Чиїм іменем має бути названа "урядова" вулиця Львова: дискусія про історичну справедливість.

19 квітня 2025 р. 15:19

19 квітня 2025 р. 15:19

Антон Петрівський, військовослужбовець та ветеран, активно виступає за перейменування вулиці Винниченка у Львові, про що він детально написав на своїй сторінці у соціальній мережі. Він проаналізував основні аргументи противників цієї ініціативи та надав свої контраргументи, підкріплені знаннями з історії України, отриманими, за його словами, з матеріалів фахових істориків.

Серед ключових контраргументів Петрівського – порівняння Винниченка з Вітольдом Фокіним, першим прем’єр-міністром незалежної України, проросійські заяви якого після 2014 року викликають заперечення щодо його вшанування. Він також зазначає, що роль Винниченка у створенні Універсалів не є винятковою, оскільки ці документи були результатом колективної роботи політичної верхівки УНР. Петрівський наголошує, що посада в уряді УНР сама по собі не є ознакою заслуг, згадуючи при цьому антиукраїнську діяльність багатьох високопосадовців часів незалежності України.

Щодо твердження про Винниченка як талановитого письменника, Петрівський визнає його літературний талант, але водночас підкреслює його меркантильність та політичну шкоду для української державності. Він наводить приклад шантажу Винниченком свого мецената Євгена Чикаленка та порівнює його поведінку з патріотизмом Івана Франка. Петрівський ставить під сумнів доцільність вшанування лише культурного внеску Винниченка без урахування його політичної діяльності.

Аргумент про небезпечний прецедент у разі "кенселінгу" Винниченка шляхом порівняння з Грушевським, Драгомановим, Франком, Довженком, Хмельницьким та іншими діячами Петрівський вважає нерелевантним. Він наголошує на вагомому науковому внеску Грушевського, діяльності Драгоманова, Франка та Лесі Українки в умовах бездержавності, трагічній долі Довженка та інших митців радянської епохи, а також на державницькій ролі Богдана Хмельницького.

Петрівський також критично оцінює порівняння конфліктів між польськими політиками міжвоєнного періоду з ситуацією в Україні часів Визвольних Змагань, наголошуючи на боротьбі за незалежність України в той час. Він підтримує вшанування Петлюри та Болбочана як діячів, відданих ідеї незалежності.

На думку Петрівського, зараз є саме той час, коли необхідно переосмислювати роль історичних постатей періоду Визвольних Змагань, особливо враховуючи сучасну війну за незалежність. Він вважає, що вулиця, на якій розташовані органи влади незалежної України, не може мати ім'я людини, яка, на його думку, сприяла втраті цієї незалежності сто років тому.

Аргумент про листи Винниченка до Сталіна з засудженням Голодомору Петрівський вважає недоречним, порівнюючи безрезультатність цих листів з діями ОУН під проводом Коновальця, яка організувала вбивство радянського дипломата Майлова для привернення уваги світової спільноти до трагедії Голодомору.

Петрівський також зазначає, що перейменування вулиць на честь комуністичних діячів у 90-х роках відбувалося не на підставі закону про декомунізацію, якого тоді не існувало, а через усвідомлення їхньої шкідливості. Він вважає, що навіть якщо постать Винниченка формально не підпадає під дію закону про декомунізацію, його негативна роль в історії України є достатньою підставою для перегляду назви вулиці.

Тезу "це сучий син, але це наш сучий син" Петрівський відкидає, наголошуючи на співпраці Винниченка з більшовиками після окупації України, знаючи про їхній терор. Він проводить паралель з Філіпом Петеном у Франції, який з героя Першої світової війни став антигероєм через співпрацю з нацистською Німеччиною.

Насамкінець, Петрівський спростовує твердження про ідеалізм Винниченка, називаючи його меркантильним та самозакоханим політиком, який прагнув влади за будь-яку ціну. Він цитує дослідження історика Олександра Кучерука, який вказує на байдужість Винниченка до самостійності України за умови його власної значущості в політиці. Петрівський протиставляє Винниченку ідеаліста Міхновського.

Ветеран підкреслює, що українське суспільство в процесі боротьби за незалежність переосмислює історичні події та ролі окремих постатей. Він зазначає, що серед прихильників перейменування вулиці Винниченка багато істориків, журналістів та громадських діячів, які глибоко дослідили його біографію.

Антон Петрівський також висловив підтримку ідеї перейменування вулиці Винниченка на честь короля Юрія І, вважаючи це символом тяглості української державності та історичним маркером княжого Львова.

Дискусія щодо перейменування вулиць, названих на честь історичних діячів, які викликають неоднозначну оцінку в українському суспільстві, є частиною ширшого процесу деколонізації та переосмислення національної історії. Після Революції Гідності та початку російської агресії у 2014 році ці процеси активізувалися, що призвело до ухвалення закону про декомунізацію та демонтажу пам'ятників радянської епохи. Перейменування вулиць є важливим елементом цього процесу, спрямованим на відновлення історичної справедливості та формування національної ідентичності. Думки щодо ролі Володимира Винниченка в історії України різняться серед істориків та громадськості, що робить цю дискусію особливо гострою.

Львівські