Іван Мазепа: любов на хресті

22 лютого 2025 р. 17:42

22 лютого 2025 р. 17:42

Цю історію описували на всі лади. Її брали за основу великі прозаїки та драматурги. Художники та режисери. За лаштунками грала бандура та звучав партесний спів, а на головній сцені розгорталося палке й водночас коротке кохання. Неможливе за своєю природою і від цього ще більш несамовите та п’янке.

Джерело: huxley.media .

В они були сусідами. Між ними — дуби, березові гаї, тисячі граційних в’язів. Навесні листя молодече, ледь зазеленене, зате влітку мохове, темне-темне. Орні землі, вали, в’їзна брама. Одне спільне небо та спільна батуринська земля. Повітря, просякнуте ромашками та духмяним горошком.

Батько дівчини та коханий — давні друзі, недарма Василь Кочубей взяв Мазепу за кума. Разом чаркувалися то в Кочубея вдома, то в гетьманській резиденції. Іван Степанович посприяв його кар’єрному зросту, підняв від канцеляриста до генерального судді. Наділив землями, подарував Диканьку. Охоче охрестив його молодшу доньку, але, як виявилося згодом, не просто миловиде маля, а свою майбутню кохану Мотрю.

Гетьмана Мазепу поважали й жалували, бо узаконив для селян панщину у розмірі двох днів на тиждень, вклав у розбудову Києва понад півтора мільйона золотих, власним коштом побудував та реставрував майже п’ятдесят храмів та різних церковних споруд. Виділяв православним монастирям землі. Дарував ікони, книги, дзвони. Друкував книги, опікувався Києво-Могилянською академією. А ще мав неабияку харизму.

Вправно перебирав струни на бандурі, писав вірші, був магнетичною людиною. Варто було відкрити рота, як слухали всі: люди, дерева, птахи — в красномовстві не мав рівних. Вільно володів латиною, російською, італійською, татарською, польською, французькою, німецькою, і коли щось розповідав, пересипав сказане латинськими цитатами. При його дворі жили лікарі-німці: з ними розмовляв німецькою, з італійськими майстрами — італійською.

Звісно, Мотря не встояла. А як тут встояти, адже чоловік глибокий, уважний, харизматичний. Вміє красномовно мовчати, палко любити, щедро обдаровує перлами та діамантами. Дарма що йому шістдесят п’ять років, а їй всього шістнадцять. Хіба справжнє кохання зважає на різницю у віці?

Те літо стало найпалкішим у їхньому житті. Здавалося, сама природа на їхньому боці. Вода у річці Сейм рухалася, як завжди, стрімко, впевнено, тож лящі зі щуками мало не танцювали. Берегові ластівки пурхали з нір та виджигерювали досить життєстверджуюче. Сірі та білі чаплі кивали чубами й невтомно полювали над плесом.

За їхнім полюванням спостерігали закудлані дерева. Річкові бобри зводили нові хати. Задумливі млини та млиниці неспішно хазяйнували: клопоталися про борошно особливо тонкого помолу, а Мотря Кочубей поспішала до дуба, щоб у його дуплі залишити листа.

Наймолодша Кочубіївна була гарною, кмітливою. Швидкою думками та вчинками. Жила з батьками у невеликому одноповерховому будинку з вікнами-арками та трикутним зубчастим дашком. Взимку грілася коло бірюзової груби, влітку — під щедрим батуринським сонцем. Від того й хата ставала світлішою, і чорнобривці ще енергійніше розголошували свій гіркуватий аромат.

Мотрина й сама не розуміла, як закохалася у власного хрещеного. Просто якось зустрілись на дорозі, пильно поглянули один одному в вічі, і закрутилася круговерть. В ній зблідли вічні істини, церковні канони, загроза анафеми. Іван Степанович не просто тримав її під хрестом та зрікався диявола. Він вже який рік володів булавою, намагався об’єднати Лівобережжя та Правобережжя й вирвати Україну з-під московського ярма.

Був найвпливовішою людиною Наддніпрянської України. Будував церкви, школи, бурси, шпиталі. Чудово розумівся на військовій справі, вдома на Гончарівці мав гарну колекцію зброї, а у місті працювала майстерня з виготовлення гармат. Високоосвічений. У власному замку приймав і послів, і князів, і самого імператора. Дипломатів та почесних гостей.

Влаштовував хорові концерти, бенкети. Був прагматиком і водночас романтиком, а ще — одним із найбагатших землевласників Європи: мав будинки в Москві, Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині, Глухові, Стародубі та інших містах і селах України. Їздив верхи, займався фехтуванням, змолоду бував у Голландії, Італії, Німеччині та Франції.

Виходить, у коханому подобалося все: і світле волосся, і зморшки на чолі, і високий чин. Постава, погляд, витонченість руки. До того ж якось підслухала, як мати розповідала про його неабияку вправність в амурних справах. Нібито у пестощах та любощах не знає ні кордонів, ні меж.

Кохання деякий час тримали у секреті. Благо, були сусідами: зустрічалися у березняку, коло річки, батьківської канцелярії. Мотря не могла на нього надивитися: стрункий, з вусами на польський манер та в модному французькому костюмі.

Вигляд мав суворий, очі блискучі, жваві, розмовляв палко, переконливо. Читав власні вірші. Усвідомлював, що зв’язок гріховний, й церква проти таких шлюбів, але нічого не міг вдіяти. Любив. Мимохідь поцікавився, чи піде за нього, і закохана відповіла згодою.

Невдовзі написав до її батька листа, в якому просив руки похресниці. Зазначив, що вдовує вже другий рік, а дім гетьманський мусить мати господиню, отже просив благословити на шлюб законний з Мотрею, яка вельми припала до душі. Василь прочитав прохання тричі, порадився з дружиною Любою, яка мало не луснула від злості, та відповів чемною, але рішучою відмовою.

