Самбір. Містобудівний розвиток на тлі історії

26 грудня 2024 р. 15:14

26 грудня 2024 р. 15:14

Самбір належить до давніх міст України, що вирізняється своєю цікавою історією та урбаністичним розвитком. Розкинулось воно на лівому березі Дністра, в передгір’ї Карпат. Історична частина міста – це колишнє «місто в мурах», тобто укріплене середмістя з Ринковою площею, а також прилеглі давні передмістя (Львівське і Перемиське), розташована на підвищенні між потоком Дубрівкою та рукотворним потоком Млинівкою. До історичної частини належить також колишнє передмістя Бліх і територія давнього замку, що розташовані на південь від середмістя, на правому березі Млинівки. Історичний Самбір маркований ратушою та виразними сакральними пам’ятками різних національних громад (поляків, юдеїв та українців). Тут зберіглися давні чиншові кам’яниці, вілли та різні громадські будівлі. В місті прекрасно збережені укріплення замку у вигляді насипних земляних валів з бастіонами. Все це дає підстави віднести Самбір до унікальних галицьких міст, з історією, що починається ще з княжих часів.

Джерело: Збруч .

Археологічні дослідження свідчать, що поселення на території Самбора існували ще в доісторичні часи. При розкопках, проведених 1929 року на території цегельні на вул. Перемиській, були знайдені римські монети IV ст. та бронзові предмети (сокири, серп, браслети тощо), які походили з ІХ-VІІІ ст. до нашої ери. Однак ґрунтовні археологічні дослідження міської території ще не проводилися. Саме вони повинні би підтвердити одну з багатьох гіпотез розташування тут княжого Погонича.

Історія Самбора привертала увагу дослідників від середини XIX ст. М. Туркавський¹, А. Добрянський², В. Площанський³, В. Будзиновський⁴, В. Ціхоцький⁵, М. Скорик⁶, А. Кучера⁷, А. Дорфлєрувна⁸, В. Кобільник⁹, Ю. Рабій¹⁰. Однак це місто потребує глибоких археологічних досліджень, а також вивчення його архітектурно-містобудівного розвитку. В совєтський період дослідження в галузі історичної урбаністики міста практично не проводились. Першу спробу з вивчення історії архітектури і містобудування Самбора зробив історик Ігор Губик, котрому вдалося зібрати велику кількість іконографічних та графічних матеріялів для історичної довідки¹¹, що лягла в основу історико-архітектурної інвентаризації Самбора¹², яку проводив Інститут Укрзахідпроєктреставрація 1987 року. Вислідом цієї роботи стало те, що низка споруд була внесена до реєстру пам’яток культурної спадщини. Список пам’яток міста був розширений історико-архітектурним опорним планом Самбора, розробленим 2012 року в Інституті Укрзахідпроєктреставрація.

Починаючи від заснування Самбір перейшов кілька етапів містобудівного розвитку. Зважаючи на історичне тло, знакові події в історії міста та архітектуру, у його формуванні і розбудові виокремлюється шість періодів:

1. Княжий (долокаційний, до 1376 року);

2. Локаційний період. Заснування міста на маґдебурзькому праві (1376-1498);

3. Період піднесення міста. Розширення «міста в мурах» і розбудова монастирів (1530-1795);

4. Ліквідація міських мурів і розбудова міста (1795-1870);

5. Період архітектурного модернізму в розбудові міста (1870-1939);

6. Період совєтської індустріалізації та розбудова житла (1946-1990);

7. Ідеологічне забарвлення періоду Незалежности (від 1991 року).

КНЯЖИЙ (долокаційний , до 1376 року)

Історія сучасного Самбора починається з давньоруського городища Погонич, розташованого на важливому маґістральному шляху з Руси на Угри, що перетинався тут з соляними гостинцями, які вели з жуп Старої Соли та Дрогобича. Після того, як 1241 року ординське нашестя знищило княжий Самбір (від XI до XIII ст. це був теперішній Старий Самбір) в Погоничі звели княжий замок. Хоча тодішній Самбір невдовзі відродився, центр ваги міського життя перенісся до вцілілого Погонича. Давня історія Погонича на сьогодні практично не вивчена.

В середині XIII ст. в княжому Самборі існувала окрема єпархія. Архівні джерела відзначають три самбірські єпископи: Аврамій (1254), Євтимій (1292) та Антоній (1295). В 1266 році князь Лев Данилович наділив Самбір свободами і віддав у володіння якомусь Торчиновичу Русину село Дубровицю¹³. В 1303 році в Самборі була зведена катедральна церква, про що свідчив різьблений напис на стіні дерев’яної (старосамбірської) катедральної церкви, збудованої 1683 року: « На Успення создася Солнце церков року Божія АТГ [1303]»¹⁴. Про важливість Самбора як міста свідчить те, що після об’єднання Самбірського престолу з Перемиським на початку XIV ст. головним монастирем Перемиської єпархії став Спаський монастир біля Самбора, а головною літньою резиденцією перемиських владик – село Страшевичі на протилежному березі Дністра, напроти Самбора.

Біженці з Самбора до Погонича – заможні ремісники і торгівці сіллю, після 1241 року осіли на вільних землях вздовж берегів потоку Дубрівки на північ від Погонича і сусіднього Селища при новозведеному укріпленому замку і княжих палатах¹⁵. Тодішній Погонич, як свідчать документи, став великим містом, що мало аж дев’ять ремісничих поселень. Саме його городище, займаючи обмежену площу, виконувало роль сховища під час військової небезпеки. З дев’яти поселень, що оточували Погонич, свідчення збереглися лише про три: осередок ткачів у районі сучасної вул. Миколая Коперника (Ткацької), урочище Селисько біля Млинівки в районі вул. Івана Франка, та ділянка біля церкви Різдва Пр. Богородиці, яку «здавна замешкували русини»¹⁶. Заселеними в княжі часи були і ділянки в районі вулиць Бічної Степана Бандери та Перемиської, а також в околицях парохіяльного костелу¹⁷. Переселенці зі зруйнованого Самбора, що тримали ключ до прибуткової торгівлі сіллю, назвали свою нову оселю Новим Самбором. Старе ж місто стало називатися Старий Самбір.

Гіпотетична схема Погонича і Старого Селища на 1241 рік, розроблена Ю. Рабієм.

Вже за княжих часів в Самборі існувало три руські церкви, найдавнішою з яких була церква Успіння Пр. Богородиці, яку пізніше названо Забрамською. Дуже давньою була також церква Св. Филипа на Перемиській вулиці та церква Св. Филипа на Дільній¹⁸.

Княжий Самбір був сформований на зразок давньоруських міст і традиційно складався: з городу, яким був Погонич з княжим замком, та підгороддя на території Селища. Замок розташовувався на найвищому місці, в районі сучасної площі Замкової. В місті було три церкви.

ЛОКАЦІЙНИЙ ПЕРІОД. ЗАСНУВАННЯ МІСТА НА МАҐДЕБУРЗЬКОМУ ПРАВІ (1376-1498)

В 1376 році, як відзначає документ 1760, Погонич отримав від Володислава Опольського, намісника угорського короля Людовика I в Галичині, ерекційний акт на переведення міста з руського права на маґдебурзьке¹⁹. Однак локація не відбулася через складні тодішні політичні умови. Побоюючись, щоби Володислав не став незалежним королем Руси, 1379 року Людовик відкликав його до столиці Угорщини, а на Русь відіслав своїх урядників. Після смерти Людовика 1382 року королевою Польщі стала його молодша донька Ядвіґа, а королевою Угорщини Марія, яка залишила Руське королівство у складі Угорщини, поставивши намісником знову Опольського. В 1387 році власником Самбірщини (території між Добромилем і Стриєм) став маґнат Спитко з Мельштина, воєвода краківський. Ці землі він отримав за допомогу королеві Ядвізі відвоювати Руське королівство в Опольського. Спитко, що мешкав на Поділлі і практично його не покидав, 13 грудня 1390 року продав своє війтівство в Новому Самборі, колись Погоничем званому, колишньому війтові з Ланьцута Генрикові за 80 гривень грошей празьких (48 грошів польських за гривню) в спадкове володіння. Разом з продажем він віддав Генрикові право на локацію міста на маґдебурзькому праві під назвою Новий Самбір. Воно повинно було розплануватися на землях між селами Стрілковичі [збережене село на південь від Самбора] і Губичі [село на північ від Самбора, нині з такою назвою не існує], де мали бути викорчувані ліси та розпарцельовані лани. З тих ланів 10 мали бути вільними, 6 – належати війтові і його спадкоємцям, 2 – костелові, а 2 – для випасу худоби. Відтак війт і його спадкоємці повинні були отримувати чинш від всіх м’ясних яток, крамниць пекарів і шевців. В місті мусили бути вільні лазня та млини. Опріч того, на 8 років місто було звільнене від різних податків, а для кращого розвитку отримало право на склад сукна та право на чинш від складування різного краму і право на вільну риболовлю в Дністрі. Також війт отримав право відвести воду від Дністра до міста [пізніше прокладене русло річки Млинівки]²⁰.

