Львівська екзопротезистка повертає ветеранам обличчя та відчуття себе

19 червня 2026 р. 16:12

19 червня 2026 р. 16:12

Таїсія Ярова — єдина екзопротезистка Центру UNBROKEN у Львові — займається справою, яку важко вкласти в одне визначення. Щоб повернути пораненим воїнам втрачені частини обличчя, вона поєднує навички медика, художника, скульптора та психолога.

Один із її пацієнтів — Павло — мріяв потрапити на випускний у дитячому садку до своєї донечки Анастасії. Коли чоловік пішов до лав Збройних Сил України, дівчинці було лише півтора року, і відтоді він пропустив чимало важливих моментів її дитинства. Під час фінальної примірки очного протеза Павло не приховував емоцій, пише ЛМР .

Таїсія Ярова здобувала свій досвід, консультуючись із фахівцями зі США, Швеції та Ізраїлю. Паралельно вона навчається в магістратурі Львівської політехніки за напрямком біоінженерії та технологій виготовлення ортопедичних і реабілітаційних виробів, адже вважає, що їй бракує ще й технічної освіти.

На відміну від протезів кінцівок, які традиційно вважаються пріоритетними, протези обличчя — ока, носа, вуха — нерідко недооцінюють. Утім, за словами майстрині, вони є психологічно функціональними. Коли людина втрачає частину обличчя, вона часто втрачає і частину своєї ідентичності — перестає впізнавати себе у дзеркалі, їй важко спілкуватися з іншими і прийняти нову реальність.

Для виготовлення протезів Таїсія використовує платинові силікони медичного призначення та сертифіковані стоматологічні матеріали. Вона створює силіконові накладки — своєрідну штучну шкіру, — які максимально точно відтворюють втрачені частини обличчя чи рук. На кожен виріб іде від двох до трьох тижнів і більше: для кожного пацієнта потрібно знайти індивідуальне технічне рішення, врахувати особливості шкіри, міміки та будови обличчя. Носять такі протези зазвичай від п’яти до восьми годин на день.

Майстриня переконана: протез має виглядати максимально натурально, адже людина приходить із надією побачити себе такою, якою була до травми. Втім, інколи запити бувають несподіваними. Дехто з військових просить не робити очний протез надто реалістичним — бо перехожі, не здогадуючись про відсутність зору, просто показують їм рукою напрямок, замість того щоб допомогти.

До Львова Таїсія переїхала з Кривого Рогу, залишивши там сім’ю. Її особистий біль підштовхнув її до цієї роботи ще сильніше: на фронті загинув її племінник Владислав Малиш — майстер-сержант із позивним Тор, який воював за Україну з 2014 року.

Незважаючи на можливість виїхати за кордон і працювати там, жінка відмовилася. За її словами, такого масштабу людського горя світ не бачив із часів Другої світової війни, і вдавати, що нічого не відбувається, для неї було б неможливим.

Найбільше Таїсію вражає внутрішня сила самих військових. Серед них вона не зустрічала людей, які б жаліли себе — натомість бачить стійкість, гумор і бажання жити далі. Один із пацієнтів сказав їй, що йшов на війну добровільно і був готовий віддати своє життя. Після цих слів жінка переосмислила саме поняття ставлення до ветеранів: вони заслуговують не жалю, а поваги, підтримки та вдячності.

Наразі Таїсія працює у своїй майстерні сама і сподівається, що з часом до неї долучиться донька, яка здобуває медичну освіту і вже зацікавилася унікальною справою матері.

Львівські