Електроенцефалограма, суперечлива операція та мистецтво (частина 1)

26 лютого 2025 р. 13:03

26 лютого 2025 р. 13:03

1 січня святкується не лише Новий рік, але й день пам’яті неймовірної людини, ректора Львівського університету, професора медицини, члена Польської академії наук, фундатора Львівської школи фізіології, автора наукових відкриттів з цікавою і трагічною долею Адольфа Бека, пише ilvivyanyn.com .

«Природа приховує в собі численні непізнані таємниці. Для науки байдуже, чи одна з таких таємниць буде замовчуватись самою Природою, чи… імперською академією наук у Відні. Пріоритет відкриття належить… тому, хто зламав секрет печатки Природи і не поклав його під іншу…» — писав Адольф Бек 1890 року у відповідь на лист вченого, який стверджував, що проводив експеримент, подібний до Бекового, а Віденська академія наук тримала ці результати в себе.

Але й в житті великого вченого таємниць і секретів теж не бракувало, частину з них відкрили лише нещодавно, а деякі він назавжди забрав із собою до могили…

Учень Наполеона, що здійснив наукову революцію

У провінційному містечку Кракові, що належав тоді до Австро-Угорської імперії, в бідному єврейському кварталі, 1 січня 1863 року прийшов на світ майбутній великий вчений Адольф Бек, а точніше, Абрахам-Хаїм Бек. Його родина походила від заможних шліфувальників діамантів з Амстердаму, але батько Шайя-Давид Бек був звичайним єврейським пекарем. У нього та дружини Блуми-Голди Мюллер було аж 12 дітей, щоправда, дорослого віку досягли тільки 9. Абрахам був найстаршим, дуже талановитим і здібним до наук хлопчиком, але досить швидко став називати себе Адольфом, хоча офіційно змінив ім’я лише через 30-40 років. Щоб він міг вчитися, мати продала свої коралі, і недарма: Бек успішно закінчив початкову єврейську школу, потім з відзнакою закінчив краківську гімназію Святого Яцека, де блискуче себе проявив і зацікавився фундаментальними науками. Вже тоді хлопець почав підробляти репетиторством.

1884 року Адольф Бек розпочав навчання на медичному факультеті Ягеллонського університету в Кракові. Хлопцю дуже пощастило: Бек потрапив асистентом в лабораторію видатного польського фізіолога Наполеона Цибульського. Він був уже досить відомим, хоча й лише на 9 років старшим від свого учня.

Під керівництвом Цибульського працював і майбутній засновник гістологічної школи Владислав Шимонович, який разом з учителем є одним з відкривачів адреналіну, але це відкриття, найімовірніше, помилково приписують Беку, зокрема про це пише Александр Закшевський:

«Цілий поверх у корпусі Анатомії займала Фізіологія. Її викладав дуже поважний колишній ректор університету професор доктор Адольф Бек, саме той, що спільно з Наполеоном Цибульським вперше отримав основний наднирковий гормон — адреналін» .

Втім, це малоймовірно, оскільки Адольф займався зовсім іншим напрямком — електрофізіологією.

Під час вимірювання збудливості спинного нерва у жаб Бек відкрив те, що називається в науці «викликаним потенціалом». 1887 року він вперше представив дослідження про електричну відповідь нервового волокна унаслідок сенсорного подразнення та запис біоелектричної активності кори головного мозку. За науковий дебют Бек отримав першу нагороду Ягеллонського університету у Кракові. А вже 1888 року вийшла його перша наукова стаття «Про порушення різних ділянок одного і того ж нерва», що спричинила вибуховий ефект. 1890 року в одному з провідних журналів з фізіології з’явилася стаття Бека, що лягла в основу електрофізіології. Тоді ж він отримав ступінь доктора медицини, а в науковому середовищі почалася дискусія щодо того, хто першим відкрив електричну активність мозку. Нарешті суперечкам поклав край сам Річард Катон,  який у 1870-х роках першим написав у статті про свої результати досліджень, але потім став мером Ліверпуля, і не хотів розводитися про свій науковий період життя. Тож в історії вивчення електричної діяльності мозку Адольф Бек стоїть між Річардом Катоном з Англії і Василем Данилевським з Харкова, Володимиром Правдич-Немінським з Києва та Гансом Бергером з Йєни.

Чи була Нобелівська премія?

