Битва на горі Маківці: стрілецька хоробрість, що зупинила прорив російської армії

29 квітня 2025 р. 12:37

29 квітня 2025 р. 12:37

Бої за гору Маківка в Карпатах вважаються одними з найзапекліших баталій Українських січових стрільців під час Першої світової війни. Там зійшлося австрійське та російське військо у боротьбі за контроль над вершиною, щоби мати можливість просуватися далі. Бій розпочався 29 квітня і тривав до 4 травня 1915 року. Вирішальну роль у ньому відіграв Легіон січових стрільців, який воював у складі австро-угорської армії. Попри суттєву перевагу росіян, українські борці мужньо відбивали атаку ворога і втримували його впродовж пʼяти днів, зірвавши стратегічні плани. Росіяни використали всі свої резерви і мали численні втрати. І навіть здобувши вершину, були змушені відступити. Наводимо спогади одного з учасників бою четаря Івана Іванця.

« Коли московські наступи, що мали за завдання за всяку ціну відібрати утрачені становища, не вдалися, російське командування вирішило вдарити на становища австрійських військ та, здобувши Маківку, з боків заатакувати німецькі війська. На здобуття Маківки відправлено декілька свіжих полків та підтягнено багато артилерії.

Під цю пору обсаду на Маківці держали австрійські війська. Наступ москалів розпочався вночі з 28 на 29 квітня. На оборону загрожених становищ кинено з Головецька цілий перший курінь і 2 сотні другого куреня, що стояв у Грабівці. Команду 2 куреня перебрав в тому часі після відходу отамана Степана Шухевича сотник Василь Дідушок, а команду Дідушкової сотні – четар Андрій Мельник.

Сотнями Мельника й Будзиновського скріплено сили 1 куреня. Бравурним протинаступом в бою на багнети ранком 29 квітня прогнали УСС москалів до їх вихідних становищ. На побоєвищі залишилось понад 200 убитих москалів та багато воєнного матеріалу. Та неприятель не дав за виграну. Вже наступного дня розпочав свіжий наступ, що заломився знову в стрілецькій відсічі. Взято тоді доволі полонених та добуто декілька скорострілів. До найзавзятішого бою прийшло третього дня, ранком 1 травня. На становища сотень Мельника й Будзиновського посипався ураган гарматних стріл, що ламали могутні гірські смереки. Небезпеку від залізних уламків стріл збільшувало розбите гірське каміння. Ворожі лави вдерлися в кінці в стрілецькі закопи. Стрільці відступили та скріплені силами 1 куреня перейшли зараз же в бравурний, відчайдушний протинаступ.

Здригалися гори від вибуху стріл, раз у раз піднімалося могутнє «Гурра» з стрілецьких молодих грудей. Молоді кільканадцятилітні стрільці-добровольці кидалися в рукопашному бою на великих ростом сибіряків.

Перемога затягалася, аж під час третього стрілецького наступу москалі не витримали – пішли в розтіч і покинули верх гори Маківки. Лишилися гори трупів – між ними побіч себе могутній ростом москаль та 15-літній стрілець невідомого прізвища, котрі закололи себе в рукопашному бою ».

Австрійську армію в цьому бою представляли 55-а піхотна дивізія Ігнаца фон Фляйшнера, до якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців. З російської сторони воювала 78-а піхотна дивізія генерала Володимира Альфтана. Найсумнішим є те, що до складу російської армії входили і українські загони, зокрема, Овруцький, Васильківський і Кременецький полки. Українці воювали у складі ворожих армій один проти одного. За офіційними даними, на Маківці загинуло близько 3000 військових російської армії. З УСС полягло 42 бійці. Більшість з них були 17-22-річними юнаками.

« УСС не допустили до прориву фронту. Про бій на Маківці пішла зараз же слава, а командант австрійської дивізії генерал Фляйшман в денному наказі виразно зазначив, що лиш завдяки стрілецькій хоробрості не подався австрійський фронт та що завдяки УСС здобуто перемогу. Наказ завершився такими словами:

“ Українці! Можете, направду, бути горді зі своїх геройських подвигів. Ви маєте право називати себе вибраною частиною війська, а кожний, що приналежить до вашого корпусу, мусить тим славитися ” .

Бій на горі Маківці перейшов назавжди в історію українського війська. Був він першим збірним успіхом стрілецької зброї. Об горстку ідейного стрілецтва розбилася на Маківці навала північного наїзника ».

Учасницею бою на Маківці була й перша офіцерка УСС Олена Степанів . Генерал Фляйшман під час її нагородження здивовано відзначив, що вперше вручає медаль жінці. Він запитав хорунжу, чи воювала б вона на італійському фронті, на що вона відповіла: « Ні, бо я йшла на війну проти москалів ».

Вже 2 травня австро-угорські війська розпочали «Горлицький прорив». Російська армія зупинила наступ у напрямку Стрий-Мукачево і почала виводити війська з Карпат. Вже 13 травня росіяни відійшли з гори Маківки. Здобувши її такими великими втратами, через 9 днів залишили її без єдиного пострілу.

Після кривавих боїв на Маківці автор багатьох стрілецьких пісень Михайло Гайворонський написав дві пісні на вшанування героїзму побратимів. «Ой впав стрілець край зруба» поклав на слова Романа Купчинського, а «Питається вітер смерти» – на слова Юрія Шкрумеляка . А славнозвісна «Там на горі на Маківці» стала народною.

Нині 958-метрова вершина неподалік Славська увічнює історичну подію памʼятним хрестом та могилами полеглих.

Цитований текст – мемуари четаря, командира Пресової кватири УСС Івана Іванця з книги Романа Яціва «Іван Іванець. Стрілецькі мемуари, творча спадщина».

• Іван Іванець
• Історія України
• Січові стрільці
• Перша світова війна
• Карпати
• Краєзнавство
• Фото

Львівські