В 1391 році королева Ядвіґа підтвердила привілей на маґдебурзьке право для Самбора, відзначивши у ньому « замок в Самборі на Русі ». Намісником замку тоді був Стибор з польського Оґлядова. З метою розширення території локаційного міста, 1392 року король Яґайло у самбірському замку своїм привілеєм надав Сенькові-дякові Созань з монастирем в замін за підміське село Яриловичі, що перебувало у його власності згідно з привілеями руських князів²¹. Спитко, що залишався власником Самбірської волости, для розбудови маґдебурзького міста запросив німців, поселивши їх на землях Яриловичів. З цією метою 1394 року всі мешканці нового міста були звільнені від подимного податку.

Ратуша, 1638-1670, 1844 роки. Збудована в стилі ренесансу, на місці давнішої, що згоріла в пожежі 1637 р., від якої зберігся портал з датою «1606». Реконструйована 1844 в австрійському дусі. Фото 2012 р.

Під керівництвом війта Генрика була здійснена правова локація міста. Була зведена ратуша і організована міська самоуправа, що складалася з бурмістра, радників (лави присяжних) і писаря, міської скарбниці (льонґерії). Чи була одночасно здійснена просторова локація, – не відомо. Аналогічно до инших давньоруських міст, зокрема Белза²², добре укріплене княже місто, організоване на руському праві – з замком, торговицею, під’їзними гостинцями, церквами, скоріше за все, відразу не потребувало спеціяльної адаптації до нових умов. Ринковою площею маґдебурзького міста стала давня торговиця. За иншою версією, маґдебурзьке місто з прямокутною мережею вулиць і величезною ринковою площею, яка зайняла майже половину території нового міста, було розплановане в иншому місці²³. Згідно з локаційним привілеєм, була прокопана річка Млинівка з підведенням води від Дністра до міста і влаштуванням трьох ставів.

Церква Різдва Пр. Богородиці на поштівці поч. XX ст.

Після смерти Спитка (†1399) самбірським старостою став згаданий Стибор. В 1402 році вдова покійного Спитка Єлизавета підтвердила право парохіяльному костелу в Самборі на даровані йому землі «Ставище» зі ставом. Перший костел під посвятою Св. Миколая в Самборі був зведений з дерева наприкінці XIV ст.²⁴

Монастир Домініканів. В 1406 році Єлизавета запросила до міста отців домініканів і виділила їм землі під монастир і костел Св. Катерини в місцевості «Szade Jabłon», неподалік від міста. В 1415 році для потреб костелу Володислав II Яґайло надав Львів-став у Самборі.

Привілеєм короля Володислава Яґайла від 1419 року Самбору дозволялося мати свою вагу, дві пивниці для пива і вина, склади і крамниці для зберігання і продажу м’яса та соли, чотири суконні крамниці. Міщани мали право безкоштовно користуватися лісами і ловити рибу в річках. В 1423 році король надав самбірським міщанам привілей на побудову міської лазні на Сідлищі (Селищі, Седлищі) зі звільненням її від сплати податку на 4 роки²⁵. Розбудовою міста опікувалися також наступні королі Польщі. Так, Владислав III Варненьчик, син Володислава II, надав самбірському парохіяльному костелу 10 руських возів, званих телігами, соли з Перемиських жуп [зі Старої Соли] – два рази на рік: на Великдень і на св. Михайла²⁶.

Монастир Бернардинів. У 1471-1476 роках Ян Одровонж, руський воєвода і самбірський староста, та його дружина Беата з роду Тенчинських, фундували в місті монастир Бернардинів. Ґрунти під нього придбали на південному боці міста (біля сучасної вул. Івана Франка). В 1474 завершили зводити монастирський костел Успіння Пр. Богородиці, а через два роки весь ансамбль, який був освячений 1488 року. Його будівничим-архітектором був Ян Шока з Дрогобича та муляр Ян Квасний. Між монастирем і містом розливалися два стави Королівський і Львів-став. На території монастиря був цвинтар, посеред якого стояла дерев’яна капличка Святого Хреста, що була розібрана 1585 року. Монастир мав свої укріплення у вигляді земляних валів та ровів і дерев’яного частоколу. Завдяки цьому він відігравав роль південного форпосту в обороні міста.

План Бернардинського монастиря, 1811 рік. ЦДІАУЛ.

1447 роком датується перша згадка про юдеїв в Самборі. Але громаду в місті вони створили пізніше.

Року 1498 Самбір дощенту знищили турецькі та молдавські війська; були поруйновані також і муровані монастирі.

Забудова міста першого локаційного періоду була дерев’яною, лише два монастирі були мурованими. З усіх боків місто було укріплене широкими і високими земляними валами та ровами, посиленими частоколом з дерев’яними вежами²⁷, та мало дерев’яні ратушу, церкву і костел. Церква стояла у південно-західному куті укріпленого міста, костел – у південно-східному куті, на підвищенні. За мурами, при їх південному пряслі розташовувався замок, що походив ще з княжих часів, а на південний схід від нього, на лівому березі Млинівки – оборонний Бернардинський монастир. При західному пряслі міських укріплень розташовувався Домініканський монастир. Укріплене місто оточували передмістя, міські лани та загороди. Передмістя, що згодом зайняли 50 ланів, носили назви: Гірне, Поводова, Повторна, Заміська, Середнє, Дольна, Завидівка. На Гірному передмісті стояла церква Св. Филипа, друга церква під такою ж посвятою стояла між Середнім і Дольнім передмістями.

ПЕРІОД ПІДНЕСЕННЯ МІСТА. РОЗШИРЕННЯ «МІСТА В МУРАХ» І РОЗБУДОВА МОНАСТИРІВ (1530-1795)

Час впродовж XVI та першої пол. XVII ст. були періодом найбільшого економічного та культурного розвитку міста. Цей період почався з відбудови вщент зруйнованого татарами дерев’яного Самбора. Разом з відбудовою місто розширилося. В межі «міста в мурах» потрапляє частина Горішнього (західного) передмістя з Домініканським монастирем. Середмістя розширюється також в південному напрямі, долучаючи ґрунти при оборонних укріпленнях. Після катастрофи 1498 року більшого поширення набуло муроване будівництво, а в першу чергу це стосувалося міських укріплень. В 1504 році король Александр подарував самбірським міщанам чоповий податок з одного міського кварталу на відновлення міських укріплень. Привілеєм 1506 року міщанам віддали піврічне чопове з цілого міста на відбудову і укріплення Домініканського монастиря . Новий король Зиґмунд I Старий 1507 підтвердив локаційний привілей від 1419 року, а також надав привілей на відбудову знищеного міста.

Гіпотетична реконструкція міста Самбора на XVI-XVIII ст. за Р. Могитичем і С. Кравцовим. НТ архів Інституту Укрзахідпроектреставрація.

В 1515 році був відновлений після знищень монастир Бернардинів . Дерев’яні монастирські укріплення проіснували до кінця XVI ст. Лише 1597 їх замінили на муровані. В 1595 році для будівельних робіт, що проводилися в монастирі, була збудована цегельня; пізніше на її місці виник ставок. В 1786 монастир був ліквідований австрійською владою, а в келіях розташували суд. Будівлі Бернардинського монастиря проіснували до початку XX ст., коли на їх місці збудували велетенський будинок повітового суду, а поруч з ним трохи меншу будівлю в’язниці. В совєтські часи будівля була у віданні військових; а 1999 в ній відкрили гуманітарний факультет Дрогобицького педагогічного університету ім. Івана Франка, але, на жаль, не надовго. Нині будівля повітового суду стоїть неужитком і руйнується.

Будинок суду, 1906-1909 рр. на вул. Франка, 2. Архітектори З.&nbspСковрон, І. Слівінський. Стоїть на місці колишнього монастиря Бернардинів, ліквідованого 1786 р., в келіях якого був розміщений суд.

Згідно з джерелами, 1530 року Криштоф Одровонж Шидловський замість знищеного дерев’яного частоколу збудував навколо міста оборонні укріплення з мурованими вежами . Очевидно, що в такому короткому часі звести муровані укріплення було нереально, тому скоріше за все тоді була завершена лише якась їх частина. Через те, що жінка Зиґмунда I замешкала в Самборі, король приділяв місту велику увагу. В 1542 році король затвердив статути кравецького, шевського і ткацького самбірських цехів, надав дозвіл райцям на будову в місті водотягів, плата за які мала йти на укріплення міста, та заборонив юдеям мешкати в місті.

Одночасно з будовою міських укріплень зводився новий замок королівського старости . Він розташовувався дещо віддалік від міста, у наддністрянській долині. Вперше самбірський замок згадується під роком 1545. Територія замку була оточена ровами та земляними валами з бастіонами – чотирма наріжними та трьома посередині південної, північної та західної куртин. Ймовірно, у XVII ст. північна частина земляних укріплень замку була реконструйована – наріжні бастіони розширили, а перед в’їздом з боку міста насипали равелін. На початку XVII ст. замком володів королівський староста Юрій Мнішек, тесть авантюрника Лжедмитрія.

Земляні вали, рови та бастіони замку королівського старости, XVI-XVIII ст., вул. Шпитальна-Дорошенка.

