“Війна, служба та батьківство: Історія ветерана Назара Коваля”

19 квітня 2026 р. 21:21

19 квітня 2026 р. 21:21

Назар Коваль, ветеран Збройних Сил України, мобілізувався у квітні 2022 року. Про своє рішення приєднатися до армії він розповів рідним лише через кілька місяців. Коли повернувся до Львова з зони бойових дій для отримання гуманітарної допомоги, попередньо запевняючи родину, що перебуває у безпеці.

Розповідаючи про свою службу, Назар зазначає, що до початку війни мав власну будівельну справу і не уявляв, яких змін зазнасть країна. “Усе моє навчання було пов’язане з будівництвом: я бакалавр і магістратура з інженерії та ще одна магістерська освіта з економіки міжнародного права”, — говорить він, пише Суспільне .

Перший день війни, 24 лютого 2022 року, почався для нього з телефонного дзвінка від друга, який сповістив про війну в Україні. Назар спочатку сприйняв це як жарт, але, увімкнувши телевізор, усвідомив, що ситуація серйозна. Плани на звичний робочий день змінилися: він та дружина вирушили на заправку, де вже скупчилося багато людей, після чого роз’їхалися – дружина поїхала до батьків, а Назар повернувся до офісу, щоб з’ясувати, як діяти далі.

У перші дні війни Назар і його колеги допомагали співробітникам, збираючи воду, медикаменти та продукти. В них не було досвіду у кризових ситуаціях, але вони швидко організували волонтерство, щоб допомогти українським військовим. Також разом з іншими бізнесменами Львова вони активно працювали над організацією допомоги.

Через три тижні Назар вирішив, що волонтерська діяльність им стала неактуальною, і виразив бажання вступити до ЗСУ. Після зборів з командиром 103-ї бригади ТрО, він прийняв рішення служити.

У квітні Назар склав присягу й поїхав у зону бойових дій. Його рідні дізналися про його службу тільки в травні, коли він приніс гуманітарну допомогу. “Комунікація була дуже обмеженою”, — згадує він, пояснюючи, чому не повідомляв про своє рішення раніше.

На фронті його вразила недоглянутість житлових будинків. “Можливо, це звучить не дуже добре, але ми потрапили в ситуацію, схожу на пострадянські часи, де все зруйноване та закинуте”, — розповідає він.

Згадуючи про один з найбільших боїв у травні 2023 року, Назар розповідає про переправу через Сіверський Донець, в якій брав участь як розвідник. Вони забезпечували прохід і логістику вдовж ланцюга операцій, захищаючи українське село.

Не без трагедії: Назар повідомив мати одного з загиблих на фронті побратимів про втрату сина. “Я сидів годину в машині, не наважуючись зателефонувати. Такі новини важко передавати”, — зізнається він.

У квітні 2023 року Назар став батьком. З новинами про вагітність дружина подзвонила йому під час його служби, і, отримавши тест на вагітність, він зрозумів, що йому судилося стати батьком. Перше побачення з дочкою відбулося під час кесаревого розтину, і він визнає, це був надзвичайний момент.

Незважаючи на труднощі під час війни, його любов до доньки надихнула на нове життя. Він навчився плести їй косички, роблячи все можливе, щоб бути добрим батьком, незважаючи на складні обставини.

Насамкінець, Назар ділиться, що його сприйняття Гімну України змінилося, і тепер він відчуває його глибокий зміст у контексті своєї служби: “Це вже не просто пісня, а частина мене”.

Львівські