Основною причиною були не церква та її догмати, а те, що стара Кочубеїха колись ходила у коханках Івана, а Кочубей мріяв про гетьманську булаву й заздрив сусідові всіма фібрами душі. Отож мати зайшла до кімнати Мотрі несамовита, дала безсоромниці ляпаса, і щоку ніби обпалило окропом.

Обізвала хвойдою, вдарила ще раз, наказала збиратися в дорогу. Як не можеш опанувати власних пристрастей, будеш жити серед черниць, вставати о третій на опівнічницю та обітницю, працювати на благо монастиря. Далі хатою прокотився вихор. Всі забігали, заметушилися. Челядь закладала екіпаж, пакувала скрині та валізи.

Мотря діяла швидко, відчайдушно, бо мала материнську вдачу. Скориставшись сум’яттям, прослизнула в двері й побігла темрявою до палацу коханого. Мчала крізь березовий та в’язовий гай. Продиралася через потемок, власний страх та сором.

Прибігла мало не посеред ночі, правдами й неправдами прорвалася крізь варту. Іван не спав, писав листи за різьбленим секретером. Закохані обійнялися, і пристрасть пробрала до кісток. Від такої несподіваної близькості голова йшла обертом. Вони залишалися самі-самісінькі, лиш місяць зазирав у шибки, та вітер тасував зірки у довільному порядку.

Мотря дихала важко, її груди здіймалися вгору-вниз. Раптом гетьман стиснув кулаки й відсторонив дівчину. Йому вистачило досвіду та здорового глузду не звабити. Тому сіли один проти одного, щоб подумати, пометикувати.

Дівчина заворожено обдивлялася палац: колекцію книг, переважно латиною, комин, глазуровану майоліку з усміхненими янголами, підлогу, вимощену у чудернацькій комбінації блакитними, зеленими та теракотовими плитками. Позолочені та посріблені канделябри.

Іван розумів, що має вплив на церкву, тож обов’язково їх повінчають, але коли поділився ідеєю з Мотрею, побачив, що обраниця побоюється йти на такий крок без батьківського благословення. Чоловік опустив очі, зменшився у зрості, засумував. На ранок відправив кохану додому такою ж незайманою. Не хотів ані пліток, ані гучної сусідської сварки.

Відтоді не бачилися. Листи носили вірні служники Карпо та Мелашка, бо Мотрю не випускали з дому: посадили під домашній арешт. Мати закипала від злості, кляла гетьмана та власну дитину. Дівчина годинами не відходила від вікна: милувалася мазепинським дахом з мансардою. Подумки йшла стежкою, повз дерев’яну садибну церкву, флігель для челяді, курень-вартівню. Передавала пасмо волосся, нічну сорочку, ще тепле намисто, яке щойно зняла з шиї. Перечитувала щемке та звабливе:

«Моя сердечна кохана Мотронько! Мій квіте рожаний! Поклін мій віддаю, Ваша Милість, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій Милості гостинця — книжечку і обручик діямантовий…»

Листи нанизувалися, шарілися від пристрасті: у кожному цілував все тіло. Зізнавався, що нікого на світі так не любив. Благав про зустріч хоч на одну хвилину. Кочубеїха сатаніла й не полишала ідеї сховати доньку в монастирі. Чоловік Василь пішов ще далі.

Разом з полтавським полковником Іскрою написав всеросійському імператору Петру І про те, що за його величною спиною державний діяч веде розмови з польським та шведським королями і планує велику зраду. Крім того, має таку паскудну душу, що не посоромився звабити його малолітню доньку, ще й хрещеницю. А якщо Ви, Ваша Величносте, не вірите, то ось Вам любовні листи цього покидька. Ич на що позарився? Захотілося пристаркуватому ловеласу молодого, цнотливого тіла.

Петро прочитав, підвівся, полив тюльпани, якими дуже пишався, й наказав схопити наклепників та піддати їх тортурам, бо батіг — не янгол, душі не витягне, а правду скаже.

Василь Кочубей, побачивши кіл, пристрій для колесування та шину, швидко зізнався у брехні. Їх обох було віддано Івану Степановичу для страти, й вирок було приведено в дію на Борщагівці.

Батурин

За кілька років сталися великі зміни. Мотрю віддали заміж, Іван Мазепа відкрито перейшов на бік Карла XII, а Петро наказав у відповідь спалити місто Батурин. Місто, в яке гетьман вклав найбільше сил та грошей.

Царська армія мала у своєму розпорядженні близько п’ятнадцяти тисяч драгунів та п’ять тисяч піхоти, тоді як Батурин захищало всього вісім тисяч піхотинців. Подейкували, що на світанку тринадцятого листопада прилуцький полковник на прізвище Ніс провів загарбників через таємний хід, тож спрацював ефект раптовості.

Почалася страшна різанина: і малих, і старих стріляли, кололи, душили, топили, мордували. Жінок перед стратою ґвалтували. Награбоване добро вивозили возами. Після на хати та вулиці наслали вогонь. Той з’їв все: і млини, і храми, і резиденцію. Уцілів лише маєток Кочубея, сам імператор наказав його вберегти, і Меншиков, який керував різаниною, слова дотримався.

Мазепа не зміг пережити ні страту Батурина, ні Полтавську битву, й заслаб. Куди й поділися козацькі вуса та душевний запал. Харизма, магнетизм, неабияка сила. Чоловік зліг, потерпав від подагри, непритомнів. Перед смертю марив. Може, продовжував освідчуватися в коханні Мотрі, а може — багатостражденній, скривавленій рідній землі.

Підтримайте проект на Patreon

Львівські