Від 1530 по 1577 рік тривало будівництво мурованого парохіяльного костелу. Спочатку будову вів невідомий з імени муляр з Італії. Після 1573 року будівництво вів Юзеф (Тарновчик?) з Кракова. Наприкінці 1573 року появляється ще один будівничий – Герман ван Гутте. Новий костел під посвятою Усічення голови Івана Хрестителя освятив львівський архієпископ Ян Дмитро Соліковський (1583-1603). Костел зведений з каменю і цегли, базилікального типу, тринавовий, з масивною вежею під шоломовою банею на західному фасаді, стіни укріплені контрфорсами. В архітектурі костелу прочитується два періоди його будівництва: давніший в ґотичній стилістці – вівтар, перекритий зірчастим склепінням з кам’яними нервюрами; пізніший в стилі ренесансу – головна нава, перекрита циліндричним склепінням з розпалубками, і бічні нави – хрестовими склепіннями²⁸.

Парохіяльний костел Усічення голови Івана Хрестителя, 1565-1574, реставрований після пожеж 1642 та 1846 років; у 1889-1893 рр. реконструйований.

Наступний король Польщі Зиґмунд II Авґуст 1549 року підтвердив привілей на зведення і фундацію в Самборі шпиталю . В 1551 він затвердив статути пивоварів та боднарів, і дозволив юдеям торгувати в місті лише у ярмаркові дні.

Заселення юдеїв в Самборі тривало поволи. Це було зумовлено привілеями de non tolerandis Judeis кінця XVI –початку XVII ст., які забороняли мешкати юдеям в місті – з огляду на релігійні мотиви та на економічну конкуренцію²⁹. Згідно з привілеями, самбірські юдеї оселилися в південній частині міста – на землях старостинського замку, на ділянці під назвою Бліх (Бляйх). Сформувавши у XVI ст. громаду, там вони збудували синагогу , спочатку дерев’яну. Чи був відразу закладений цвинтар, – невідомо, бо ще в середині XVII ст. самбірські юдеї були прикагалком перемиського кагалу. Тоді стосунки між міщанами та юдеями були досить загострені. Згідно з декретом Яна-Казимира, юдеїв не впускали у місто, а навіть були клопотання про їхнє цілковите вигнання з Бліху.

Королева Бона 1553 року підтвердила міщанам всі привілеї, заборонивши русинам купувати в місті будинки та займатися ремеслом. Мешкати русинам дозволялося лише на вулиці Руській. Бона також заборонила будувати в місті руські церкви. Зиґмунд II підтвердив заборони Бони, разом з тим відкликав дозвіл на побудову в місті церкви Різдва Пресвятої Богородиці, пропонуючи користуватися церквою Св. Филипа, що стояла за мурами на території давньоруського Погонича.

Середмістя Самбора на феритроні 1775 року (зліва направо: церква Різдва Пр. Богородиці, Єзуїтський монастир і колегія, ратуша, парохіяльний костел Усічення голови Івана Хрестителя).

Але вже 1554 року королева Бона дозволила перемиському і самбірському владиці Антонію Радиловському побудувати в місті церкву Різдва Пр. Богородиці , надаючи під неї два городи в південно-західній частині міста, які повністю звільнила від будь-яких податків. На цих ґрунтах, які розпізнаються як давній Погонич, русини замешкували ще з княжих часів. Саме тут стояв княжий замок, про розташування якого в цьому місці свідчить збережений топонім у назві площі та вулиці – Замкова. Ймовірно, тут стояла ще одна, також дерев’яна церква, яку в цьому місці локалізує дослідник Самбора Юліян Рабій. Спочатку владика мусив звести у руській дільниці частину міських укріплень та вежу, яка дістала назву Владича. Церкву планували збудувати муровану, але витратившись на оборонні споруди, громада спромоглася лише на скромну дерев’яну, яка простояла до 1738 року, коли її розібрали, а на тому місці поставили муровану в бароковому стилі – ту, що стоїть донині. Звели її коштом Іллі та Олени Комарницьких. Церква постала на плані хреста з однією банею на перехресті. Коло неї розташовувалася плебанія. В 1814 році на схід від церкви поставили дзвіницю з дерев’яним голосниковим ярусом, який 1908 замінили на мурований. Після Другої світової війни дзвіницю надбудували третім ярусом³⁰.

Церква Різдва Пр. Богородиці, 1738 р. Фото 2012 р.

Про будівництво міських мурованих укріплень залишені записи в королівських документах за 1558 і 1559 роки. В першому йдеться про використання прибутків від продажу горілки та вина для зведення мурів з західного боку міста. Документом 1559 року Зиґмунд II призначив на відбудову міських укріплень всі річні чинші з пекарень, лазні, бойні, а також всі податки юдеїв.

В 1589 році король польський Зиґмунд III Ваза подарував місту площу давнього королівського дворища і дозволив на ній поставити будинки, які, згідно з привілеєм 1593, мали бути ремісничими. В 1595 Зиґмунд III надав право складування в місті угорських вин, а податок від бочки (по 2 гроші) мав йти на користь міста. В 1603 році маґістрат, на прохання католицького пароха Миколая Тарановського, дозволив на міському ґрунті на Болоні збудувати цегельню для потреб костелу, яка пізніше мала стати власністю міста. Зиґмунд III 1604 року визначив межу між міськими і старостинськими ґрунтами з боку села Бабина.

Про початок і завершення будівництва мурованої ратуші в Самборі точних відомостей немає. В архівному документі, що походить з 1841 року, відзначено, що збудована вона 1580 року посеред Ринку, в ренесансовому стилі. Тодішня ратуша була двоповерховою, зі склепленими глибокими пивницями і невисокою квадратовою вежею. Однак вона згоріла в пожежі 1637 року; від неї зберігся портал з датою «1606», який був відреставрований 1920. Ратушу кілька разів реставрували, зокрема 1739 – після бурі 1730, а також 1770. В 1844 році було завершено її реконструкцію в австрійському дусі, після чого ренесансова будівля набула класицистичних портиків³¹.

В 1611 році самбірський староста Єжи Мнішек дозволив в місті відкрити дві різницькі ятки опріч вісьмох існуючих. В 1615 Мартин Стамировський, підстароста самбірський, подарував міщанам 4 вигони на передмісті. Року 1616 король Зиґмунд III підтвердив статути рушникарського і шифтерського цехів, що виокремилися з ковальського цеху, а 1619 дозволив відкрити 4 шевські крамниці, чинш з яких призначив на міські укріплення.

В 1621 році в Самборі з’явився ще один латинський монастир – монастир сестер Бриґідок з костелом під двома посвятами Св. Духа і Успіння Пр. Богородиці. Будувався монастир від 1650 на кошти фундаторки Софії Данилович, посвячений 1692 року. Цей монастир розташувався поза міськими укріпленнями, з південно-східного боку міста, прилягаючи до головної міської вежі з Львівською брамою, що стояла дещо західніше від перехрестя вулиць Мазепи (кол. Панська, Костюшка) і Бандери (кол. Львівська). Монастирський ансамбль складався з костелу та кількох монастирських і господарських будівель та був укріплений своїми валами, ровами та муром з однією мурованою вежею. В 1784 році австрійська влада монастирські укріплення розібрала, а 1786 ліквідувала монастир. У помонастирських приміщеннях розмістили склади військового одягу та влаштували скарбове та фінансове управління; проєкт адаптації був розроблений інженером Антоном фон Пінтерсгофером зі Львова³². На поч. XX ст. монастирські будівлі включно з костелом перебудували на Будинок повітової Дирекції фінансів. В 1933 році монастир був внесений в реєстр пам’яток Польської Республіки; а в час совєтської окупації в ньому розташувалася швейна фабрика. У ґрунтовно перебудованій споруді прочитується збережений від костелу чільний фасад, а також збережений монастирський корпус келій з пивницями.

Монастир сс. Бриґідок на плані 1786 року. ЦДІАУЛ.

Від 1629 року у Самборі двічі на тиждень (понеділок і четвер) влаштовували торговиці та п’ять разів на рік – двотижневі ярмарки, прив’язані до посвят церков: на свв. Филипа, Онуфрія, Івана Хрестителя, Андрія Первозваного і Стрітення Господнього. Тут знаходилась державна митниця і головний склад угорських вин³³. В липні 1637 року велика пожежа знищила ціле місто, крім руської (південно-західної) дільниці, де будинки були мурованими³⁴. В 1663 році була проведена люстрація цехових арсеналів: ковалів, кравців, боднарів, пекарів, ткачів, шевців, шихтерів, кушнірів, різників, римарів, стельмахів.

