Консерваторія, інститут, академія. Частина друга

26 липня 2025 р. 15:43

26 липня 2025 р. 15:43

Продовження історії Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка , яка є найстарішим музичним навчальним закладом в Україні і одним з найдавніших в Європі, на lviv-trend.in.ua .

Цісарський хрест від цісаря

Останні роки життя композитора Кароля Мікулі були затьмарені хворобою. 1887 року він пішов з посади директора Галицького музичного товариства і працював з дружиною Стефанією у відкритій ним приватній музичній школі у Львові. 1889 року кавалерським Хрестом ордена Франца-Йосифа Кароля Мікулі нагородив сам цісар Франц-Йосиф І, назвавши видатного композитора найвизначнішим з тогочасних музикантів.

А 21 травня 1897 року Кароля Мікулі не стало. Помер він у Львові, спочатку був похований на подвір’ї вірменської церкви, де збереглася меморіальна настінна плита з його скульптурним портретом та епітафією, а зараз прах композитора спочиває на 77 полі Личаківського цвинтаря.

Серед учнів Кароля Мікулі були майбутній директор консерваторії Мечислав Солтис, польський композитор і диригент Станіслав Нев’ядомський, видатні українські композитори Денис Січинський і Василь Барвінський, піаніст-віртуоз Людвіг Марек, відомі в усьому світі піаністи Моріс Розенталь, Рауль Кочальський, Олександр Михаловський та інші. Своєю творчістю Кароль Мікулі збагатив світову музичну скарбницю, ставши однаково важливим для вірменського, українського, польського, румунського та інших народів. Він мріяв і творив музику, яка не знає ані меж, ані кордонів, об’єднуючи людство незалежно від національності та релігії.

Батько і син

Популярність консерваторії та кількість учнів поступово зростала: якщо 1858 року їх було менше сотні, то на кінець ХІХ століття — вже майже 400, а в 1920-х роках — понад 1200 осіб. До навчальних класів додалися фортепіано, орган, скрипка, віолончель, альт, контрабас, флейта, валторна, кларнет, також сольний і хоровий спів, контрапункт, теорія музики тощо. Консерваторія мала власний оркестр, що організовував концерти камерної музики.

Після Кароля Мікулі до 1899 року директором був його учень Рудольф Шварц, органіст, композитор і диригент, а потім ще один учень Мікулі, а також Каміля Сен-Санса, композитор і диригент Мечислав Солтис, що незмінно був на посаді до 1929 року. При ньому 1906 року звели новий корпус консерваторії на вулиці Хорущизни, 7 (зараз Мирослава Скорика), де тепер діє філармонія. Мечислава змінив син Адам Солтис, композитор і відомий громадський діяч.

Чотири в одному

Учениця польського піаніста і композитора Теодора Лешетицького Анна Нєментовська 1902 року заснувала у Львові приватний музичний інститут. Упродовж першого ж року існування заклад налічував 200 учнів, і через 3 роки його перетворили на Львівський музичний інститут, а 1931 року інститут отримав назву Львівська музична консерваторія імені Кароля Шимановського. При закладі був створений симфонічний оркестр, і готували тут професійних оркестрантів.

Ще одне музичне товариство «Боян» під керівництвом Анатоля Вахнянина діяло у Львові ще з 1891 року. Для «плекання головно руського національного співу, так хорального, як і сольового, а також інструментальної музики» створили музичну школу, що 1903 року перетворилася на Вищий музичний інститут. Після смерті Вахнянина заклад очолив учень Мечислава Солтиса, видатний музикознавець і композитор Станіслав Людкевич. Філії інституту почали відкриватися в інших містах Галичини.

Також з 1912 року у Львівському університеті діяв потужний Інститут музикознавства під керівництвом дослідника давньої музики, етнографа Адольфа Хибінського.

Коли до Львова прийшла комуністична влада, всі чотири музичні заклади об’єднали і створили Львівську державну консерваторію імені Миколи Лисенка. 15 січня 1940 року навчання розпочали 120 студентів та 69 педагогів і концертмейстерів, а директором консерваторії багато років був Василь Барвінський.

Окупація, репресії і Технологічний інститут

Під час німецької окупації консерваторія, як і багато інших мистецьких установ, припинила роботу, загинули чимало талановитих музикантів… Відновила вона діяльність лише наприкінці 1944 року.

Надалі розпочалися радянські репресії, 1948 року вислали в Сибір багаторічного директора консерваторії Василя Барвінського, а на його місце поставили ленінградського музикознавця Сергія Павлюченка, якого 1953 року змінив Микола Колесса.

З 1962 року консерваторія переїхала на свою сучасну адресу — вулицю Нижанківського, 5. Вона розмістилася у колишньому будинку Технологічного інституту, зведеному в 1907–1909 роках за проєктом Тадеуша Обмінського в стилі модерну. Через специфічну форму ділянки будинок має асиметричну конфігурацію, а фасади повторюють закрут вулиці і розташовані під кутом. Над входом зустрічають великі бетонні скульптури тесляра і коваля, над вікнами тішать око керамічні вставки, цоколь і перший поверх прикрашені масивним рустом, а в інтер’єрі зберігся оригінальний модерний вітраж промислової тематики.

Від консерваторії до національної академії

Через виступ студентського хору в селі Шешори на Шевченківському святі Колессу зняли з посади 1965 року, і консерваторію до 1991 року очолював Зенон Дашак, якому у важкі часи ціною неймовірних зусиль вдалося відстояти головні мистецькі цінності.

А першою ректоркою Львівської державної консерваторії в незалежній Україні стала представниця славетного аристократичного роду з галицької інтелігенції піаністка Марія Крушельницька. З її ініціативи заклад перейменували на Львівський вищий музичний інститут імені М. Лисенка.

Народний артист України, скрипаль, диригент Ігор Пилатюк очолив 1999 року Вищий музичний інститут, який через рік став Музичною академією, а з 2007 року — Львівською національною музичною академією імені М. Лисенка. Ректор, що досі на чолі академії, та колектив закладу роблять усе, щоб підтвердити престижний статус «Національна», і академія реалізовує безліч музичних проєктів у Львові, в Україні та за кордоном.

Так мистецький заклад, що виник при товаристві на базі Інституту святої Цецилії, яким тривалий час керував Франц-Ксавер Моцарт, виріс в музичну академію національного рівня і дав музичну освіту цілій плеяді талантів, серед яких Адам Дідур, Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Олександр Мишуга, Денис Січинський, Моріц Розенталь, Ярослав Ярославенко, Мирослав Скорик, Володимира Чайка, сестри Байко, Володимир Івасюк, Ігор і Оксана Білозір, Володимир Цісик, Соломія Івахів, Руслана Лижичко, Василь Сліпак, Оксана Муха, Наталія Половинка, учасники «Пікардійської терції», Олександр Пономарьов, Тарас Чубай, Олександр Божик, Павло Табаков та безліч інших, відомих в Україні і світі музикантів. А національна академія продовжує випускати в світ все нові й нові покоління юних талантів, плекаючи національні і мистецькі цінності музики, культури та мистецтва.

Львівські