1891 року Бек захистив докторську дисертацію на тему «Визначення локалізації в головному і спинному мозку за допомогою електричних явищ». А вже 1894 року він отримав габілітацію з фізіології. Побічним результатом досліджень вченого стало винайдення електроенцефалограми (ЕЕГ), яку Бек запропонував назвати «активним незалежним струмом». Став він і піонером в електрофізіології зору: 1899 року, вивчаючи восьминога, Бек зумів показати, що саме палички та колбочки в сітківці генерують електричний імпульс, який потім вирушає у зоровий нерв. Майже через століття науковий доробок Бека привів Рагнара Граніта, Голдена Гартлайна та Джорджа Волда до нобелівської премії 1967 року з фізіології чи медицини.

Дивно, але насправді Адольфа Бека жодного разу не номінували на Нобелівську премію, хоча про це пишуть багато авторів. Втім, база номінацій нам чітко показує, що сам Бек не був номінований жодного разу, хоча аж п’ять разів номінував своїх колег на престижну премію: двічі визначного вченого Іллю Мечникова (1905 і 1908 роки), двічі свого вчителя, Наполеона Цибульського (1911 і 1914) та один раз 1925 року — німецького фармаколога і фізіолога Рудольфа Магнуса.

У травні 1895 року 32-річний Бек отримав запрошення на професорську посаду у Львові. Адольф з радістю прийняв пропозицію, закохався у Львів і провів тут залишок свого життя — понад 45 років. Він організував у Львові електрофізіологічну лабораторію, обладнану за останнім словом техніки — з новітніми гальванометрами та записувальними пристроями, обладнав лекційну залу дорогим багатофункціональним проєктором. Також Бек заснував Львівську фізіологічну школу, яка дала науці багатьох відомих вчених-фізіологів, організував Фізіологічний інститут та Фізіологічно-фармакологічне товариство.

У жовтні 1895 року Бек виголосив свою першу інавгураційну промову на тему «Життєві явища та способи їх дослідження», розповів про свої плани щодо майбутніх досліджень та нововведень в освіті. Пізніше він зізнавався своїй другій доньці Ядвізі Бек-Закшевській, наскільки важливою для нього була ця перша лекція в статусі професора і як довго він готувався до неї.

Родина, музика і ув’язнення

Адольф Бек багато встигав не лише в науці, а й в особистому житті. Ще в Кракові він одружився з Анною Рейнер і мав сина Альфреда, але досить швидко розлучився і одружився вдруге з Регіною Мандельбаум. Їхня старша донька Зофія народилася ще в Кракові, а Генрик і Ядвіга — вже у Львові, жила родина на сучасній вулиці Богомольця, 4. Адольф цікавився музикою, гарно грав на скрипці, а дружина — на фортепіано. Часто влаштовували сімейні концерти, батько розповідав дітям різні історії, вони росли в атмосфері любові та затишку. Любив з родиною їздити в гори, збирати гриби, навчав дітей розуміти людей і допомагати їм.

Мудрий і працелюбний Адольф невдовзі став деканом лікарського факультету і був на цій посаді упродовж 1903-04 та 1916-17 років. З 1901 року він був Президентом лікарського товариства, також мав звання Почесного члена Польського фізіологічного товариства та був членом Польської академії наук.

Діяльність Бека нагло перервала Перша світова війна. Якраз із початком її він вдруге став ректором Львівського університету, але 1915 року Львів зайняла російська армія. Бек намагався захистити університетське майно, проявивши чудеса дипломатії, але у червні був заарештований і поміщений у в’язницю в Києві. Звільнили його в серпні 1915 року завдяки особистому втручанню Івана Павлова, що виявився другом Наполеона Цибульського, але повернувся Бек лише наприкінці 1916 року через Санкт-Петербург та Швецію. У Львові він знову обійняв посаду декана медичного факультету, також у період з 1916 до 1934 років був завідувачем кафедри фізіології.

Тривала надалі і співпраця з колишнім учителем Наполеоном Цибульським. Найвідомішою їхньою спільною працею став підручник з фізіології людини, що вийшов 1915 року і був головним навчальним посібником для студентів упродовж кількох десятиліть. Загалом Адольф Бек був автором близько 850 наукових праць. Видав він і книгу спогадів про свої поневіряння під час Першої світової війни.

Втрати і останній подарунок сина

Після 1919 року у житті Бека почалася чорна смуга. Саме тоді помер його друг і наставник Наполеон Цибульський, що дуже вплинуло на Адольфа. 1932 року Бек вийшов на пенсію, передавши кафедру своєму колишньому учневі Вікторові Тиховському. 1935 року вчений здобув відзнаку за високі заслуги та 40-річну працю у Львівському університеті, отримав посаду Почесного професора. А 1938 року він втратив кохану дружину Регіну, ще через рік померла старша донька Зофія, що дуже підкосило Бека. А потім почалася Друга світова війна.

