На Пагорбі Слави у Львові поховали Михайла “Лемберга”, який загинув під Бахмутом

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

На Пагорбі Слави у Львові поховали Михайла “Лемберга”, який загинув під Бахмутом

03 березня 2026 р. 14:57

03 березня 2026 р. 14:57

Фото та відео

Прощання з молодшим сержантом, командиром відділення розвідвзводу 93-ї ОМБр “Холодний Яр” Лембергом відбулося у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла

Про це повідомила кореспондентка Еспресо Анна Ших, інформує Еспресо.Захід

У Львові на Пагорбі Слави поховали єдиного сина нашої колеги, письменниці Олени Чернінької – військового Михайла-Віктора Сцельникова з позивним “Лемберг”.

Уродженець Львова, випускник факультету комп’ютерних наук Львівської політехніки, який певний час проживав із дружиною в селі Зимна Вода, Михайло-Віктор Сцельников не злякався, коли розпочалася повномасштабна війна. Він тричі звертався до військкомату, але щоразу отримував відмову й рекомендацію очікувати. Тоді взяв власну зброю та сам вирушив на війну – записався добровольцем до 206-го батальйону. Згодом перевівся до групи дронників у мінометному розрахунку, пізніше – у розвідку 93-ї ОМБр. Свій бойовий шлях розпочав у Києві, пройшов південь (Запоріжжя, Миколаїв, Херсон) і потрапив на схід – у Бахмут. Загинув 20 травня 2023 року в Бахмуті, виконуючи бойове завдання.

2 років і 9 місяців вважався безвісти зниклим, аж поки порівняльна молекулярна експертиза ДНК не підтвердила його смерть. Ідентифікація відбулася в Чернігові.

Олена Чернінька присвятила синові книгу “Лемберґ: мамцю, ну не плач”, яку написала в період, поки він вважався зниклим безвісти.

“Я би хотіла, щоб він був живим, – каже Олена Чернінька. – А все решта так неважливо. .. Я знаю і він знає, що я його люблю і що я ним пишаюся, але я би хотіла пишатися живим сином. Він мені казав: “Мамо, якщо мене вб’ють, то страждати будеш тільки ти, тому не страждай, не роби собі гірше”. Але звідки ми знаємо, як насправді? Він був атеїстом, вважав, що після смерті вже нічого немає, але хто його знає, як він тепер вважає… Я в книжці про нього написала: “Тепер ти віриш, що він є…”