Психолог пояснює, як надмірна опіка батьків виховує безпорадного дорослого

19 лютого 2026 р. 19:10

19 лютого 2026 р. 19:10

Ви зав’язуєте дитині шнурівки, хоча вона вже вміє? Обираєте гурток замість доньки або перевіряєте телефон сина, бо вам «просто цікаво»? Багато батьків бояться одного – що дитина зробить помилку і постраждає. Тому підказують, страхують, контролюють, перевіряють. І щиро вважають, що так правильно.

Але що, якщо саме ця надмірна турбота згодом заважатиме дитині жити самостійно? Дитяча психологиня Богдана Оліферчук пояснює, як гіперопіка формує невпевненість, страх рішень і чому іноді любов виглядає як контроль.

Що таке гіперопіка і чому вона непомітна

«Гіперопіка – це стиль виховання, коли батьки проявляють надмірну турботу», – пояснює психологиня Богдана Оліферчук. Ключове слово тут – надмірну .

За словами фахівчині, йдеться не про базову безпеку чи підтримку, а про ситуації, коли дорослі регулярно роблять за дитину те, що вона вже може зробити сама. Коли намагаються «підстелити соломку» наперед. Чи приймають рішення замість неї – бо так усім буде спокійніше.

«Батьки ніби намагаються випередити рішення дитини, щоб вона не допустилася помилок», – каже психологиня.

І саме тут виникає парадокс: без права на помилку дитина не вчиться жити .

Перша тривожна ознака – ініціативи немає

Психологиня радить почати з чесності перед собою, як дорослим: «Перше – це визнати, що гіперопіка існує і що вона простежується у вашій щоденній поведінці».

Найпростіше це побачити по самій дитині, якщо вона:

• боїться вибирати;

• не знає, чого хоче;

• не проявляє ініціативи;

• чекає, поки дорослий вирішить.

боїться вибирати;

не знає, чого хоче;

не проявляє ініціативи;

чекає, поки дорослий вирішить.

«Це дуже часто видно в побуті – наскільки дитина готова приймати мікрорішення у своєму житті, – пояснює Богдана Оліферчук і додає: Іноді це дрібниці: що вдягнути, який гурток обрати, з ким дружити. Але саме з дрібниць складається впевненість».

Чому батьки так контролюють

За словами психологині, дуже часто за гіперопікою стоїть тривога : «Гіперопікуючі батьки – це часто тривожні батьки. Вони мають справу з власною неопрацьованою тривогою і можуть несвідомо транслювати її на дитину».

Контроль дає ілюзію стабільності . У світі, де багато невизначеності, дитина стає тим, що можна контролювати. Але є ще одна глибша причина.

«Надмірна турбота може бути пов’язана з тим, що в самих батьків у дитинстві були незадоволені потреби, – розповідає Богдана Оліферчук.

Якщо дорослому колись бракувало підтримки чи тепла, він може намагатися компенсувати це через власну дитину. І не завжди помічає, що починає жити життям доньки чи сина.

Контроль під виглядом безпеки

Психологиня каже, що часто гіперопіка маскується під маскою «безпеки» : перевірити телефон, дізнатися детально про кожного друга або ж розпитати все до дрібниць.

І часто звучить пояснення від дорослого: «Я не контролюю. Мені просто важливо знати про життя моєї дитини – це ж безпека».

Але якщо дитина не має особистого простору – це вже не інтерес, а контроль.

«Абсолютно нормально, коли діти мають секрети від батьків. Залежить від різних вікових періодів, але, напевно, це найбільш характерно для підліткового віку, коли відбувається явна сепарація від батьків», – нашолошує Богдана Оліферчук.

Наслідки гіперопіки: що відбувається далі

Один із найсерйозніших ризиків гіперопіки – безпорадність .

«Коли дорослий закриває всі потреби дитини, навіть ті, які вона може закривати самостійно, в дитини з’являється відчуття неспроможності», – пояснює психологиня.

Дитина не отримує досвіду в:

• самостійних рішеннях;

• помилках;

• виправленнях ситуацій;

• успіху.

самостійних рішеннях;

помилках;

виправленнях ситуацій;

успіху.

І тоді формується внутрішня установка: «У мене не вийде».

У дорослому віці це може виглядати як страх приймати рішення, відкладати важливі кроки, уникати відповідальності.

Маленькі речі мають велике значення

«Якщо дитина в три роки хоче вдягатися самостійно – важливо дати їй цю можливість», – каже Богдана Оліферчук. Так, це довше. Так, неідеально. Але саме в таких моментах формується відчуття: я можу.

Коли ж дорослий постійно робить щось замість дитини, ініціативність поступово зникає. А сама дитина звикає, що їй не потрібно прикладати зусиль.

Коли дитина стає єдиним сенсом

Ще один важливий момент – життя самих батьків.

«Для гіперопікуючих батьків часто характерна відсутність власного життя», – каже психологиня.

Коли дорослий не має власних інтересів, дитина стає центром світу. І будь-який її крок сприймається як зона ризику.

З чого почати зміни

Психологиня радить не звинувачувати себе, а поставити чесні запитання:

• Чого я боюся?

• Що саме я намагаюся контролювати?

• Чи дозволяю я дитині помилятися?

Чого я боюся?

Що саме я намагаюся контролювати?

Чи дозволяю я дитині помилятися?

«Дуже важливо розібратися в причинах і зрозуміти, чому саме я це роблю», – розповідає Богдана Оліферчук.

Гіперопіка над дитиною виникає через страх. Але щоб дитина виросла впевненою, їй потрібна не лише турбота. Їй потрібен простір – для рішень, для помилок і для власного досвіду.

Запитання, які ви хочете поставити психологу, надсилайте на пошту s.turko@zaxid.net

• Богдана Оліферчук
• психічне здоров'я
• Здоров'я

Львівські