Час глобального бунту: чи здатен масовий протест змінити суспільство

27 грудня 2024 р. 11:55

27 грудня 2024 р. 11:55

По всьому світу з кожним роком зростає кількість протестів. Ми бачимо, як тисячі людей виходять на вулиці через конфлікт між Ізраїлем і ХАМАС. Проти нових правил, що вводяться урядами, протестують фермери в Німеччині, Бельгії, Індії та багатьох інших країнах. У Парижі під час Олімпіади демонстранти підпалили олімпійські кільця, вимагаючи підвищення заробітної плати. Науковці вирішили вивчити феномен протестів, з’ясувати їхню типологію, ефективність та особливості впливу на громадську думку.

Джерело: huxley.media .

Н а думку Лізи Мюллер, соціолога коледжу Макалестера в Сент-Полі (штат Міннесота), нинішнє зростання активізму затьмарило навіть бурхливі 1960-ті. Вона вважає, що ми живемо у винятковий час — «час глобальних протестів». Але наскільки вони здатні стати рушійною силою змін?

Це залежить від безлічі факторів, які можуть посилювати очевидний вплив протестів у короткостроковій перспективі або формувати довгострокові зміни громадської думки, які відстежити набагато важче. Дослідники виявили цілий набір таких факторів.

Великі протести здаються більш ефективними, ніж дрібні. Ненасильницькі — потужнішими, ніж насильницькі. Чітко сформульовані єдині цілі можуть досягти більшого, ніж розрізнені вимоги. Результатом репресій може стати зростання підтримки протестувальників.

Водночас Ерік Шуман, соціальний психолог із Нью-Йоркського університету, вважає, що до змін призводить геть не будь-який протест…

Дослідники кажуть, що протести, які ми спостерігаємо зараз по всьому світу, є частиною ширшої тенденції. Ще у 2013 році четверо вчених об’єдналися для того, щоб фіксувати новинні повідомлення про протести приблизно зі 100 країн.

У результаті вони створили глобальну базу і виявили, що кількість щорічних протестів у період з 2006 по 2020 рік у всіх регіонах світу зросла більше ніж у 3 рази. І хоча з 2021 року, за даними проєкту Armed Conflict Location & Event Data (ACLED), вона дещо знизилася, попередні роки принесли нам найбільші протести в історії.

Наймасштабнішим став страйк 2020 року в Індії проти сільгоспреформ. У ньому взяли участь близько 250 мільйонів людей! Не менш значущими були глобальні рухи «Арабська весна» і Occupy на початку 2010-х років, а також Black Lives Matter, що досяг піку 2020 року.

Сара Берк, політичний аналітик нью-йоркського аналітичного центру Friedrich-Ebert-Stiftung і співавторка глобального дослідження, вважає протести наслідком зростання недовіри до соціальних інститутів. Але відомі американські політологи Еріка Ченовет і Марія Стефан розглядають їх як частину революцій.

Вони зібрали дані більш ніж про 300 революційних кампаній у період з 1900 до 2006 року: про повалення національних лідерів, ненасильницьку тактику, страйки, бойкоти та збройні повстання. У результаті було встановлено, що ненасильницькі кампанії мають у 2 рази більші шанси на перемогу, ніж їхні збройні аналоги.

Яскравий приклад — революція на Філіппінах, що повалила диктатора Фердинанда Маркоса 1986 року. Однак Ченовет виявила, що ефективність ненасильницьких революційних кампаній згодом може знижуватися: уряди добре вчаться в історії та стають винахідливішими у способах придушення повстань.

Еріка Ченовет підрахувала: щоб стати успішним, руху потрібно мобілізувати щонайменше 3,5% населення. Науковці навіть вивели на основі цієї статистики соціологічний закон, який так і назвали — «правило 3,5%». Саме такий рівень участі потрібен протестам, щоб гарантувати зміни. Але сама дослідниця попереджає про умовність цієї цифри.

Адже успішну революцію підтримує маса людей, які явно не протестують. Велика кількість прихильників легко трансформується в пасивних учасників. Щойно рухи отримують достатню підтримку, вони змінюють спосіб, за допомогою якого еліти розв’язують проблему, і роблять політично неможливими для них звичні реакції. Це, на думку Ченовет, справедливо для будь-яких протестів, а не тільки для революційних кампаній.

Для науковців, які вивчають протести, великою проблемою є встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Де гарантія, що саме протест, а не супутній фактор, спричинив подальшу подію? Серед таких факторів — погода. Наприклад, дощ здатен знизити кількість людей, які беруть участь у протестних заходах.