Колеґія місіонерів (Музей «Бойківщина»). Наприкінці XVI ст. в Самборі появилося згромадження місіонерів. Вони осіли на ґрунті парохіяльного костелу, де у його східній частині, при самому міському мурі, звели свій будинок – плебанію зі школою³⁵. Спочатку отці місіонери виконували свої душпастирські функції в костелах в околицях Самбора (села Чуква, Викоти, Воютичі та ін.). Щойно 1685 року місіонери дістали дозвіл на міську римо-католицьку парохію. Впродовж ста років – від 1685 по 1786 отці місіонери були парохами самбірського парохіяльного костелу. У 1715-1727 роках для них збудували новий будинок колеґії з келіями та навчальними приміщеннями, східна стіна якого прилягла до міського муру. Він постав у бароковому стилі, на фундаментах попереднього будинку. Якийсь час у приміщенні була семінарія місіонерів. Після ліквідації згромадження місіонерів 1786 року партерові приміщення віддали на плебанію, а на поверсі зберігалася бібліотека, що мала понад 1200 книг. Ймовірно, під час ґрунтовної реставрації костелу у 1886-1893 роках з чільного боку будівлі звели чотириколонний портик з балконом. У міжвоєнний час приміщення другого поверху здавалися в найм і були у вкрай занедбаному стані. Після Другої світової війни будівля використовувалася як пологове відділення Самбірської районної лікарні. В 1988 році колишню колеґію було передано відродженому музею «Бойківщина», що діяв в Самборі у міжвоєнний час.

Музей «Бойківщина», колишня Колеґія місіонерів, 1715-1727 рр., XIX ст., пл. А.Чайковського, 4.

В 1694 була проведена люстрація міського і цехових арсеналів. Зброя знаходилась і поза арсеналами, зокрема артилерія стояла у Львівській брамі, на белюарді за католицькою плебанією, на белюарді напроти замку, на белюарді напроти церкви, при Перемиській брамі і в ратуші. Окрім того зброю мали цехи: кушнірський (цехмістер Ян Каспрович), шевський (Вавжинець Седміґовський), кравецький (Іван Никлевич), боднарський (Юзеф Констанцік), різницький (Валентин Маркович), ткацький (Севастиян Фіялкович), гончарський (Микола Коткевич), пекарський (Григорій Купчикевич), поворозницький (Лукаш Зискевич), шихтарський (Григорій Парушчакевич), ковальський (Станіслав Кубіцький).

Ансамбль монастиря Бернардинів (костел і колегія, від 1847), зведений для монастиря Єзуїтів 1751, за проєктом архітекторів Я.-І. Делямарса та Белльотті за участю П. Ґіжицького. Від 1986 в костелі діє органний зал.

В 1698 році брацлавський воєвода Мартин Хоментовський (староста самбірський) фундував в місті монастир Єзуїтів . Весною 1706 розпочалося будівництво єзуїтської резиденції в південно-західній частині «міста в мурах», східніше від церкви, на так званому Старому двориську³⁶. Отже єзуїти постали на місці давнього замку Погонича. Про розташування замку в цьому місці свідчить збережений топонім у назві площі та вулиці – Замкова. Монастирський костел під посвятою Різдва Христового³⁷ зводився впродовж 1709-1751 років за проєктом архітекторів Я.-І. Делямарса та Беллотті³⁸, за участю П. Ґіжицького³⁹, і постав в бароковому стилі. Після того, як орден єзуїтів 1773 року був ліквідований, австрійський уряд перетворив самбірський єзуїтський костел на військовий склад. В 1823 році костел відреставрували для потреб самбірської гімназії, а 1847 передали ордену бернардинів і посвятили Успінню Пр. Богородиці. Після реставрації у 1981-1986 роках (арх. Д. Кривошеєва) в костелі влаштували органний зал⁴⁰. В 1756-1759 роках поруч з костелом постала колегія Єзуїтів, збудована за проєктом Ю. Каршніцького⁴¹ в бароковому стилі. В 1791 році у приміщеннях колегії розмістилася гімназія, одна з перших в Галичині. В 1821 для потреб гімназії добудували західне крило. На початку XX ст. у приміщеннях діяла школа ім. Вл. Яґайла.

Монастир Єзуїтів на креслениках Делямарса 1708 року. НБ ЛНУ ім. Ів. Франка.

Колеґія єзуїтів на кресленику Каршніцького 1856 р. НБ ЛНУ ім. Ів. Франка.

В 1732 році король Авґуст III надав самбірській юдейській громаді привілей на зведення мурованої Великої синагоги на Бліху ⁴². Нова будівля постала поруч зі старою дерев’яною божницею, що відзначено в Люстрації Самбора 1760 року⁴³. Збудували синагогу в бароковому стилі, з характерною синагогальною архітектонікою: велику кубічну брилу вкривав високий повний дах з заломом. До північної стіни, на всю її довжину прилягала партерова галерея жіночої молитовні. Під час II світової війни синагога була розграбована і поруйнована – була розібрана жіноча молитовня, від якої збереглися невеликі віконця, що з’єднували її з головним залом (нині замуровані). В совєтські часи в синагозі був влаштований склад, вкритий низьким дахом, аркові перемички великих вікон були замінені на прямокутні. В наш час синагогу ще більше спотворили різними переплануваннями та влаштували нічний клуб⁴⁴.

Велика синагога на рисунку міста Самбора Теофіля Чишковського, 1829 р.

Будівля Великої синагоги (1732) з розібраною північною жіночою галереєю на фото 1992 р.

В 1735 році король Август III видав самбірським юдеям привілей, згідно з яким дозволив їм будувати будинки на замковому терені, займатися торгівлею і ремісництвом, а також посідати ятки⁴⁵: « Король дарує юдеям свободу торгівлі, підтверджує, що вони з давніх часів мають свою синагогу і свій цвинтар. Дозволяє їм влаштувати м’ясну ятку з тим, щоби один різник продавав м’ясо. Підлягають ж вони замковій юрисдикції, так як проживають на території замку ». Проте самбірські юдеї продовжували переживати обмеження, та ще в другій половині XVIII ст. навіть на терені Бліху була обмежена кількість юдейських будинків до сорока⁴⁶. На 1764 рік в місті проживало 513 юдеїв.

Самбір на австрійській мапі 1779-1783 рр., виконаній під керівництвом військового інженера Фрідріха фон Міґа. Kriegsarchiw. Wien. Зображено укріплене фортифікаціями середмістя – так зване «місто в мурах», з ринковою площею і ратушою посередині; при західному пряслі міських укріплень – Домініканський монастир; при південному пряслі – церква Різдва Пр. Богородиці і Єзуїтський монастир з колегією; у південно-східному куті – парохіяльний костел Усічення голови Івана Хрестителя; поза «містом в мурах»: при південно-східному наріжнику – укріплений монастир сс. Бриґідок, південніше – укріплений Бернардинський монастир; на південь від середмістя – добре збережений замок з бастіонами; між ставом та замком – юдейська дільниця Бліх з хаотичною забудовою та окописько (юдейський цвинтар) – на захід від дільниці.

Ринкова забудова на кінець XVIII ст. була змішаною: весь південний і західний квартали мали кам’яниці; північні парцелі східного і окремі парцелі північного приринкових кварталів були з дерев’яною забудовою. Всі ринкові квартали мали підсіння (південний квартал та південна частина західного кварталу мали муровані склеплені підсіння; північний, східний та північна частина західного кварталу мали дерев’яні підсіння)⁴⁷. Посеред Ринку, на схід від ратуші знаходилася криниця. Криниці мали також окремі парцелі західного кварталу.

Східний приринковий квартал. Фото 2012 р.

Північний приринковий квартал. Вигляд з заходу. Фото 2012 р.

Північний приринковий квартал. Вигляд від сходу. Вигляд з заходу. Фото 2012 р.

Люстрація Самбірської економії 1760 року⁴⁸, яка зберігається в закладі Оссолінських у Вроцлаві, подає докладний опис «міста в мурах», двох передмість – Долішнього і Горішнього, окремо передмістя Бліх заселеного юдеями, і замку.

Замок. Розташовувався на південь від «міста в мурах», на лівому березі Млинівки, був оточений земляними валами з частоколом, з рештками чотирьох наріжних бастіонів, та по одному у південному і східному пряслі валу. До замку вела єдина брама – у північному пряслі, у якій по обидва боки розташовувалися мешкання замкових слуг, тюрма для заворушників. З обидвох боків брама замикалася. На дитинці розташовувалися: волівня (при західному пряслі валу) і при ній, південніше, – винярня, при якій була криниця; напроти, при східному пряслі, – старий мешкальний будинок і стайня і при ній друга криниця; у північно-східному куті дитинця стояв шпихлір. Виходки для служби розташовувалися при брамі на захід. При південному пряслі розташовувався палац, при якому були свої виходки – з тилу, при південному валі. На подвір’ї росли два дуби біля брами і два біля палацу та три липи навпроти шпихліру.

Всі замкові споруди були партеровими, збудованими з дерева, обігрівалися кахельними п’єцами зеленого кольору.

Палац був збудований з дерева і обліплений глиною, отинькований вапном, двоповерховий з двома альтанами по краях, вкритих банями, з ґанками. Лише кухня в палаці мала кам’яну підлогу. П’єци в палаці з білих кахлів з блакитним декором були поставлені на дерев’яних ногах. Палацові вікна біли оправлені в олово.

