Продажне кохання Львова у королівську та імператорську добу

15 червня 2025 р. 08:30

15 червня 2025 р. 08:30

Невідомо, коли проституція з’явилася у Львові, пише сайт leopolis.one . Середньовічні письменники ігнорували непристойну тему, збереглися лише епізодичні згадки про «жриць кохання»:

« Нещодавно в Карків переїхала Катерина, дуже вміла повія зі Львова » — польський документ 1420-1430-х рр.

« У лунапарії (борделі) зламався водогін. Майстрам заплатили за ремонт 12 грошів » — витяг з львівського архіву 1450-го року.

« У 1487 році купець з Бергамо (італійське місто) відкрив публічний дім поблизу площі Ринок » — Болеслав Зіморович, книга «Потрійний Львів».

Ймовірно, повії з’явилися невдовзі після заснування міста, а бордель відкрили у XV ст. Попри заборону проституції, заклад працював без жодних проблем і навіть платив податки до міського бюджету.

Найдавніший опис борделю склали на початку XVI ст.  Лунапарій розташовувався у колишній корчмі, мав просторий зал і 6 крихітних «робочих кабінетів» (8,5 м²). До нього вели два входи: публічний і «чорний» (дозволяв непомітно зайти і вийти з приміщення).

Середньовічне ставлення до продажного кохання було двояким. Формально його вважали злочином. Церква і суспільство засуджувало жриць кохання. Багато ремісничих цехів і торгових гільдій суворо забороняли своїм членам відвідувати лунапарії.

Водночас, торгівля тілом була популярною і загальноприйнятою практикою, а повій майже не переслідували. Лише в останні роки Речі Посполитої з’являються судові записи про покарання «грішниць», але їх кількість була мізерною.

Борделі періодично горіли, після чого їх переносили на нові місця. Якось лунапарій відкрили поруч з Волоською церквою, чим сильно обурили місцевих прихожан. Віряни десятиліттями домагалися закриття закладу, але без особливих успіхів.

Ким були перші львівські повії?

Простолюдинками. Ймовірно — з найнижчих прошарків населення. Якби у «галузь» потрапила дворянка чи дівчина з багатої сім’ї, про це б згадали у хроніках міста. Серед «майстринь» були рабині, вивезені з Грузії і Балканського півострову. Зазначимо : у XV-XVI ст.  львівська влада дозволяла торгувати людьми (і навіть регулювала цей процес).

Жриць кохання відкрито зневажали, вони займали найнижче положення у суспільстві. Але якщо жінка зав’язувала з минулим і виходила заміж, її соціальний статус різко зростав.

Вартість продажного кохання була досить низькою. Так, на початку XVIІІ ст. «сеанс» коштував 12 грошей — в 2.5 рази менше, ніж денна зарплата робітника.

Проституція у Львові за часів Габсбургів

У 1772 році місто опинилося під владою Австрійської імперії, відомої суворим ставленням до розпусти. Нова влада майже одразу розпочала енергійну боротьбу з порушницями. «Жриць» затримували, штрафували та відправляли до тюрем. У місті заборонили не лише борделі, але й найм жінок у готелях і корчмах.

Жорсткі заходи не принесли результатів, індустрія любові продовжила квітнути. Повії просто перестали виходити на вулиці, зате там з’явилися сутенери, готові уточнити актуальну адресу. Цікаво : послуги дівчат залишалися дешевими і вважалися розвагою бідних. Поважні міщани і аристократи утримували коханок, котрі належали тільки їм.

Львівська проституція у спогадах відомих людей

У 1786 році в місті оселився знаменитий драматург і публіцист — Франц Краттер. Окрім театральної і писемної творчості, він залишив по собі розлогий опис Львова, де зазначав:

«Львівські кав’ярні переповнені повіями, але начальник поліції не переслідує «жриць», адже отримує з цього зиск».

Також до нас дійшли записи Генріха фон Бретшнайдера — просвітника, письменника-сатирика та офіцера. Він зазначав:

«Ніколи не бачив більш розбещеного міста. На кожному куті ходять дівчата в барсучих хутрах, обвішані білим і пурпуровим шовком. Порівняно з цим Вавилоном (Львовом), Берлін виглядає святим містом».

Як бачимо, багато жінок продовжували працювати відкрито.

Цікаво : у Львові існувала ціла індустрія таємних акушерок, котрі допомагали народити дитину без зайвого галасу. Також сучасники згадують про байдужість місцевої влади до торгівлі тілом. Не виключено, що правоохоронці отримували свою частку прибутків.

Реформи індустрії кохання в Австро-Угорській імперії

«Не можеш перемогти — очоль» — саме так вчинила держава Габсбургів, коли легалізувала проституцію. У 1885 році жінкам дозволили торгувати тілом за відсутності інших доходів. Щоправда, заборонялося працювати поруч зі школами, військовими частинами і державними закладами (не менше 200 метрів дистанції). У «робочих квартирах» не мали проживати діти і особливо чоловіки (цей пункт додали, аби викорінити сутенерів).

Побут повій жорстко регламентували. Їх зобов’язали стати на облік і дотримуватися наступних правил:

Цікаво : повіям видавали офіційний документ (книгу здоров’я), у який вписували дані і прикріпляли фото. Посвідчення виготовляли у двох екземплярах, другий зберігався в поліцейському бюро.

Якщо поліція затримувала «неофіційну повію», її змушували пройти медогляд і стати на облік. Значно суворіше карали за поширення венеричних хвороб, обслуговування неповнолітніх і порушення громадського спокою. Ставлення до повій було дуже поганим, суд і чиновники упереджено ставився до будь-яких скарг розпусниць.

Тіньовий ринок любові

Згідно з дослідженням Ненсі Вінгфілд, 90% повій Австро-Угорщини працювали неофіційно. Це дозволяло уникнути принизливих оглядів у поліцейському відділку (їх оплачували самі «жриці»). А також звільняло від дотошних правил і примусового відсторонення від роботи (при виявлені хвороб). Тож закон про легалізацію проституції зазнав фіаско, більшість «майстринь» його просто ігнорувала.

Поліція намагалася боротися з тіньовою діяльністю. Якщо жінка здавалася підозрілою, за нею таємно стежили, а згодом — ловили на живця (підсилали фальшивого клієнта). Спійманих дівчат переконували кинути грішну справу або примусово реєстрували у бюро.

Закони 1905 року дозволяли звинуватити жінку у проституції за наступних обставин:

Цікаво : службові інструкції наказували поліції «ставитись до жінок з максимальною повагою і всіма силами скеровувати їх на шлях виправлення».

Щоб обійти правила, повії влаштовувались на «пристойну роботу», де й шукали нових клієнтів. Переважно обирали фах кельнерки чи касирки у кав’ярнях, ресторанах, інших закладах. Офіційна посада защихала від підозр, адже жінка самостійно забезпечувала себе і мала багато свідків, готових підтвердити її порядність. Таких «майстринь» називали «дискретними» (прихованами).

Більшість «жриць» просто ігнорувала закон. Залежно від походження, їх ділили на «хустинкових» (селянки) і «капелюшових» (міські кралі). Перші збиралися в шинку Бамбаха, а другі — в одній з львівських молочарень.

Післямова

За останні 6 століть міська влада неодноразово заборяла і обмежувала проституцію. Але всі спроби виявились невдалими: індустрія продовжувала квітнути, незалежно від влади і чинних заборон. Приблизно така ж ситуація спостерігається і сьогодні.

Львівські