“Кіз покинути не могла”: як Лариса Гурова врятувала 185 кіз і релокувала ферму “Ого-го кози-кози”

20 липня 2025 р. 10:35

20 липня 2025 р. 10:35

У травні 2025 року на “Ферму-ранчо” у Почаєвичах переїхала ферма “Ого-го кози-кози” з прифронтового села Новохатське на Донеччині. Її власниця Лариса Гурова зуміла евакуювати 185 кіз і зберегти унікальну українську коротковуху породу.

Козівниця розповіла про свій досвід релокації ферми: як вдалося організувати переїзд із зони бойових дій, долаючи труднощі логістики й нестачу ресурсів.

Кози бігли додому й ховалися у загонах

З початком повномасштабного вторгнення донеччанка Лариса Гурова кинулася виїжджати зі села Новохатське Волноваського району Донецької області. Коли ситуація на фронті дещо стабілізувалася, вирішила залишитися. Каже: господарство було велике, поруч викупила декілька хат і поголівʼя кіз налічувало 130.

“Перший-другий рік над нашою домівкою пролітали літаки та гвинтокрили. Пролітали низько, зовсім над пасовиськом. Це було дуже шумно, і для кіз це був значний стрес, — ділиться козівниця Лариса. — Коли кози були у полі, бігли додому ховатися у загонах. Бувало, від цього гулу кози не прокидалися й скидали козенят”.

"Життя під обстрілами теж має свій хід" Автор: З Facebook-сторінки Лариси Гурової

Лариса акцентує, що кози — розумні тварини.

Цьогоріч весною шахед впав на пасовисько й воно загорілося. Кози не постраждали, хіба налякалися. У той час вони перебували на іншому боці поля й ховалися у сухому каналі поряд.

Кози — розумні тварини Автор: З Facebook-сторінки Лариси Гурової

“Ці три роки були складними для ферми” , — відзначає власниця і пояснює: доводилося самостійно збирати сіно маленькими партіями по сусідніх селах і навіть їздити за ним у Дніпропетровську область, бо постачальники сіна перебували на окупованих територіях або в сірій зоні.

“Хотіла їхати якомога далі, бо не пережила б ще одного переїзду”

“Ми розуміли, що потрібно буде виїжджати, й готувалися до цього. Не тримали зайвих тварин і не мали нічого зайвого” , — розповідає Лариса.

Рушійною силою до переїзду ферми “Ого-го кози-кози” стала окупація росіянами Великої Новосілки восени 2024 року. Тоді Лариса зрозуміла, що зволікати немає часу й стала шукати варіанти, куди можна перебратися, і збирати кошти на переїзд.

Кози на прогулянці у селі Новохатське Автор: З Facebook-сторінки Лариси Гурової

Додає, що взимку пошуки дещо призупинила, тому що почали народжуватися козенята, а вагітних кіз везти кудись було нерозумно.

У березні 2025 року козівниця звернулася по допомогу до друзів і знайомих на Facebook, і ті присилали десятки пропозицій.

“Думала, що до Дрогобича кози не доїдуть”

Кожну локацію, яка видавалася оптимальною, Лариса Гурова їздила оглядати. Спочатку зупинилася на пропозиції поблизу Тернополя, але там потрібно було дооблаштовувати приміщення, бо не було води й світла. Затим жінка поїхала на “Ферму-ранчо”, що у Почаєвичах. Це було на Великдень.

“Я чітко знала, що буду виїжджати, адже 13 квітня загинула моя сусідка від обстрілу КАБами. Зрозуміло, тягнути з переїздом було нікуди, — зізнається власниця козиної ферми. — Як запропонували варіант з Дрогобичем, думала, що ми не доїдемо. Це ж так далеко, майже 1200 кілометрів. Тернопіль хоч трішки ближче”.

На фермі у Почаєвичах Ларисі пропонували готове приміщення, у яке відразу можна було заїхати й працювати. Однак сюди нічим було перевезти тварин, тоді як у Тернополі давали скотовози. А ті кошти, які збирали на переїзд, пішли на ведення господарства ще взимку, зокрема на корм козам.

“Якщо що — пішла б пішки з козами”

У той час на фермі “Ого-го кози-кози” було 185 кіз, зокрема трьох порід: українська коротковуха, американська Ламанча й англо-нубійська. Організувати перевезення тварин з Донеччини на Львівщину вдалося завдяки проєкту “Згуртовані громади”, його реалізують за підтримки американського народу, надану через Програму АГРО. Проєкт допоміг оплатити переїзд.

