Фатальна коробка цукерок “від друзів”: 87 років тому по-зрадницьки вбили голову ОУН Євгена Коновальця

07 червня 2025 р. 10:26

07 червня 2025 р. 10:26

23 травня минуло 87 років від дня трагічної загибелі Євгена Коновальця – видатного українського військового і політичного діяча, засновника Української військової організації (УВО) та першого голови Організації українських націоналістів (ОУН)

“ Еспресо.Захід ” розповідає про життя Євгена Коновальця, який став символом боротьби за українську незалежність, а його вбивство, сплановане радянськими спецслужбами, залишилося однією з найрезонансніших подій в історії українського визвольного руху.

Біографія Євгена Коновальця

Євген Коновалець. Фото: ЦДВР (cdvr.org.ua)

Євген Михайлович Коновалець народився 14 червня 1891 року в селі Зашків поблизу Львова, на той час у складі Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії (нині Жовківський район Львівщини). Походив із родини галицької інтелігенції: його дід і прадіди були священниками, а батько, Михайло Коновалець, обрав освітянську кар’єру, ставши директором місцевої народної школи. Мати, Марія Венгриновська, також була вчителькою, викладала шиття, медицину й основи гігієни. Проукраїнське сімейне середовище сформувало в Євгена сильне почуття національної свідомості.

Коновалець здобув початкову освіту в рідному селі, а згодом навчався у Львівській академічній гімназії. У 1909 році він вступив до Львівського університету на юридичний факультет, де також слухав лекції з історії України у видатного історика Михайла Грушевського. Уже в студентські роки Коновалець активно долучався до громадсько-політичного життя, ставши членом Української національно-демократичної партії та очоливши осередок Українського студентського союзу. У 1913 році він брав участь у протестах за створення українського університету у Львові, що свідчило про його ранню відданість ідеї української державності.

Під час Першої світової війни Коновальця мобілізували до австро-угорської армії. У 1915 році після бою на горі Маківка він потрапив у російський полон, де провів два роки. Звільнившись у 1917 році внаслідок Лютневої революції, Коновалець прибув до Києва, де активно включився в розбудову українських збройних сил. Він став одним з організаторів Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, який згодом розрісся до Корпусу Січових Стрільців – однієї з найбоєздатніших частин Армії Української Народної Республіки (УНР). У 1918 році Коновалець отримав звання полковника УНР, а його військова діяльність під час Української революції 1917–1921 років заклала основу для його репутації як талановитого командира і стратега.

Після поразки української революції та окупації українських земель Польщею, СРСР, Румунією і Чехословаччиною Коновалець не припинив боротьби. У 1920 році він заснував Українську військову організацію (УВО) – підпільну структуру, спрямовану на боротьбу з окупаційними режимами. У 1921 році, повернувшись до Львова, він очолив Начальну Команду УВО, але через переслідування польською владою був змушений емігрувати в 1922 році, проживаючи в Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

Шлях до лідерства в ОУН

У 1927 році Коновалець став головою Проводу українських націоналістів, а в 1929 році на Першому Конгресі українських націоналістів у Відні заснував Організацію українських націоналістів (ОУН), яку очолив. ОУН об’єднала різні патріотичні сили, що виступали за створення соборної української держави. Коновалець бачив ОУН як організацію, яка поєднувала б політичну і збройну боротьбу, спрямовану проти головних ворогів української державності – польської влади та радянського режиму. Під його керівництвом ОУН розгорнула активну діяльність не лише на заході України, але й у Європі, залучаючи українську діаспору до визвольного руху.

Важливо відзначити, що Коновалець був не лише організатором, але й ідеологом українського націоналізму. Його політичні переконання базувалися на принципах самостійності, державності та соборності України. Він вважав, що тільки через активну боротьбу, включно зі збройними методами, можна досягти незалежності. Водночас Коновалець демонстрував дипломатичний хист, встановлюючи контакти з європейськими урядами та організаціями, зокрема з литовськими та німецькими колами, які підтримували антирадянські рухи.

Його авторитет серед націоналістів був беззаперечним. У той самий час радянські спецслужби почали активне полювання на українських лідерів. Москва вбачала в Коновальці головну загрозу – людину, яка могла організувати реальний рух спротиву сталінському режиму.

Убивство Євгена Коновальця: деталі й обставини

Агент Судоплатов – вбивця Коновальця. Фото: Вікіпедія

Тож 23 травня 1938 року в Роттердамі (Нідерланди) Євген Коновалець був убитий у результаті ретельно спланованої операції НКВС СРСР. Замах став кульмінацією багаторічних зусиль радянських спецслужб з ліквідації лідера ОУН, якого Кремль вважав особистим ворогом і загрозою для радянського режиму. Наказ про вбивство віддав особисто Йосип Сталін, а операцію під кодовою назвою “Ставка” розробляли з 1933 року.