Ефект демонстрацій у районах, де раптово пішов дощ, буде меншим порівняно з тими районами, де опадів не було. Подібний підхід використовував у своєму дослідженні Омар Уасов. Ним було встановлено зв’язок між кількістю опадів в округах США у квітні 1968 року, коли було вбито Мартіна Лютера Кінга, і поведінкою виборців на президентських виборах у листопаді.

До вбивства зв’язку між дощем і голосуванням не спостерігалося. Але через тиждень після вбивства в місцях із меншою кількістю опадів почалися жорстокі протести.

У результаті стався зсув білих голосів на 1,5–7,9% у бік Республіканської партії, більш непримиренної до злочинності, і громадська думка змінилася на користь республіканця Річарда Ніксона.

Реакцією на вбивство поліцією Джорджа Флойда в травні 2020 року стало зростання руху Black Lives Matter. Мирні протести в округах США, де в той момент випала рекордна кількість опадів, збільшили частку голосів демократів на президентських виборах у листопаді 2020 року на 1,2–1,8%.

Ліза Мюллер вважає, що активісти з більшою ймовірністю доб’ються поступок, якщо їхні вимоги будуть максимально чіткими. Вона порівнює 2 акції протесту в Лондоні. У 2010 році кампанія «Поверни парламент» просувала виборчу реформу. Високий рівень організації протесту 2011 року став стимулом до проведення референдуму, на якому виборці відхилили запропоновані реформи. А ось у Occupy London у 2011 році рівень згуртованості був набагато нижчим.

Мішанина з найрізноманітніших вимог ускладнювала розуміння того, чого хоче група. Утім, Еріка Ченовет стверджує, що Occupy дав поштовх подальшій організації активістів і включенню економічної нерівності в урядовий порядок денний. Тобто протестний рух може в довгостроковій перспективі змінювати суспільство, навіть якщо його вплив неочевидний та складно вимірюваний.

Важливим фактором, який нерідко не беруть до уваги, є зовнішній контекст. Джеймс Озден, засновник лондонської некомерційної організації Social Change Lab, вважає, що для вимог змін потрібен слушний момент, коли влада і суспільство готові їх почути.

Ефективним доповненням до вибору моменту можуть стати ненасильницькі, але руйнівні тактики. Такого роду протести здатні чинити значний вплив на суспільство. У квітні 2022 року Велику Британію потрясли рухи Just Stop Oil и Extinction Rebellion.

Протестувальники блокували нафтобази, урядові будівлі та офіси нафтових компаній. Три опитування за участю близько 2000 осіб у кожному, проведені в цей період, засвідчили, що, хоча більшість виступала проти підривних дій, проте підтримувала зусилля Just Stop Oil щодо припинення проєктів видобутку викопного палива.

Ще одним чинником, який може зробити протести ефективнішими, є репресії з боку влади. Згідно з Уасовим, жорстоке придушення боротьби за громадянські права викликає у ЗМІ та суспільства співчуття, тоді як насильство з боку протестувальників, навпаки, зміщує фокус уваги на заворушення.

Ненасильницький протест, з яким борються за допомогою насильства, завжди ефективний. Уасов каже, що борці за громадянські права 1960-х років про це чудово знали, тому й обирали для протестів міста, де поліція діятиме максимально репресивними методами.

Також як приклад він наводить нещодавню спробу придушення за допомогою поліції ненасильницьких протестів студентів Колумбійського університету проти дій Ізраїлю в секторі Газа. Репресії викликали хвилю співчутливого висвітлення у ЗМІ та ескалацію студентських протестів в інших частинах США.

Завдяки дослідженням, про які ми розповіли в цій статті, стає очевидно, що протести зі стихійних проявів народного невдоволення перетворюються на свого роду «науку впливу». Цій науці присвячують книжки, її вивчають активісти різних рухів.

Однак той самий Уасов вважає, що завдання вчених — не підбиття академічних підсумків. Їхня мета — визнання за протестувальниками права на гнів, горе й розчарування, які підштовхують людей до того, щоб домагатися змін.

На думку дослідника, протест — це та платформа, якої люди потребують для вираження своїх глибинних переживань. Саме ця потреба у вираженні є первинною, тому питання про ефективність у певному сенсі залишатиметься другорядним.

Оригінальне дослідження: The science of protests: how to shape public opinion and swing votes

Підтримайте проект на Patreon

Львівські