Спершу козівниця звернулася до перевізника з Житомира, але той побоявся їхати через те, що село Лариси було в зоні бойових дій. Перевізник із Запоріжжя погодився їхати, але дорогою скотовоз зламався.

Лариса нервувала, адже перевізники відмовлялися їздити й уже могли початися артилерійські обстріли Автор: Дрогобич.City

“Розуміла, якщо ми зараз не виїдемо, лінія фронту підійде ближче і почнуться артилерійські обстріли, тоді вже ніхто точно не поїде, — ділиться переживаннями Лариса. — Я собі сказала: якщо не знайду перевізника, піду пішки з козами в Дніпропетровську область і там будемо щось шукати далі. От чесно, кіз покинути не могла”.

Проте згодом відгукнувся перевізник з Харкова.

Під час вантаження козу залишали з козенятами

Водії з двоярусним скотовозом прибули у Новохатське зранку 15 травня. Разом з іншими односельцями Лариса почала вантажити кіз.

“Нам пощастило, що обстрілів не було. Але кози нервували і не йшли, доводилося кожну ловити й заводити до скотовоза. Проте найскладнішим було вантажити кіз так, щоб кожна залишалася зі своїми козенятами” , — коментує власниця ферми.

Перед переїздом на фермі народилося козенятко й Лариса неабияк хвилювалася за нього. Вагалася, чи везти його окремо у своїй машині, чи залишити разом з мамою-козою у скотовозі. Зупинилася на другому варіанті.

До обіду вдалося завантажити всіх тварин у скотовіз і виїхати із села. Лариса з сином поїхала вслід своєю автівкою. З собою взяли небагато речей: книги та записи про кіз, техніку, інструменти й дещо з одягу.

“Ми там виживали, а тут ми живемо”

У Почаєвичі тварини прибули зранку 16 травня і під час переїзду жодна коза не постраждала. Тут їх самостійно вивантажили працівники ферми й нагодували, а приміщення для кіз заздалегідь підготували.

З Донеччини на Львівщину вдалося перевезти 185 кіз, з них дев'яносто одну козу, дев'яносто козенят і чотирьох цапів-плідників. А вже на новому місці в Почаєвичах народилося двоє козенят.

“Кози — емоційні тварини, вони звикають до місця і людини. І важко переносять переїзд і зміну господаря”, — розповідає Лариса.

Лариса Гурова й козеня Бідончик, яке народилося відразу після приїзду у Почаєвичі Автор: Дрогобич.City

Після релокації дещо зменшилися надої, деякі кози скинули вагу і в козенят уповільнився ріст. Зараз тварини звикають до нового місця й клімату, але попри це козам тут легше і спокійніше. На початку липня завершився карантин і кіз уже виводять на пасовисько.

“Ми там виживали, а тут ми живемо”, — акцентує жінка і додає, що вже почала заготовляти сіно. Ще планує відновлювати сироваріння. Зараз шукає кошти, щоб перевезти сюди техніку та обладнання, яке вдалося вивезти з Донеччини у безпечне місце у березні 2025 року.

Козеня Корінець, яке нещодавно народилося у Дрогобичі, уже змагається з іншими тваринами Автор: Дрогобич.City

Сама ж Лариса з сином поки що мешкають на фермі, але шукають квартиру у Дрогобичі, щоб прихистити й доньку, яка залишилася з двома дітьми на Сході України.

Хочу, щоб українську коротковуху породу офіційно визнали

Донеччанка Лариса Гурова за освітою вчителька початкових класів й викладачка філософських дисциплін. Через захворювання хребта, вона почала шукати собі справу, яка була б до душі й допомогла підтримувати здоров'я. Згодом Лариса зрозуміла, що кози саме те, що їй потрібно. У 2006 році жінка купила перших кіз, а з 2013 року почала працювати з коротковухими козами породи Ламанча.

У 2014 році Лариса Гурова виїхала з тваринами з Донецька у село Новохатське, де на новому місці почала облаштовувати господарство. На той час у неї було чимало худоби й птиці. Але надалі вона вирішила зосередитися лише на козах, а незабаром вдалося побудувати сироварню.

У 2019 році Лариса зареєструвала перших 10 кіз української коротковухої породи зі своєї ферми до національного класифікатора порід. Тепер жінка працює над стандартами породи й хоче пройти апробацію експертної комісії Мінагрополітики, щоб цю породу кіз офіційно визнали.

Будьте з Дрогобич .Сity у соцмережах:

💛 Facebook — креативи та обговорення;

❤️ Instagram — відео та цитати.

Львівські