Бліх. При виході з замку на Бліх розташовувалися: скарбова корчма з забудовою, замковий бровар з забудовою, скарбовий будинок з забудовою. Сам Бліх належав до замкової аренди і, згідно з давніми документами, не мав права на огорожу. На самому Бліху, почавши від корчми, стояв будинок і халупа, що належали до замкової юрисдикції. Решта 32 дерев’яні будинки належали мешканцям Бліху – юдеям. Поза мешкальними будинками на Бліху стояли нова мурована божниця і стара дерев’яна у поганому стані, старий жидівський шпиталь, стара лазня і одна різницька ятка.

Між замком і Бліхом, з одного боку, і містом – з другого, розташовувалися три саджавки, одна з яких належала самбірським отцям місіонарам. Навпроти костелику Св. Христа був дерев’яний міст через Млинівку або Дністрик. На Млинівці було три млини: скарбовий з млинницею (на міських ґрунтах), середній Кохроновський отців єзуїтів самбірських і долішній скарбовий – на Долішньому передмісті.

Місто Новий Самбір «в мурах» . Ринок . Південний квартал – з 18 будинків 7 дерев’яних, 11 мурованих. Західний квартал – 7 будинків, 6 мурованих, 1 дерев’яний на мурованих пивницях. Північний квартал –10 дерев’яних будинків. Східний квартал – 5 будинків, з них 3 напів-муровані. Посеред ринку стояла мурована двоярусна ратуша з чотириярусною вежею, увінчаною залізним гербом міста – оленем з орлом з мідної бляхи. На верхньому ярусі був поміщений дзвін від годинника, на третьому сам годинник [механізм], а на другому циферблат. Третій і четвертий яруси були підкреслені балконами. Вулиця Руська мала 4 будинки, з них 1 кам’яницю. Вулиця до брами Перемиської мала 7 дерев’яних будинків. Будинки на затилках і валах Від брами Львівської на схід сонця було 16 будинків, останній з яких стояв при брамі Водній. Дев’ять дерев’яних домів від півдня, на затилках і валах на Старому дворищі. Від міської церкви по валах до брами Перемиської – 11 дерев’яних будинків, останній при самій брамі. Ббільшість з них, згідно з привілеями від 1554 року, належали до єпископа перемиського. 18 дерев’яних будинків від півночі по затилках і валах.

В місті в мурах при південному валі розташовувалися: церква Різдва Пр. Богородиці з боку Перемиської брами і костел Св. Трійці з боку Львівської брами. Довкола фарного костелу розташовувалося два дерев’яні доми і дві кам’яниці.

Самбір на гравюрі Теофіля Чишковського 1829 року. Зліва направо: Велика синагога на Бліху, церква Різдва Пр. Богородиці, Єзуїтський монастир і колеґія, ратуша, парохіяльний костел Усічення голови Івана Хрестителя, комплекс монастиря Бриґідок.

Передмістя. Долішнє передмістя (Львівське), за брамою Львівською розташовувалося 45 будинків, один фільварок і один палацик Жолкевських. Горішнє передмістя (Перемиське) . За брамою Перемиською стояло 42 будинки. На ґрунтах міських було розкидано п’ять палациків: пана Нагайовського, Венґльовського, Тарновецького, Волчанського і оо. Василиян лаврівських. На цих ґрунтах розташовувалася міська цегельня, а також 23 будинки самбірських оо. Домініканів, 3 будинки юрисдикції оо. Месіонарів самбірської фари, 4 будинки в юрисдикції костелу Св. Хреста. На ґрунті, званому Львів-став стояло 7 будинків. В юрисдикції оо. Єзуїтів було 4 будинки, фільварок і млин Кохроновський, а також солодовня на вулиці Ткацькій. По два будинки було на ґрунтах фільварків Долішнього і Горішнього. На Горішньому передмісті була ще одна цегельня з дворищем. Юрисдикція сс. Бриґіди мала 13 будинків. До Забрамської церкви Св. ап. Филипа належало 4 будинки, школа і шпиталь.

В місті ще були цехи: кушнірський (4 майстри), кравецький (14), ткацький (60), різницький (12), саф’яничий (17), боднарський (6), пекарський (7), колодницький (7), ковальський (8).

Самбірська римо католицька громада на 1760 рік мала: Фарний костел Св. Трійці [Усічення голови св. Івана Хрестителя], костелик Св. Хреста, чотири монастирі – чоловічі домініканів, бернардинів і єзуїтів, жіночий – бриґідок, шпиталь Св. Миколая.

Самбірська українська громада на 1760 рік мала: міську церкву Пр. Богородиці, передміську церкву Св. ап. Филипа зі шпиталем і школою – при Перемиській брамі.

Самбір на рисунку М.-Б. Стенчинського, 1846 р. Вигляд з півдня. Літографія П. Піллера у Львові.

До третього будівельного періоду Самбора (1498-1784) відноситься розширення «міста в мурах» за рахунок приєднання території княжого замку і ґрунтів вздовж Королівського ставу – від півдня, та монастиря Домініканів – від заходу. Очевидно, після пожежі 1498 року місто було розплановане за чіткою реґулярною структурою. Місто мало дві брами: Перемиську – від заходу та Львівську – від сходу. В південному оборонному пряслі додатково було ще чотири фіртки: Владича, Єзуїтська, Кривава та Водна; в північному – одна фіртка – Каліча. Мури мали оборонні вежі, зокрема Руську (пд.-зах кут), Ткачів і Кушнірів – в східному пряслі муру. Композиційним центром міста стала прямокутна Ринкова площа, яка своїми розмірами (182,5×140 м) перевищила львівську площу (145×125 м). Посеред Ринку стояла ренесансова ратуша, осідок міського самоврядування. Ринкова площа з чотирьох боків щільно була забудована дерев’яними і фахверковими мешкальними будинками з вузькими фасадами, видовженими вглибину. У XVII-XVIII ст. у східному і південному ринкових кварталах постали муровані кам’яниці на склеплених пивницях. Перед будинками виступали відкриті галереї-підсіння, де відбувалася торгівля під час ярмарок і торгів. З площі виходило 10 вулиць, які визначали реґулярний характер забудови міста: по дві вулиці з 4 кутів площі і по одній з її південної і західної сторін. В межах мурів розташовувалися мурована церква Різдва Пр. Богородиці, парохіяльний костел з плебанією, Домініканський монастир та Єзуїтський монастир з колегією ( на місці давнього замку Погонича). За межами мурів розташовувалися монастирі сс. Бриґідок та оо. Бернардинів, кожний зі своїми укріпленнями. В юдейській дільниці на передмісті Бліх стояла мурована синагога, на захід від неї – знаходився юдейський цвинтар. Найбільш віддалено від середмістя розташовувався укріплений земляними фортифікаціями замок.

КАСАРНЯНИЙ ПЕРІОД. ЛІКВІДАЦІЯ МІСЬКИХ МУРІВ І АДАПТАЦІЯ МОНАСТИРІВ НА МІЛІТАРНО-КАРНІ ФУНКЦІЇ (1784-1870)

З включенням Галичини до Габсбурзької монархії 1772 року Самбір отримав статус циркулярної столиці. У той час місто перебувало у жалюгідному стані: почали занепадати мури та будівлі. Нова австрійська влада, починаючи від 1780 року, проводила секуляризацію маєтків монастирів, костелів та церков. В Самборі були ліквідовані всі чотири латинські чернечі осідки, а монастирські приміщення передані під різні державні функції. В Бернардинському монастирі розмістилося судове управління і в’язниця. В 1811 році був розроблений проєкт адаптації побернардинських монастирських приміщень для цих функцій, а вівтар давнього костелу пристосовано на каплицю для в’язнів⁴⁹. Після австрійської касати 1788 року Домініканський монастир і костел були передані на військові касарні⁵⁰; у польський час в монастирі розташувалася школа ім. Елізи Ожешко, в совєтський час – медичне училище. Нині приміщення колишнього костелу використовується як спортивний зал. У 1800-х роках північніше від монастиря, на місці знесеного північного прясла валу – у його західній частині, збудували ансамбль споруд Саських касарень; у будівлях розташовувався 77 полк князя Ферденанда фон Габсбурґа Віртемберґа. У ліквідованому 1782 року монастирі Бриґідок були розміщені військові склади та фінансове управління. Єзуїтський костел Різдва Христового ліквідованого 1773 року монастиря австрійська влада перетворила на військовий склад, а в приміщеннях колегії відкрили першу німецькомовну школу і гімназію. В 1823 році костел відреставрували для потреб самбірської гімназії, а 1847 передали ордену бернардинів і посвятили Успінню Пр. Богородиці.

Середмістя Самбора на рисунку 1844 року. Автор невідомий. Зліва направо: церква Різдва Пр. Богородиці, Єзуїтський монастир і колегія, ратуша, парохіяльний костел Усічення голови Івана Хрестителя . Львівська наукова бібліотека АН України ім. В. Стефаника. Відділ мистецтв.

В 1784 році австрійська влада видала розпорядження на розбирання міських мурів: « Мури і вежі розібрати, а матеріял з них використати на ремонт кам’яниць міщан, для чого кожному, хто бажає, виділити частину муру ». До 1795 року були розібрані південне і східне прясла міських укріплень, з матеріялу яких постала забудова вулиці Бойківської та Валової. Одночасно були засипані Королівський і Львів-став, на терені яких виникла Торговиця.

