Сто років чоловічого спринту: технологічний прогрес і людський потенціал

22 грудня 2024 р. 20:31

22 грудня 2024 р. 20:31

На Олімпійських іграх 1924 року в Парижі Гарольд Абрахамс пробіг дистанцію за 10.6 секунди. У тому ж місті рівно через сто років Ноа Лайлс показав результат 9.784. Різниця становить лише 0.8 секунди. Усі наукові відкриття, досягнення в галузі медицини й техніки, інновації у спорті, а також те, що найкращих спортсменів тепер обирають із 8 мільярдів людей замість 1,6 мільярда в минулому столітті, призвели до поліпшення результату лише на частки секунди.

Джерело: huxley.media .

Спринтерський біг на 100 метрів — один із найбільш видовищних видів спорту, який слугує своєрідним мірилом меж людських можливостей. Із плином часу змінювалися стадіони, екіпірування, підхід до тренувань і харчування, але питання, як істотно поліпшити результати спортсменів, залишається актуальним. Розглянемо, як еволюція спорту та технологій вплинула на результати забігів за останні 100 років — від Олімпійських ігор у Парижі 1924 року до тих самих ігор у Парижі 2024-го.

У 1924 гоці на Олімпіаді в Парижі переміг британський спринтер Гарольд Абрахамс із результатом 10.6 секунди. На той момент це був фантастичний показник. Спортсмен біг по гаревій доріжці із золи, піску та глини, у взутті, яке сьогодні здається примітивним, — шкіряних шиповках.

Тоді тренування спринтерів ґрунтувалися на базових знаннях про фізіологію людини, які ми сьогодні сприймаємо як застарілі. Забезпечити таку швидкість було подвигом, оскільки атлети практично не мали доступу до сучасних напрацювань медицини та спортивної науки.

Сьогодні, через сто років, американський спринтер Ноа Лайлс пробіг 100 метрів за 9.784. На перший погляд така різниця може здатися незначною, але саме ці частки секунди є результатом столітнього технологічного та наукового прогресу, що призвели до перетворення спортивної індустрії.

Одна з ключових областей змін — якість покриття бігових доріжок. У 1924 році доріжки були зроблені з ущільненої глини та піску, що спричиняло значний опір при відштовхуванні ногами.

1968 року на Олімпіаді в Мехіко вперше використовували синтетичні покриття, що одразу дало результат. Сьогодні стадіони оснащені доріжками з суперсучасних покриттів, які мінімізують опір і збільшують віддачу енергії бігуна.

Приклад: під час Олімпійських ігор 1968 року американський спринтер Джим Гайнс став першою людиною, яка подолала бар’єр у 10 секунд, встановивши рекорд 9.95. Це було не лише наслідком тренувань, а й результатом введення нового покриття, а також використання вдосконаленого взуття.

Так, прорив стався і в галузі спортивного екіпірування. На початку XX століття спортсмени носили просте шкіряне взуття з металевими шипами, яке часто важило більше, ніж сучасні бігові кросівки. Сьогоднішні шиповки виготовляють із легких синтетичних матеріалів, як-от карбон, що не лише зменшує їхню вагу, але й покращує зчеплення з поверхнею та відштовхування.

Одним із яскравих прикладів удосконалення стало взуття, створене спеціально для Усейна Болта, найшвидшої людини на планеті (9.58 сек., рекорд 2009 року). Компанія Puma розробила унікальні шиповки вагою лише 149 грамів, які допомогли Болту досягти феноменального результату.

НАУКОВИЙ ПІДХІД ДО ТРЕНУВАНЬ

Ще один важливий фактор — прогрес у науці про спорт. У 1920-ті роки тренування були інтуїтивними, а тренери спиралися більше на досвід, ніж на наукові дані. Сьогоднішні тренування засновані на індивідуальних планах, розроблених з урахуванням даних про фізіологію, біомеханіку й генетику кожного спортсмена. Використовуються комп’ютерні симуляції рухів, аналіз кровотоку, кисневих потоків тощо.

Спортсмени також отримують підтримку дієтологів, нутриціологів та фармакологів, що дає їм змогу швидше відновлюватися і бути в найкращій формі під час змагань. БАДи, кріо- та кисневі процедури стали буденною частиною підготовки сучасних атлетів. Крім того, використовуються передові методи відновлення — від масажу до кріотерапії.

Зростання чисельності населення – ще один важливий чинник. У 1924 році населення планети становило близько 1,6 млрд осіб, у 2024-му — понад 8 млрд. Це означає, що кількість потенційних чемпіонів значно збільшилася. Однак, незважаючи на велику конкуренцію, рекорди поліпшуються не настільки суттєво, як можна було б очікувати. Виходить, можливості людського організму мають свої природні межі.

За даними досліджень, генетика відіграє ключову роль у спринті. Люди з певними типами м’язових волокон — швидкими волокнами — мають більше шансів досягти видатних результатів. Зокрема, у спортсменів, як-от Болт і Лайлс, спостерігаються унікальні комбінації генів, що відповідають за швидкість, вибухову силу та відновлення.

За 100 років прогрес у спринтерському бігу на 100 метрів склав лише 0.8 секунди, незважаючи на всі наукові й технологічні досягнення. Це демонструє, як близько ми підійшли до межі людських можливостей. Однак навіть така різниця вимагає колосальних зусиль з боку науковців, тренерів і самих спортсменів. Питання, чи можемо ми коли-небудь перетнути рубіж у 9.5 секунди, залишається відкритим.

Підтримайте проект на Patreon

Львівські