Орест АДАМИК: У регбі все необхідно робити з першого дубля – назад кіно не відкрутиш

03 листопада 2025 р. 13:11

03 листопада 2025 р. 13:11

Напередодні заключного поєдинку львівського "Сокола" у Чемпіонаті України 2025 року з регбі-15 серед клубів вітчизняної Суперліги, своїми очікуваннями від гостьового протистояння зі столичним клубом GUR, яке розпочнеться на полі стадіону "Спартак" у Києві в суботу, 1-го листопада, о 14:00, з пресслужбою Федерації Регбі Львівщини поділився гравець нашої команди Орест Адамик. Зазначимо, що на превеликий жаль сам Орест не зможе допомогти своїм партнерам у майбутній грі. Чому?... Саме з цього й розпочалася наша розмова.

У першій грі проти команди GUR (нагадаємо, турнірна доля звела "Сокіл" та GUR у двох матчах Суперліги поспіль впродовж восьми днів, 25-го жовтня та 1-го листопада – автор) в одному з епізодів у другому таймі я отримав ушкодження плеча. Після зіткнення з кимось із киян у мене від гострої болі в правому плечовому суглобі аж потемніло в очах. Тепер, коли вже минуло кілька днів, розумію, що напевне потрібно було одразу попросити заміну. Але в азарті тої насправді дуже цікавої боротьби на полі я дуже хотів допомогти команді. Тим більше, що на момент, коли я отримав ушкодження, доля матчу ще була абсолютно не визначеною. Вирішив терпіти, скільки зможу. Ну й вийшло, що потроху біль притупилася і я дограв гру до кінця. Але на фінальну гру до Києва не поїду. Медики після огляду дали пораду, що краще не ризикувати, бо можна усугубити травму і потім хто знає, скільки часу знадобиться на лікування. Та й помічник з мене із таким ушкодженням був би ще той. Тож, на превеликий жаль, останню гру Суперліги я пропускаю, тобто для мене особисто сезон 2025 року вже завершено. Але обов’язково буду дивитися трансляцію матчу з Києва і вболіватиму за свою команду. Вірю, що і в другій зустрічі проти GUR ми зіграємо добре і зуміємо знову виграти. Ну а якщо й поступимося, то переваги в 14 очок, яку ми маємо після першого матчу (нагадаємо у домашній грі в рамках групового етапу 25-го жовтня "Сокіл" виграв з рахунком 36:22 – автор), нам вистачить, аби перемогти GUR за сумою двох поєдинків.

А перевага в 14 очок після першої гри не може зіграти з "Соколом" злий жарт? Я не про недооцінку суперника, а про те, що граючи у гостях і маючи запас міцності, який становить дві спроби з реалізацією, твої партнери намагатимуться діяти на полі більше з думкою про оборону, аби зберегти перевагу у рахунку, ніж про атаку.

Одразу скажу, що я впевнений – ніхто з гравців "Сокола" не вийде на поле з думкою проте, що ми виграємо 14 очок. То підсумок першого матчу, який ми грали вдома, на своєму рідному полі за підтримки своїх рідних вболівальників. А тепер на нас чекає гра в Києві, на полі суперника. Тож це буде вже зовсім інший поєдинок і розпочнеться він, як і кожен матч, за рахунку 0:0. До того ж буде інша погода, інший газон та й у складах обох команд стовідсотково будуть зміни як у стартових складах, так і серед резервістів на лаві для запасних. У регбі, як і в будь-якому ігровому командному виді спорту двох однакових матчів не буває. От що буде у київському поєдинку таким самим, як і у Львові, так це ігрова напруга і непередбачуваність розвитку подій на полі. От скажіть, хто в першій нашій грі міг подумати, що ми виграємо та ще й з перевагою у 14 очок, коли рахунок по ходу першого тайму був 12:0 на користь киян?

Зізнаюся, у мене особисто після другої спроби "гурівців" було побоювання, що наша оборона "посиплеться" і гості виграють із солідною перевагою у рахунку. Хоча стартові 20 хвилин першої половини зустрічі боротьба була рівною…

Так, справді, десь до середини першого тайму жодна з команд по грі не мала переваги і саме рахунок 0:0 відповідав тому, що відбувалося на полі. З одної сторони ні нам, ні киянам не можна було дорікнути у відсутності жаги боротьби. Навпаки, як на мене, бажання в обох команд, можливо, було навіть занадто багато. Але якогось малюнку гри відверто не вистачало і нам, і киянам. Тож логічно, що в атаці було багато хаосу і, як наслідо к, повна відсутність комбінаційної гри, без якої неможливо створювати гострі моменти.

І що ж призвело до двох поспіль голових спроб команди гостей?