На жаль, якщо Перша світова війна більш-менш пощадила Адольфа, і він відбувся лише коротким ув’язненням, то окупація Львова гітлерівцями була надзвичайно небезпечною, оскільки Беки були євреями. Першим постраждав зять, чоловік Ядвіги, Казимир (Казімєж) Закшевський, історик і публіцист. Він вчився в Ягеллонському університеті, де його батько був професором фізики, а потім у Львові, де 1923 року Казимир здобув докторський ступінь. Він вивчав античність у Франції, читав лекції в Познані, а з 1931 року викладав у Львові, був автором першого польського підручника з історії Візантії. Спеціально для нього створили кафедру історії Візантії у Варшаві, яку Казимир очолив 1935 року. Він також вів і підпільну діяльність, був співзасновником Союзу польських синдикалістів, за що його й заарештували гестапівці. 11 березня 1941 року, після двох місяців ув’язнення в тюрмі «Пав’як», Казімєжа розстріляли в лісі коло села Пальміри Мазовецького воєводства. Загалом там загинули близько 2 тисяч людей.

Відомо також, що мати Бека Блума-Голда померла 1940 року у концтаборі Заксенхаузен разом з двома дітьми та внуком, їй було 97 років. Втім, невідомо, коли Адольф про це дізнався, а от смерть зятя справила на нього гнітюче враження. Він розумів, що йому загрожує, але вже був надто старим, щоб втікати. Доктор Здіслав Бєлінський намагався вивезти і сховати свого колишнього вчителя.

Я вирішив перевезти його в кінній упряжці. Я розумів, що це було більш небезпечно, але іншого виходу не було. Поруч зі мною сидів Адольф Бек, чоловік з класичними єврейськими рисами обличчя і патріархальною бородою. Ті кілька кілометрів видалися мені найдовшими та найнебезпечнішими у моєму житті. Якщо б нас хтось зупинив — це б означало для обох болісну смерть у тортурах», — згадував Бєлінський цю моторошно подорож.

Бек був у безпеці, але недовго, бо незабаром їхню схованку викрили. Бєлінський із сином Бека Генриком одразу перевезли старого і на той час хворого Бека до лікарні. Незважаючи на його хворобу, німці намагалися заарештувати його, але в останній момент Генрик зміг передати батькові капсулу з ціанідом калію. Це дало йому можливість покінчити з життям, перш ніж нацисти відправлять його до газової камери. Під час метушні з арештом і самогубством Бека, Генрику та Бєлінському вдалося втекти. На жаль, невідома навіть дата, коли Адольф Бек скористався прощальним подарунком сина, і чи є десь його могила. Найімовірніше, це сталося у серпні 1942 року.

Донька Ядвіга свої спогади про батька завершує такими словами:

«Його смерть була болісною та трагічною: у 1942 році, у Львові, коли цьому чудовому, сильному чоловіку виповнилося 80 років, після красивого та відданого життя, він випив отруту в той час, коли німці прийшли за ним».

Так завершилося життя славетного творця електрофізіології.

Далі буде…

Джерела:

• Гуменний В. Львівський медик і номінант на Нобеля, або ким був Адольф Бек. – Фотографії старого Львова, 6.03.2017.
• Заячковська О. Благородство у науці та житті: пам’яті засновника львівської фізіологічної школи професора Адольфа Бека / Оксана Заячковська, Антон Куєнен, Мечислав Гжегоцький // Експериментальна та клінічна фізіологія та біохімія. – 2009. – № 3.
• Львів епохи Беків. – Незалежний культурологічний часопис «Ї», число 85/ 2016 http://www.ji.lviv.ua/n85texts/N85-Beck.htm
• Науковий портрет Адольфа Бека – засновника львівської наукової школи фізіологів (До 150-річчя від дня народження) – Львів, 2013.
• Coenen, A., Fine, E., & Zayachkivska, O. (2014). Adolf Beck: Forgotten Pioneer в Electroencephalography. Journal of the History of the Neurosciences, 23 (3).
• Piotrowicz L. Kazimierz Zakrzewski (1900-1941), «Kwartalnik Historyczny» 53 (1939/1945), z. 3/4.
• Zakrzewski Aleksander. Sanatorium Mariówka i medycyna. Wspomnienia z pierwszej ćwierci XX wieku / A. Zakrzewski. – Wrocław, 1975.

Підтримайте проект на Patreon

Львівські