки польського гусара з Підгорецького замку або італійські обладунки XVI століття. Срібна із золоченням декоративна сокирка XVII століття є радше статусною річчю, аніж зброєю. Булави та списи, вкриті пишними орнаментами, насамперед сприймаються як атрибут престижу.

У ранньомодерний час (XVI-XVII ст.) вдосконалюється вогнепальна зброя, яку ілюструють рушниці та ладунка – спеціальна сумка для набоїв. Використовували також важкий дворучний меч для спеціального стилю фехтування, для полювання застосовували арбалет. Користувались також східною зброєю: ятаганом турецьких піхотинців-яничар.

Козаки стріляли з турецьких пістолів, махали шаблями та бунчуком. З артилерії були невеликі гармати, які брали навіть на човни-чайки. Автентична кулелійка 1719 року зроблена з рогу лося, якою через отвори заливали розплавлений свинець для виробництва куль.

На початку XX століття з’явився сучасний унітарний патрон, який складається з кулі, порохового заряду та гільзи з капсулою. Українські січові стрільці використовували австрійську зброю – гвинтівку «Манліхер», німецькі «Маузери». Вояки УНР здебільшого були озброєні російською вогнепальною та холодною зброєю, револьвером «Наган», розробленим бельгійцями для Російської імперії. Упівське підпілля послуговувалося зброєю союзників або трофейною, відібраною у ворогів.

« Застосування іноземної зброї українським військом є традиційним явищем. Адже імпорт зброї був властивим практично для усіх періодів української історії щонайменше від доби бронзи. Козацьке військо було добре знайомим із західноєвропейським, польським, турецьким, московським озброєнням та обладунками. А за часів українських національно-визвольних змагань ХХ ст. армія УНР, УГА та УПА використовували австро-угорські, російські, німецькі, радянські та інші зразки озброєнь. Це була як зброя союзників, так і трофейна – відвойована у ворогів », – наголошують у музеї.

Окремі експонати виставки відсканували та відтворили у вигляді 3D-моделей. Їх можна роздивитись за посиланням .

Львівські