Фраґмент Середмістя після пожежі 1795 року. Північне і західне прясла міських укріплень. Ринкова площа з мешкальною забудовою, ратушою та криницею посередині; всі ринкові будинки з підсіннями (південний квартал та південна частина західного кварталу мають муровані склеплені підсіння, північний, східний та північна частина західного кварталу мають дерев’яні підсіння). ЦДІАУЛ, ф. 146, оп. 3, спр. 725.

Велика пожежа 1795 року знищила дерев’яну і фахверкову забудову Ринку. Ця пожежа стала переломною у будівельній історії міста – після неї розпочався новий період. Після пожежі міський маґістрат зініціював відбудову знищеного міста. Продовжували розбиратися оборонні укріплення з мурованими вежами: розрівнювалися вали і засипалися рови. Знесення міських укріплень привело до злиття середмістя з передмістями, які сильно розрослися, але мали типову садибну забудову і були заселені переважно рільниками. На ліквідованих укріпленнях прокладалися міські вулиці з мурованою забудовою: вул. Січових Стрілців на північному пряслі, Конюшкевича на частині східного, Валова на південному і частині західного, Бачинських на північній частині західного прясла. Відбудовувалася Ринкова площа, частково змінюючи парцеляцію за рахунок об’єднання парцель. Партерові кам’яниці надбудовуються поверхом. Знищені пожежею підсіння не відбудовувалися⁵¹. Будинки займають вузькі парцелі, їхня архітектура характеризується скромним вирішенням, часто без декору, переважно в стилі класицизму. Якщо в історичному ядрі міста нові будівлі мурували з цегли, то на передмістях будували з дерева. Будівництво велося коштом власників парцель.

Кадастрова карта Самбора, 1853 рік. Зображено Ринкову площу з ратушою та мурованою забудовою, чотири латинські монастирі, парохіяльний костел, єзуїтська колеґія та церква, юдейська дільниця Бліх з Великою синагогою. Місто вже не має укріплень, на місці ставу – болото, замок ледь відчитується. ЦДІАУЛ, ф. 106, оп. 10, спр. 1235.

З приходом нової, австрійської влади був закладений християнський цвинтар на Львівському передмісті – замість ліквідованих цвинтарів при храмах і монастирях. В першій половині XIX ст. був закладений ще один юдейський цвинтар, який розташувався на Бліху, в східній частині юдейської дільниці.

Самбір на рисунку В. Жиховича, 1837 рік (Kościoły i klasztory rzymskokatolickie). На рисунку зображено місто від півдня. Зліва направо: з самого краю церква Різдва Пр. Богородиці, костел з монастирем єзуїтів (з 1847 року бернардинів), колеґія єзуїтів (німецька школа), вежа ратуші, парафіяльний костел Усічення голови Івана Хрестителя, колеґія місіонерів (музей «Бойківщина»).

Четвертий період у містобудівному розвитку Самбора характерний злиттям середмістя з передмістями. На розрівняних міських валах були прокладені вулиці. Всі римо-католицькі монастирі були перепрофільовані на мілітарно-карні функції нової, австрійської влади. Сакральний дух міста змінився на мілітарний . Були засипані стави – Королівський і Львів-став, на частині замку збудували бровар, а східну частину знівелювали.

ПЕРІОД АРХІТЕКТУРНОГО МОДЕРНІЗМУ В РОЗБУДОВІ МІСТА (1870-1939)

Після прийняття закону в Австрійській державі про самоуправління місцевих громад 1870 року в Самборі активізувався будівельний рух. Тоді постають перші громадські споруди, школи, шпиталі, будинки громадських об’єднань, зокрема культурно-спортивних і національних товариств. Тогочасна архітектура стає виразнішою, характеризується мальовничими мансардовими дахами з люкарнами та вежечками, фасади щедро оздоблені архітектурно-мистецьким вистроєм. Будівлі зводяться вищими – три- чотири поверховими в стилістиці історичних неостилів та сецесії. Наприкінці XIX ст. на території Самбірського замку постає комплекс повітової лікарні в стилі історизму. У 1876-1882 роках був зведений триповерховий будинок ім. королеви Ядвіґи, тепер школа № 7 на вул. Коперника, 12⁵², у 1891-1892 роках – ґімназія архікняжни Єлизавети на вул. Січових Стрільців, 10 з окремим спортивним залом, за проєктом міського архітектора і будівничого Кароля Неґруша⁵³.

Міська гауптвахта, XIX ст. вул. Руська, 4.

На 1880 рік місто ділилося на чотири дільниці: міську, яка охоплювала давне середмістя і прилеглі терени, львівську на колишньому Львівському передмісті, перемиську на колишньому Перемиському передмісті і Бліх з присілком Новий Світ на колишньому передмісті Бліх і на Замку. До міста належало ще шість передмість: Заміське, Поводова, Завидівка, Долішнє, Середнє і Горішнє⁵⁴.

У 1886 році магістрат Самбора прийняв постанову, якою було визначено міську зону забудови, в якій можна було зводити будівлі лише з вогнетривких матеріялів. Були прописані спеціяльні вимоги для Ринкової забудови, Торговиці, винесеної з Ринкової площі на колишній Львів-став, вулиць Собєського, Віденської і всіх вулиць на Бліху. Всі ринкові будинки мусіли покриватися лише бляхою. Міські інженери мали розробити план міста з зонами регулювання забудови вулиць та площ, з визначенням поверховости, лінії прокладеної каналізації, брукування, хідників і рингштоків⁵⁵. Пропонувалося прокласти декілька нових вулиць, зокрема у 1904-1906 роках прокладалася вул. Шопена (нині частина Шопена, а частина Стебельського). Мала бути зрегульована Млинівка⁵⁶. Після винесення Торговиці з Ринку на площі розбили сквер.

Подібна постанова була прийнята 1908 року, але з чіткішими вимогами щодо будівництва. Місто було поділене на зони реґулювання забудови. Було виділено три зони: зона суворої забудови (у ній всі будинки повинні були зводитися лише муровані); зона змішаної забудови (житловий будинок мусів бути мурований, а господарський міг бути дерев’яним); третя зона була без заборони. До зони регульованої забудови маґістрат долучив також юдейський Бліх і Середнє передмістя⁵⁷.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. в Самборі постають респектабельні освітні та громадські будівлі. Зокрема 1893 року була зведена гімназія, 1904 – державна чоловіча вчительська семінарія на теперішній вул. Січових Стрільців, 1890 – будівля пошти.

Готель, кін. XIX ст., вул. Мазепи, 5. Фото 2012.

Проєкт театру «Уранус» на вул. Стебельського. Архітектор Едмунд Гербст.

В Самборі працювало багато місцевих будівничих-архітекторів: Едмунд Гербст, Юзеф Охович, Зиґмунд Красніцький, Станіслав Берґман, Кароль Неґруш, Юзеф Ярош, Станіслав Кшановський, Кароль Добжицький, Табенський, а також львівські архітектори: Зиґмунд Сковрон, Іполит Слівінський, Емануель Яримович. За їхніми проєктами зводять будівлі державних установ, банків, готелів тощо. Наприкінці XIX ст. на розі вул. Мазепи і Конюшкевича постав класицистичний готель «Імперіал», а у 1906-1909 роках на розі площі Ринок і вул. Сагайдачного був зведений чотириповерховий готель «Роял». За проєктом архітектора Едмунда Гербста на вул. Стебельського збудували театр «Уранус»⁵⁸. На зламі XIX/XX ст. вул. Січових стрільців, 8 збудували музичну школу. На початку XX ст. в неоренесансовому стилі був збудований залізничний вокзал, який зруйнували німецькі війська у вересні 1939. У 1907-1909 роках на вул. Торговій була зведена міська електростанція⁵⁹. У 1906-1909 роках на вул. Франка, 2, на місці розібраного давнього монастиря Бернардинів, за проєктом архітекторів З. Сковрона та І. Слівінського постала неоренесансова будівля суду – найбільша споруда Самбора⁶⁰. В 1907 році недалеко від неї, за проєктом тих же архітекторів будівничий інж. Табенський звів велику будівлю в’язниці⁶¹. Після завершення цих будов вулицю Дрогобицьку змінили на Трибунальську. В 1907-1909 роках на розі вулиць Франка і Мазепи постала монументальна споруда фінансового управління, проєкт на яку виготивили також Сковрон і Слівінський⁶².

Вілла. Арх. Кароль Добжицький, 1908-1909 рік.

Банк, 1907 р., вул. Мазепи, 15. Архітектори: Іполит Сливінський, Зиґмунд Сковрон.

Проєкт перебудови партерової ринкової кам’яниці № 5 на триповерхову, 1901 рік. Арх. Я. Кршановський.