Виконавцем убивства став українець Павло Судоплатов, агент НКВС, який діяв під псевдонімом “Павлусь Валюх”. Судоплатов, уродженець Мелітополя, був молодшим за Коновальця на 16 років і майстерно увійшов у довіру до лідера ОУН. Він видавав себе за представника націоналістичного підпілля в радянській Україні, що готує повстання проти більшовицького режиму. Для цього Судоплатов використовував знання української мови, історії та деталей визвольного руху, що дозволяло йому переконливо спілкуватися з Коновальцем. Його легенду підкріплював інший агент, Василь Лебідь, який був родом з Галичини і представляв Судоплатова як свого “племінника”.

Коновалець, прагнучи налагодити зв’язки з підпіллям у СРСР, повірив у щирість Судоплатова, хоча й отримував попередження про можливі замахи. У 1935–1936 роках Судоплатов кілька разів зустрічався з Коновальцем у Європі, зокрема в Берліні, зміцнюючи його довіру. Остання зустріч відбулася 23 травня 1938 року в ресторані готелю “Атланта” в Роттердамі. Під час розмови Судоплатов передав Коновальцю коробку шоколадних цукерок, оформлену в українському стилі, із запискою “від друзів”. Усередині коробки був схований вибуховий пристрій із годинниковим механізмом, виготовлений спеціалістом НКВС Мойсеєм Паулкіним.

Після зустрічі Коновалець залишив ресторан і вирушив вулицею Колсінгел до готелю “Централь”, де зареєструвався за годину до вибуху під фальшивим чехословацьким паспортом на ім’я Йозефа Новака. Коли він ішов вулицею, вибухівка спрацювала, розірвавши його тіло на шматки. Вибух був настільки потужним, що поранив двох перехожих, а очевидець, місцевий житель на прізвище де Йонг, описав жахливу картину: тіло Коновальця було сильно понівечене, зокрема відірвані ліве стегно і права нога. Поліція знайшла у загиблого фальшивий паспорт, що ускладнило ідентифікацію, але згодом встановила, що це був Євген Коновалець.

До речі організатори замаху розглядали кілька варіантів ліквідації, зокрема постріл упритул, але відкинули їх через постійну присутність помічника Коновальця, Ярослава Барановського, відомого як “Пан інженер”. Вибухівка в коробці цукерок була обрана як найнадійніший спосіб, враховуючи любов Коновальця до шоколаду. Після вибуху Барановського затримала поліція, оскільки він мав при собі фальшивий чехословацький паспорт на ім’я Владислава Бора, але його швидко відпустили.

Пізніше Судоплатов сам написав у своїх мемуарах, що наказ на вбивство Коновальця особисто дав Йосип Сталін, а операцію схвалили вищі радянські чини – Берія, Єжов та інші. Адже, як вже було сказано, Коновальця розглядали як головного організатора майбутнього повстання народів проти СРСР, якого так боявся диктатор Сталін.

Притягнення винних до відповідальності

Павло Судоплатов, головний виконавець убивства, уникнув покарання. Після успішної операції він повернувся до СРСР, де продовжив кар’єру в НКВС, згодом ставши генерал-лейтенантом КДБ. У своїх спогадах, опублікованих значно пізніше, Судоплатов відкрито визнав свою роль у вбивстві Коновальця, описавши деталі операції. Однак за життя його ніколи не притягнули до відповідальності, і він помер у 1996 році в Росії.

Радянська пропаганда намагалася заплутати слідство, просуваючи в європейській пресі версії, що Коновальця вбили самі українські націоналісти через внутрішні конфлікти, або навіть що вибух був випадковим. Ці дезінформаційні кампанії мали на меті відвернути увагу від причетності НКВС.

Нідерландська поліція провела розслідування, але через брак доказів і складність політичної ситуації справа не дійшла до суду. ОУН, зі свого боку, створила власну Службу безпеки для розслідування обставин убивства і протидії радянським агентам. Протягом років націоналісти збирали інформацію про Судоплатова, зокрема в брошурі “Пекельна машина в Роттердамі” описали його підготовку та методи роботи. Проте жоден з організаторів чи виконавців замаху не був офіційно покараний.

Наслідки та історичне значення

Убивство Коновальця мало далекосяжні наслідки для українського визвольного руху. Радянське керівництво сподівалося, що ліквідація лідера ОУН призведе до розколу і послаблення організації. Частково цієї мети було досягнуто: після смерті Коновальця в ОУН виник конфлікт між “мельниківцями” (прихильниками Андрія Мельника) та “бандерівцями” (прихильниками Степана Бандери), що призвів до розколу в 1940 році. Однак, всупереч сподіванням Кремля, смерть Коновальця не знищила український націоналістичний рух. Навпаки, вона надихнула нові покоління борців, а ОУН продовжила боротьбу під час Другої світової війни і після неї.

Загалом Євген Коновалець залишив по собі значну спадщину, став символом незламності та відданості ідеї української державності. Його ім’я увічнене в назвах вулиць, шкіл, меморіальних дошок і пам’ятних медалей в Україні та за кордоном. У селі Зашків діє музей Коновальця, а в Роттердамі на цвинтарі Кросвейк, де його поховали, встановлено пам’ятний знак.

До речі, День Героїв України, який відзначають саме 23 травня, був заснований ОУН ще у 1941 році, власне, щоб вшанувати пам’ять Євгена Коновальця, якого підступно вбили радянські агенти.

Львівські