«Випадковий світ»: нашу цивілізацію створили наукові відкриття, яких ніхто не очікував?!

19 квітня 2025 р. 23:12

19 квітня 2025 р. 23:12

Для нас є звичним уявлення про те, що вчені — вельми раціональні люди. А отже, й процес здійснюваних ними наукових відкриттів теж має бути раціональним і прогнозованим. На жаль, це зовсім не так. Під час новітнього дослідження було оцінено 1,2 мільйона біомедичних публікацій і визначено «несподіваність» їхніх результатів. Виявилося, що величезна кількість відкриттів була зроблена абсолютно випадково! Це свідчить про те, що ми з вами живемо у «випадковому світі». І він міг би бути зовсім іншим, якби вченим не допоміг випадок.

Джерело: huxley.media .

Н аука рясніє випадковими відкриттями. Якось Александр Флемінг помітив, що цвіль із роду Penicillium вбиває бактерії, які він культивував у чашці Петрі. Це випадкове спостереження призвело до відкриття антибіотиків і врятувало мільйони життів. Страшно уявити, що було б із людством, якби не Його Величність Випадок!

Однак везіння Флемінга в історії науки зовсім не унікальне. Цілком можливо, що вона складається переважно з випадкових відкриттів. Принаймні, дослідження в галузі біомедицини стверджують, що це так. Щодо інших галузей науки подібних досліджень поки що не проводили, але навряд чи ситуація там буде радикально іншою.

Автори статті, нещодавно опублікованої у виданні Research Policy, підрахували, що переважна більшість біомедичних статей містить результати, які кардинально відрізняються від тих, котрі науковці вносили у свої заявки на фінансування.

Курйоз полягає в тому, що проєкт із вивчення ступеня «несподіваності» наукових результатів сам дав несподівані результати. Його керівник Охід Якуб, британський біохімік і соціолог з Університету Сассекса, вважає роль випадковості в процесі наукових відкриттів досі недооціненою. Хоча емпірично давно було зрозуміло, що «несподіванки» в науці не така вже й рідкість.

Італійський філософ біологічних наук із Падуанського університету Тельмо П’євані, оцінюючи роботу своїх англійських колег, заявив, що вона виводить дослідників «за рамки анекдотичного погляду на випадковість у науці» та «вперше підтверджує її на кількісному й статистичному рівні».

Якуб та його колеги вивчили понад 1,2 мільйона наукових публікацій. У своєму аналізі використали більше 90 000 грантів у галузі біомедичної науки, які були надані Національним інститутом охорони здоров’я США (NIH) у період з 2008 по 2016 рік. Без штучного інтелекту тут, звісно, знову не обійшлося.

Спершу британські фахівці створили алгоритм машинного навчання, який міг аналізувати текст статей і класифікувати дослідження. Сортування проводилося відповідно до наукових категорій, встановлених NIH, як-от «хронічний біль» або «зміна клімату».

А потім дослідники порівняли результати з тими науковими категоріями, які спочатку були вказані в цілях і очікуваннях заявок на грант. Отримані дані просто приголомшили авторів дослідження! Те, що грантодавці отримували на виході, дуже рідко повністю збігалося з тим, що вони «замовляли».

Близько 70% біомедичних публікацій включали текст принаймні в одній категорії, яка не була згадана в їхньому гранті. Далі автори дослідження виключили з очікуваного і кінцевого результату тісно пов’язані терміни. До прикладу, захворювання печінки та рак печінки.

Картина дещо покращилася, але навіть при цьому в 58% статей команда Якуба виявила ніким не очікувані результати. У середньому несподіваними виявилися відкриття приблизно в третині всіх проаналізованих наукових категорій.

Причому результати, яких ніхто не очікував, найчастіше зустрічалися в наймасштабніших дослідженнях. Що більшими були гранти на дослідницький проєкт, то більше часу займала його реалізація і вищою була ймовірність випадкових результатів. При цьому максимальну кількість «несподіванок» генерували грантові дослідження в галузі фундаментальної науки.

У прикладних же проєктах, пов’язаних із клінічними дослідженнями або захворюваннями, несподіваних результатів було дещо менше. Начебто все логічно? Але й тут не обійшлося без сюрпризу! Прикладні гранти, заявники яких самі ставили конкретні цілі, з більшою ймовірністю давали непередбачувані результати.

А ось якщо грантові проєкти були ініційовані дослідниками, частка несподіванки, нехай і трохи, але зменшувалася. Отже, випадковий результат більше надає перевагу замовникам, ніж виконавцям?

За словами П’євані, проєкт Якуба має важливе значення для дослідницької політики: «Можна фінансувати як фундаментальні, так і прикладні дослідження, якщо і ті й інші відкриті для несподіваних результатів і не усувають аномалії надто поспішно». Він закликає не лякатися випадковості, навіть якщо вона дорого коштуватиме.

Зі свого боку, Якуб вважає: якщо спонсори не проти зустрічей із випадковостями, то їм варто видавати більші гранти на більш тривалі періоди часу. Утім, деякі з них, зокрема Саманта Коупленд, філософ із Делфтського технічного університету в Нідерландах, вважає, що випадковість тут ні до чого.

Більша свобода в дослідженнях не може її підвищити. Просто, якщо науковці мають у своєму розпорядженні більше часу і гнучке фінансування, то більш ефективно отримують вигоду зі своїх можливостей. Коупленд нагадує, що вони нерідко справді перебувають під сильним тиском «наукового методу» і тому прагнуть відстояти для себе право на «несподівані відкриття».

У будь-якому разі дослідження Якуба — лише перше з небагатьох, у рамках яких планується вивчення випадковості наукового результату. Поки що у цього проєкту існує ціла низка обмежень. Однак команда не збирається зупинятися на досягнутому і постарається з’ясувати, як часто дослідники в різних галузях напряму посилаються на випадковість у своїх публікаціях. А також дізнатися про ставлення до неї безпосередньо самих учених.

Львівські