Демократизація австро-угорського суспільства спричинилася до активізації громадського і національного життя. Національні громади Самбора створюють свої громадські, культурні та освітні інституції, для яких зводять будівлі. Зокрема 1887 року в Самборі була заснована українська кооперативна організація «Народна торгівля», для якої на початку XX ст. на ринковій парцелі № 27 львівська будівельна фабрика Івана Левинського звела будинок ⁶³ в національному, неоукраїнському стилі. У 1900-1901 роках на вул. Коперника, 5 зведено Будинок українського Товариства «Ризниця»⁶⁴. В 1905-1906 роках старанням о. Франца Рабія на вул. Стебельського 8 (Шопена) була збудована сецесійна вілла для українського товариства «Руська Бесіда», проєкт на яку виготовив арх. Юзеф Ярош⁶⁵.

Будинок Народної торгівлі в неоукраїнському стилі, зведений  фірмою І. Левинського. Поч. XX ст., пл. Ринок, 27.

Будинок українського товариства «Руська Бесіда» на вул. Стебельського, 8 (Шопена). Арх. Юзеф Ярош.

В 1902-1904 роках на вул. Коперника постав будинок польського спортивного товариства «Сокіл» в неороманському стилі, за проєктом архітектора Емануеля Яримовича зі Львова, будівництво вів ст. Кшановський⁶⁶.

Проєкт будинку польського спортивного товариства «Сокіл» на вул. Коперника, 1906 рік. Арх. Емануель Яримович, інженер-будівничий ст. Кшановський.

Юдейська громада зводила свої освітні установи, шпиталі та инші громадські будівлі різних товариств. Зокрема, 1895 року була збудована Юдейська торгова школа на Бліху⁶⁷.

Проєкт будинку Соломона Медлінґера на вул. Січових стрільців, 20. Арх. ст. Борковський, 1908 рік.

Вілла на вул. Стебельського, 3. Поч. XX ст.

Заможні мешканці міста в той час будували розкішні приватні вілли та чиншові кам’яниці, надбудовували давні мешкальні будинки. Зокрема, 1901 року надбудовано двома поверхами склеплену партерову кам’яницю під № 5 на Ринку для родини Лінґардів, за проєктом Кшановського⁶⁸. В 1907 році на вул. Шопена (тепер Стебельського і Шопена) за проєктом арх. Кароля Добжицького постали вілли, чиншовий будинок Фр. Когана (Стебельського, 13)⁶⁹, 1908 на вул. Січових стрільців, 20 за проєктом арх. Станіслава Борковського звели будинок для Соломона Медлінґера (в міжвоєнний час в будинку розміщалася польська школа)⁷⁰. У 1905-1906 роках на вул. Мазепи, 13 за проєктом арх. С. Кшановського в стилі сецесії постав будинок проф. Й. Сервацького (нині Будинок Національного банку)⁷¹.

Вілла родини Шафранів на вул. Курбаса, 6 (школа декоративно-ужиткового мистецтва). Фото 2012 р. Христі Сороколіт.

Вілла на вул. Коперника, 46. 1920-ті рр. Фото 2012 р.

Семінарія і ґімназія УПТ «Рідна школа», 1921 рік, вул. Виговського, 20. (Самбірська районна інфекційна лікарня). Фото 2012 р.

Перша світова війна перервала будівельний рух в Самборі. Варто відзначити, що Самбір, на відміну від инших галицьких міст, великою мірою не був знищений воєнними діями. Пошкоджений був будинок Української Бесіди, у якому розмістили стайні для офіцерських коней⁷². Після воєн Першої світової та польсько-української в місті запанувала польська влада. В той період не було здійснено жодного державного будівництва. Всі будівлі зводилися за приватні кошти – і мешкальні, і громадські. Зокрема у міжвоєнний час постали нові приватні школи різних громад міста: української – «Рідна школа» (1921, вул. Виговського, 20), польської – «Товариство народної школи» (1930-і, вул. Перемиська) і юдейської (1920, вул. А. Чайковського, 10). Місто збагатилося багатьма садибними будинками в пануючих у той час стилях функціоналізму та ар деко, а також в національних стилях – гуцульському та закоп’янському. Зводили їх за проєктами як польських, так і українських архітекторів: Ян Іґнаци Сьвєхло, Зенон Горницький, Еміль Мороз, Владислав Дашинський, Стефан Пленкевич, Тадеуш Брод та инші будівничі. Так, тесля з Коломиї Василь Дзінькінський на вул. Курбаса, 6 збудував дерев’яну віллу в гуцульському стилі для родини Шафранів⁷³. В 1925 на вул. Стуса збудували міську електростанцію (нині не існує).

Будинки (Мала академія наук) на вул. Чайковського.

В п’ятий період свого урбаністичного розвитку Самбір переживав будівельний рух. Місто було поділене на зони реґулювання забудови. В той період постали різні громадські будівлі, школи, шпиталі, в’язниця і суд. Самбір увиразнив свій культурний ландшафт будівлями різних товариств національних громад міста – українців, поляків і юдеїв, модерністичними чиншовими кам’яницями та романтичними віллами.

ПЕРІОД СОВЄТСЬКОЇ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ ТА РОЗБУДОВА ЖИТЛА (1946-1990).

Під час Другої світової війни в Самборі були зруйновані залізничний вокзал і електростанція, пограбована синагога та знищена забудова юдейського Бліху.

В період совєтської окупації місто розрослося в різні боки. Західне і східне передмістя були забудовані типовими для 1960-1980-х років багатоквартирними будинками. В північній частині виникла велика промислова зона з цукровим заводом (1955), хлібокомбінатом, колійово-машинною станцією, льонокомбінатом (недобудований). Південна частина майже до самого Дністра забудувалася приватними садибами. У 1957-1958 роках в долині Дністра розбили міський парк і викопали став та влаштували пляж. В 1972 році совєтська влада перетворила на пустир давній юдейський цвинтар, «розчистивши» його від кам’яних надгробків – мацев; велику частину їх було зруйновано, а частину використали для будівництва фундаменту під фабрику шоколаду. Тоді ж було зачищене від мацев нове окописько, на території якого в 1970-х була збудована школа № 10. Розширений Самбір набирав ознак безликого совєтського міста.

ІДЕОЛОГІЧНЕ ЗАБАРВЛЕННЯ ПЕРІОДУ НЕЗАЛЕЖНОСТИ (від 1991 року)

За час Н езалежности місто набувало українських ознак. В першу чергу це помітно у назвах вулиць і площ, у нових пам’ятниках, які пов’язані з українськими діячами. Особливо змінився сакральний краєвид Самбора, у якому появилися бані нових церков: УАПЦ Святителя Павла Конюшкевича – на згині вул. Мазепи, на схід від історичного середмістя; УГКЦ Собор Покрови Пр. Богородиці в парку – недалеко від залізничної станції; УГКЦ Різдва Св. Івана Хрестителя – в новому кварталі на північний схід від середмістя; УПЦ КП Собор Пресвятої Трійці; євангельських християн баптистів – на вул. Митрополита Андрія Шептицького. В 2004 році в місті збудували новий залізничний двірець на місці знищеного під час Другої світової війни. В середмісті постали нові будинки, які, хоча й вирізняються більшою поверховістю, однак вписані у сформовану урбаністичну тканину. В місті появилися нові пам’ятники релігійним, громадським і культурним діячам. Зокрема, в східній частині Ринкової площі встановили скульптуру Пресвятої Богородиці; в західній частині – пам’ятник Тарасу Шевченку. Встановлено пам’ятник письменнику і повітовому комісарові ЗУНР Андрію Чайковському – на однойменній площі, режисеру Лесю Курбасу – на вул. М. Коперника, жертвам сталінських репресій і тоталітаризму – на вул. С. Бандери, папі Івану-Павлу II – біля парохіяльного костелу, українцям, депортованим з Польщі в 1945-1946 роках – на площі перед залізничним вокзалом. В 1990-х роках у східній частині старого юдейського цвинтаря було встановлено три березові хрести на місці розстріляних нацистами повстанців УПА в липні 1944 року.

Самбір – місто з великою культурною спадщиною, яке зберегло дух европейського історичного міста. Тут добре збережена структура маґдебурзького міста, а також характер забудови з різних періодів. Особливо цікава ринкова площа та з ренесансовою ратушою та з приринковими кам’яницями зі склепленими дво- і триярусними пивницями⁷⁴. Місто має дуже виразний сакральний простір, який маркований храмами трьох громад, що проживали тут до Другої світової війни – церквами і костелами з монастирями, та синагогою, яка є пам’яттю про зниклу юдейську громаду (хоча й досить спотворена невідповідним пристосуванням). Привабливими є добре збережені земляні укріплення самбірського замку. Своєю, недокінця вивченою історією, Самбір, евентуально, є вдячним об’єктом для різних досліджень, а передовсім – археологічних.

_______________

¹ Туркавський М. Історія Самбора. Рукопис, який «зник з допомогою Кучери». Див.: Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір. – Львів-Самбір-Ютика, 1999. – С. 17.

²Добрянський А. Короткі записки исторические о месте Самборе // Зоря Галицкая. – Львів, 1860.

³ Площанский В. Самбір в Галиції // Прикарпатска Русь. Ч. I.  – Львів, 1885.

⁴ Budzynowski. Kronika miasta Sambora zebrana i wydana ku uczczeniu 500 letniej rocznicy założenia miasta Sambora. – Sambor, 1891.

