Склад фортепіано, молитовний дім і кабаре: історія львівської камʼяниці на Стефаника

16 червня 2025 р. 18:57

16 червня 2025 р. 18:57

У звичайній, на перший погляд, камʼяниці на вул. Стефаника, 10 у центрі Львова, яка не мала б особливо відрізнятись, окрім цікавого порталу, від інших житлових по сусідству, сто років тому вирувало культурне життя. Тоді там збудували вишукану вмістку сучасну залу, яку використовували для концертів, танців і театральних вистав. До Другої світової там виступали театральні трупи й кабаре, польські, українські та єврейські товариства орендували її для своїх подій і навіть використовували як молитовний дім.

Архівні креслення цієї зали не збереглися, однак дослідниці Центру міської історії зібрали всі відомі про її вигляд згадки у львівській пресі та архіві. Як крамниця піаніно стала однією з популярних театральних локацій Львова, розповіли історикині Ольга Заречнюк та Тетяна Казанцева на платформі «Інтерактивний Львів».

Вулиця Оссолінських наприкінці 1870-х (фото з Центру міської історії)

Неоренесансну житлову камʼяницю на сучасній вулиці Стефаника, 10 (тоді – Оссолінських) звів Мойсей Обергард у 1889-1890 роках. Він же був забудовником і трьох інших сусідніх – №8, 12 і 14. Власниками цих камʼяниць були підприємець Станіслав Горшовський та його дружина піаністка Яніна Вагнер. Їхній старший син Мєчислав згодом став піаністом світового рівня.

Спершу це була невелика крамниця клавішних музичних інструментів, яку потім перенесли на проспект Свободи. А у подвірʼї цього будинку зробили «склад фортепʼян». З 1912 року фірма не лише продавала, але й виробляла та ремонтувала піаніно.

У цьому ж будинку пожильці орендували квартири, а також працювали різні офіси. Тут відкрили першу редакцію газети «Мистецькі новини», в якій Яніна писала музичні огляди. Кілька років тут діяла агенція архигерцогині Гізелі, що допомагала бідним дівчатам зібрати придане і вийти заміж. А ще – Товариство забезпечення військових, школа співів Ади Домбровської, офіс антиалкогольного товариства та відділ польського Товариства народної школи.

За кілька років Станіслав Горшовський взявся за будівництво концертної зали і повністю змінив простір будинку та подвірʼя. Нову залу 1910 року збудувала фірма «Сосновський і Захарієвич», оздобив «в червоному тоні» Фелікс Виґживальський. У ній мистецька спілка «Аїд» хотіла відкрити кабаре, а через два роки там запрацював танцювальний салон Tabarin. Після ще однієї перебудови навесні 1913 року тут відкрили Малий театр, на противагу Великому міському театру (Опері). Часом його неформально називали театром «на узвишші» – через розташування будинку на схилі Калічої гори.

Тетяна Казанцева розповідає, що вхід до театру оформлений у вигляді модерного двоаркового порталу. У вестибюлі на стіні виділяються маски, що схожі на усміхнені обличчя. Стовпи, карнизи оздоблені ліпниною – плетеними колонами, лотосовидними елементами та хвилями. Балки на стелі мають круглі медальйони. Плитка на підлозі прикрашена восьмипелюстковими розетами і меандрами.

У самій залі збереглися архітектурні елементи – портал сцени з аркою, балкон і красиві кронштейни під ним, коване огородження з геометричним орнаментом.

Інтерʼєр вестибюля театру (фото Юлії Корицької-Голуб)

У залі Горшовського виступали театри «Розмаїтості», «Весела буда», Театр водевілів, Літературно-мистецький театр «Вулик».

Використовувало залу й українське товариство «Воля» для вистав, театральної секції українського товариства «Відродження». Там містилася редакція газети «Культура», виступав Український театр Івана Тобілевича.

« У 1930-х роках траплялися згадки у пресі про вистави тут театральної секції українського товариства "Відродження"; про те, що ядром театральної трупи мають стати артисти з "Богеми"; що тут має розпочати діяльність театр "Цвіркун"; і що Товариство українських дозорців "Воля" проведе тут вечір в честь Тараса Шевченка », – пише Ольга Заречнюк.

Напередодні Другої світової війни тут відкрили театр «Кривий ліхтар». А ще залу використовували як юдейський молитовний дім.

Під час нацистської окупації Львова в будинку виробляли фото для посвідок, тут працювала крамниця і металева галантерея. У повоєнні роки радянська влада відкрила там клуб дозвілля від тресту «Львівгаз», будинок культури «Будівельник», а вхід на територію влаштували через на вулицю Стефаника, 16а. Тоді ж знищили живописний та скульптурний декор, розкішні світильники та умеблювання. Сьогодні до зали можна потрапити лише з цього місця. Нині її використовує кафедра режисури та хореографії Львівського університету.

Детальну розповідь про будинок і його творців читайте на платформі «Інтерактивний Львів».

• Тетяна Казанцева
• Ольга Заречнюк
• Історія Львова
• пам'ятки архітектури
• Архітектура
• Театри
• Краєзнавство
• Фото

Львівські