Та той таки хаос. Коли практично нічого не виходить в атаці, ти мимовільно починаєш припускатися помилок й в обороні. От і ми, намагаючись щось вигадати коли володіли м’ячем, не витримали лінію в обороні під час атаки суперника – зіграли недостатньо щільно і тут же дозволили їм покласти спробу. За кілька хвилин історія повторилася, причому знову ми пропустили атаку по правому крилу оборони.

Виходить, вам потрібно було припуститися двох помилок в обороні, аби почати щось створювати в атаці?

На мою думку, ситуацію врятував досвід Валентина Корчака. Ми практично ще не усвідомили, що програємо уже дві спроби, як Валентин, отримавши м’яч, взяв гру на себе і просто таки продавив оборону киян, поклавши нашу першу спробу. Тут справа навіть не стільки в тому, що ми відіграли одну спробу, як річ в тому, що його гра в цьому епізоді повернула нам віру в наші сили і невдовзі вже Ігор Єфанов дуже ефектною спробою зрівняв рахунок.

Однак, на перерву "Сокіл" пішов, поступаючись у рахунку 12:17.

Так, але це був нещасний випадок. Ми десь трішечки надто захопилися атаками – відчули, що починаємо перегравати суперника і трішечки втратили пильність в обороні. А регбі – така гра, яка карає за будь-яку помилку. От і вийшло, що пішовши в атаку великими силами, ми втратили м’яч і в контратаці GUR мав більше гравців, ніж ми в обороні. Тож нам банально не вистачило людського ресурсу у захисті. Але це вже не могло нас зупинити, що й довів другий тайм.

Цікаво, що на перерву "Сокіл", на відміну від команди GUR, до роздягальні не пішов. Про що балакали на полі впродовж перепочинку?

Вважаю, що один з головних чинників нашої перемоги – це той факт, що ми всі дуже спокійно реагували на помилки один одного. Ніхто ні на кого не підвищував голос, ніхто нікому ні за що не дорікав, усі адекватно реагували на підказки один одного в ході гри. Аналогічно і наш тренер (Дмитро Кірсанов – автор) в перерві спокійним тоном попросив нас не ускладнювати гру, нічого не вигадувати, а розігрувати ті комбінації, які ми вміємо робити. Також він акцентував нашу увагу на діях в обороні, щоб ми витримували лінію і тим самим не надавали супернику коридорів для проникаючих атак. А головне, додав нам впевненості у своїх силах, яка й так по ходу першого тайму в кожного з нас лише зростала.

У другому таймі "Сокіл" доволі швидко вперше у грі вийшов вперед у рахунку і вже більше не дозволив киянам навіть його зрівняти.

Ми практично ідеально відіграли другий тайм в плані тактики. А максимальна наша концентрація в обороні призвела до того, що кияни лише в останній своїй атаці у грі, коли долю матчу на нашу користь вже було вирішено, змогли вперше і востаннє у другому таймі покласти спробу. Доволі ефективними були наші дії і при проведенні контратак. Зокрема, тричі, перехопивши м’яч, ми швидко виводили у прорив когось з наших прудконогих гравців. Спочатку третю нашу спробу в цьому матчі поклав Ігор Ващук, а потім ще дві – Данило Ведлер. При цьому в кожному з цих трьох рейдів вони не надали гравцям GUR жодних шансів себе наздогнати, хоча ті неслися за ними дуже відчайдушно, але хіба "гурівець", навіть столичний, може наздогнати справжнього «сокола»… Та й загалом, коли той чи інший регбіст, який має природні доволі гарні швидкісні якості, несеться з м’ячем по коридору до залікової зони суперника, зупинити його практично не реально. Це відчуття неможливо передати словами – це потрібно самому пережити на полі… А ще як Ігор, так і Данило й умови для реалізації спроб створювали в цих епізодах для наших виконавців стандартів майже ідеальні, що й дозволило дві з них Остапу Козаку, а коли він відбував десятихвилинне покарання, то й Ігорю Єфанову, пробити влучно. Тим самим ми перевернули гру у другому таймі з 12:17 на 36:17.

Однак в своїй останній атаці GUR таки зумів здобути п’ять ігрових очок і тим самим перед фінальною грою чемпіонату він поступається «Соколу» в сумарному рахунку не 19 очок, як могло бути, а 14.

Звісно, якби не ця спроба, наша перевага перед матчем у Києві була б не 14 очок, а 19, тобто ми мали б у запасі на одну спробу більше – маємо дві, а могло бути три. Втім, з іншої сторони це ще одне свідчення сили нашого суперника. Тільки ми трішечки дали слабинку в обороні, як кияни миттю скористалися своїм фактично єдиним шансом у другому таймі. Але тепер вже нічого не зміниш – цим спорт загалом та регбі зокрема й цікаве. Тут все необхідно робити з першого дубля – назад кіно не відкрутиш. Та я вірю у хлопців, вірю в нашу команду. Але все остаточно вирішиться лише на зеленому полі…

Розмовляв Іван Дупнак

Львівські