⁵ Cichocki W. Sambor przed poł wiekiem. – Kraków, 1925

⁶ Скорик М. Походження назви міста Самбора // Літопис Бойківщини. – Самбір, 1935. – Ч. 5. – С. 40-50.

⁷ Kuczera A. Samborszczyzna. – Sambor, 1935. –T. 1.

⁸ Dörflerówna A. Materjały do historji miasta Sambora 1390-1795. – Lwów, 1936.

⁹ Кобільник В. Історія самбірської церкви Різдва Пр. Діви Марії // Літопис Бойківщина. – Самбір, 1937. – Ч. 9. – С. 1-61.

¹⁰ Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір. – Львів-Самбір-Ютика, 1999. – С. 25.

¹¹ Губик І. Історична довідка. Історико-архітектурна інвентаризація м. Самбора Львівської обл. Архів Інституту Укрзахідпроєктреставрація, спр. Ло-151-6. (Машинопис), – Львів, 1987.

¹² Науково-технічний архів Ін-у Укрзахідпроєктреставрація Ло-151 Історико-архітектурна інвентаризація міста Самбора Львівської області, 1987 рік.

¹³ Самбір. Погляд у давнину. – Львів, 2002. – С. 16.

¹⁴ Слободян В. Коротка історія церкви Св. Миколи в Старому Самборі // Старосамбірщина-III. – Старий Самбір, 2004. – С. 154-161. Цей напис зафіксував укладач Schematismu 1830 року.

¹⁵ Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір. – Львів-Самбір-Ютика, 1999. – С. 25.

¹⁶ Самбір. Погляд у давнину. – Львів, 2002. – С. 17.

¹⁷ Сліди поселень та оборонних укріплень підтверджені археологічними розкопками, проведеними Василем Оприском.

¹⁸ Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір. – Львів-Самбір-Ютика, 1999. – С. 196.

¹⁹ Lustracja ekonomii Samborskiej r. 1760. – Zakład narodowy im. Ossolińskich (Wrocław), Rkps-1632, s. 183.

²⁰ Budzynowski. Kronika miasta Sambora zebrana i wydana ku uczczeniu 500 letniej rocznicy założenia miasta Sambora. – Sambor, 1891. – S. 7-9.

²¹ Budzynowski. Kronika miasta Sambora zebrana i wydana ku uczczeniu 500 letniej rocznicy założenia miasta Sambora. – Sambor, 1891. – S. 12.

²² Бойко О., Слободян В. Розвиток та формування урбаністичної структури Белза // Белз і Белзька земля. Випуск II. – Белз, 2006. – С. 140-166.

²³ Самбір. Погляд у давнину. – Львів, 2002. – С. 18.

²⁴ Kuczera A. Samborszczyzna. – Sambor, 1935. – T. 1. – S. 340. В праці Кучери використана «зникла» рукописна монографія Марцеля Туркавського Historia miasta Sambora.

²⁵ Dörflerówna A. Materjały do historji miasta Sambora 1390-1795. – Lwów, 1936. – S. 12.

²⁶ Dörflerówna A. Materjały do historji miasta Sambora 1390-1795. – Lwów, 1936. – S. 18.

²⁷ Самбір. Погляд у давнину. – Львів, 2002. – С. 18.

²⁸ Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Киев «Будівельник», 1985. – Т. 3. – С. 100.

²⁹ Żydzi w Małopolsce. Studia z dziejów osadnictwai życia społecznego. Praca zbiorowa pod redakcja Feiksa Kiryka. – Przemyśl, 1991. – S. 117.

³⁰ Кобільник В. Історія самбірської церкви Різдва Пр. Діви Марії // Літопис Бойківщина. – Самбір, 1937. – Ч. 9. – С. 1-61.

³¹ Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Киев «Будівельник», 1985. – Т. 3. – С. 100-101.

³² ЦДІАУЛ, ф. 726, оп. 1, спр. 1382 Проєкт перебудови приміщень монастиря Бриґідок на військові склади (1786).

³³ Самбір. Погляд у давнину. – Львів, 2002. – С. 18.

³⁴ Ulanowski B. Komisya Samborska z roku 1698. – Kraków, 1896.

³⁵ Kuczera A. Samborszczyzna. – Sambor, 1935. –T. 1. – S. 340; Szlezinger P. Dawny kościół p.w. Ducha Świętego i Wniebowzięcia najświętszej Panny Marii i klasztor pp. Brygidek w Samborze // Kościoły i klasztory dawnego województwa ruskiego / Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej / Red. Nauk. Jan K. Ostrowski. – Kraków: Międzynarodowe centrum kultury, 1997. – T. 5. – S. 203-214.

³⁶ Załęski S. Jezuitci w Polsce. – Lwów-Kraków, 1905. – T. IV, Cz. 4. – S. 1628.

³⁷ В реєстрі помилково названо Св. Станіслава.

³⁸ Archwum Państwowe w Krakowie, teki Schneidera . – № 1422.

³⁹ Бібліотека Львівського Національного Університету імені Івана Франка.

⁴⁰ Науково-технічний архів Ін-у Укрзахідпроєктреставрація Ло-151 Історико-архітектурна інвентаризація міста Самбора Львівської області, 1981-1986.

⁴¹ Бібліотека Львівського Національного Університету імені Івана Франка.

⁴² ЦДІАУЛ, ф. 146, оп. 85, спр. 2370 (1844).

⁴³ Lustracja starostwa Samborskiego 1760 roku. – Zakład narodowy im. Ossolińskich (Wrocław), Rkps-1632.

⁴⁴ У 2021 році будівля колишньої синагоги занесена до реєстру пам’яток культурної спадщини, за видом архітектури, охоронний № 7592-Лв. Наказ Міністерства культури № 729 від 14.09.2021. Оксана Бойко. Облікова документація на внесення до реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини. – Львів, 2019.

⁴⁵ Żydzi w Małopolsce. Studia z dziejów osadnictwai życia społecznego. Praca zbiorowa pod redakcja Feiksa Kiryka. – Przemyśl, 1991. – S. 119.

⁴⁶ Żydzi w Małopolsce. Studia z dziejów osadnictwai życia społecznego. Praca zbiorowa pod redakcja Feiksa Kiryka. – Przemyśl, 1991. – S. 120.

⁴⁷ ЦДІАУЛ, ф. 146, оп. 3, спр. 725.

⁴⁸ Lustracja starostwa Samborskiego 1760 roku. – Zakład narodowy im. Ossolińskich (Wrocław), Rkps-1632. s. 183.

⁴⁹ ЦДІАУЛ, ф. 726, оп. 1, спр. 1383  Проєкт перебудови (1811).

⁵⁰ ДАЛО, ф. 1209, оп. 1, спр. 132 Справа реконструкції подомініканських військових казарм в Самборі, 1888-1913 роки.

⁵¹ ЦДІАУЛ, ф. 146, оп. 3, спр. 725; ЦДІАУЛ, ф. 186, оп. 10, спр. 2003.

⁵² Губик І. Історична довідка. Історико-архітектурна інвентаризація м. Самбора Львівської обл. Архів Інституту Укрзахідпроєктреставрація, спр. Ло-151-6. (Машинопис). – Львів, 1987.

⁵³ Sprawozdanie dyrekcyi c.k. gimnazyum arcyksiężn. Elżbiety w Samborze na rok szkolny 1893. – Sambor, 1893. – S. 75.

⁵⁴ Губик І. Історична довідка. Історико-архітектурна інвентаризація м. Самбора Львівської обл. Архів Інституту Укрзахідпроєктреставрація, спр. Ло-151-6. (Машинопис). – Львів, 1987.

⁵⁵ ДАЛО, ф. 1209, оп. 1, спр. 131.

⁵⁶ ДАЛО, ф. 1209, оп. 1, спр. 144.

⁵⁷ ДАЛО, ф. 1209, оп. 1, спр. 131.

⁵⁸ ДАЛО, ф. 1209, оп. 1, спр. 141.

⁵⁹ Podolinski Wł. Sambor i okolica. – Sambor, 1937.

⁶⁰ ЦДІАУЛ, ф. 726, оп., 1, спр. 102.

⁶¹ Там само.

⁶² Там само.

⁶³ Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір. – С. 115.

⁶⁴ Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір. – С. 116.

⁶⁵ ДАЛО, ф. 1209, оп. 1, спр. 141; Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір.  – С. 115.

⁶⁶ ДАЛО, ф. 1209, оп. 1, спр. 141; Czterdziestolecie. Sokół w Samborze 1890-1930. – Sambor, 1930. – S. 10-11.

⁶⁷ Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір. – С. 149.

⁶⁸ ДАЛО, ф. 1209, оп. 1, спр. 134.

⁶⁹ Там само.

⁷⁰ Там само.

⁷¹ ДАЛО, ф. 1209, оп. 1, спр. 142.

⁷² Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір. – С. 131.

⁷³ ДАЛО, ф. 1223, оп. 1, спр. 214.

⁷⁴ На жаль, пивниці мало досліджені. Інформацію подала архітектор-реставратор Лідія Горницька, яка провела ознайомлюючі натурні обстеження спільно зі своїм батьком архітектором Орестом Горницьким.

02.12.2024

Підтримайте проект на Patreon

Львівські