Капелан на передовій: з Попасної — за кілька годин до вторгнення, і три роки поруч із бійцями 24 ОМБр

21 червня 2026 р. 21:26

21 червня 2026 р. 21:26

Увечері 23 лютого 2022 року греко-католицький священник Юрій Хамуляк приїхав до Попасної, де стояли підрозділи 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Він привіз бійцям те, про що вони просили: генератори, пральну машину та інші необхідні речі. Вояки швидко вивантажили мікроавтобус, пригостили гостей кавою та наполегливо попросили їхати — повномасштабного вторгнення чекали щохвилини. Коли капелан із супутниками вже дістався Харкова, їх наздогнали перші російські ракети — минуло лише п’ять годин.

Свою історію служіння Суспільному розповів капелан 24 бригади Юрій Хамуляк із позивним Давид, пише Суспільне .

**Від Дебальцевого до Попасної: як починалося волонтерство**

Перша поїздка на схід відбулася ще наприкінці 2014 року — тоді Юрій Хамуляк вирушив до Дебальцевого як волонтер, щоб організувати дітям свято Святого Миколая. Місцева волонтерка Галина зібрала близько ста листів від дітей, у яких ті писали про свої мрії. Листи розвісили у Львові в церкві Блаженного Климентія Шептицького, і парафіяни розібрали їх усі — хтось приніс велосипед, хтось телефон. Цілий мікроавтобус подарунків вирушив на Донбас.

Після тієї поїздки відвідини зони АТО-ООС стали регулярними. При храмі виник волонтерський центр «Hand Made по-львівськи»: плели маскувальні сітки, збирали необхідне для військовослужбовців. Отець Юрій разом із колегою особисто відвозив усе на передову.

Їздили зокрема до Волновахи. Там також роздавали подарунки дітям — за листами, які збирала місцева волонтерка Світлана. Після початку повномасштабного вторгнення жінка змушена була тікати з міста: її чоловік — командир одного з підрозділів ЗСУ. Нині вона живе в селі на Львівщині.

**«В їхніх очах було розуміння, що вони тут залишаться назавжди»**

Під час тих волонтерських поїздок священник зблизився з бійцями 24 бригади. Він приїжджав на позиції, служив літургії, жив із солдатами у бліндажах, і поступово його почали сприймати як свого капелана — хоча офіційного статусу він іще не мав.

Коли ввечері 23 лютого 2022 року він прощався з бійцями у Попасній, то помітив у їхніх очах приреченість.

— Вони розуміли, що кожен із них може загинути. І ми прощалися не «до зустрічі» — це було прощання назавжди. Коли ми їхали вночі, я це дуже часто згадую: в їхніх очах було розуміння, що вони тут залишаться. Але вже через тиждень, коли ми повернулися знову, там був промінчик надії — вже зовсім інші очі. А ще через два тижні — очі, повні надії, — розповідає капелан.

Він підкреслює: усі ті бійці, з якими прощався напередодні великої війни, живі й досі воюють.

**Офіційний капелан із позивним Давид**

З початком повномасштабного вторгнення Юрій Хамуляк остаточно вирішив стати штатним капеланом бригади. Бюрократичні процедури тривали рік, і лише в березні 2023 року він офіційно отримав своє місце в підрозділі.

— Останні три роки перед тим я служив парохом у Винниках, де живу. Дружина нарешті зраділа — каже, хоч на старість будемо разом. А коли почалася повномасштабна війна, вона зрозуміла, що я знову поїду. Але прийняла це, — каже священник.

Першим ділом він попросив командира дозволити йому пройти курси тактичної медицини. Навчання проходило в бригаді. Вчили також теорії щодо видів зброї та мінної справи — але виключно теоретично. Зброї священник не торкається: за його словами, це несумісні речі.

Обидва сини капелана також пішли захищати Україну. Старший мобілізувався у 2022 році, молодший — у 2025-му. Коли молодший вирішив іти, пояснив: невідомо, коли закінчиться війна, чекати більше не може.

**Хрещення під прицілом і весілля в Краматорську**

За роки служіння капелан не лише правив літургії та приймав сповіді. Він хрестив дорослих чоловіків і вінчав пари просто на фронті.

Перше хрещення відбулося ще до повномасштабного вторгнення, на позиції в околицях Попасної. Серед бійців була військовослужбовиця з Червонограду, яка ділилася з побратимами своїм духовним досвідом, і один із солдатів наважився прийняти хрещення. Обряд провели коротко — позиція перебувала під прицілом. Приблизно за півгодини після від’їзду капеланів її обстріляли, але всі вижили.

Ще один чоловік років п’ятдесяти підійшов до отця Юрія вже після початку великої війни. Довго наважувався, і саме війна стала для нього поштовхом. Хресним став його побратим, хресною — бригадний психолог.

У Краматорську капелан провів вінчання. Немолодий військовослужбовець одружився з жінкою, у них народилася дитина, і він попросив їх повінчати. Вона приїхала до нього, свідками стали побратими, командир дав одноденне звільнення. Зараз отець Юрій готує до церковного шлюбу ще одну пару — чоловік і жінка служать разом і також хочуть повінчатися.

**Втрати, які не відпускають**

Капелан не проводить похоронних обрядів, але згадує загиблих побратимів у кожній молитві. Деякі смерті він переживає особливо важко.

Одним із найболючіших спогадів є загибель товариша з рідного села на Перемишлянщині. Той боєць ніколи не відмовлявся від найнебезпечніших завдань, мав чимало поранень і контузій. Капелан попросив командира перевести його на посаду водія — і той погодився. Але за місяць хлопець загинув від удару FPV-дрона дорогою в Костянтинівці: двоє інших вижили, а він — ні.

— Тепер я питаю себе: якби його не перевели, може, він би вижив? — риторично запитує отець Юрій.

Коли родини загиблих запитують його, де був Бог і чому дозволив забрати їхнього сина, чоловіка, батька, — він мовчить і дає змогу горю вилитися словами.

Свій номер телефону капелан залишив усім бійцям бригади та їхнім близьким. Каже: готовий вислухати будь-коли.

Львівські