«Кохаю, дбай про дітей»: як дружина зниклого безвісти бійця Сергія Чепари живе в невизначеності між надією і болем

11 липня 2026 р. 17:33

11 липня 2026 р. 17:33

У перший день повномасштабного вторгнення вчитель фізики Сергій Чепара сказав дружині, що штурмувати військкомат не піде — у них двоє маленьких дітей. Але якщо прийде повістка, ховатися не стане. 25 серпня 2024 року Наталя отримала від чоловіка останнє повідомлення. З 10 вересня він офіційно вважається зниклим безвісти.

Сергій і Наталя познайомилися 6 березня 2015 року у соціальній мережі. Наталя народилася в Білорусі, здобула освіту білоруського філолога та свідомо уникала російської мови. На момент знайомства вона навчалася в Німеччині в інституті славістики й готувалася захищати кандидатську дисертацію. Одного разу побачила в новинах репортаж про появу «зелених чоловічків» в Україні, знайшла у мережі фото Сергія у вишиванці й написала йому — просто запитала, що відбувається в країні. Так почалося їхнє знайомство, пише Суспільне .

Наступного вечора після роботи вони спілкувалися у Skype аж до п’ятої ранку. Незабаром Сергій запросив Наталю до Львова. Вона зважилася: взяла відпустку, замовила хостел і приїхала на три дні. За два місяці він сам відвідав її в Німеччині й зрозумів, що хоче провести з цією жінкою все своє життя. Їхня третя зустріч відбулася 1 серпня — і саме того вечора Сергій освідчився їй у коханні. Для Наталі це стало цілковитою несподіванкою, хоча, як з’ясувалося пізніше, всі спільні знайомі вже знали про його намір.

5 березня 2016 року вони одружилися. Наталя переїхала до України й уже за чотири місяці намагалася розмовляти українською. Невдовзі у подружжя народилася донька. Ім’я Францішка підказав сам Сергій — так звали його прабабусю, і саме це ім’я вони почули у друзів у Білорусі під час одного з останніх візитів Наталі на батьківщину. Ім’я для сина підбирали довше: Наталі подобалося Ян, але Сергій вважав його надто коротким. Одного ранку він прокинувся з ідеєю — Юліан. На цьому й зупинилися.

У вересні 2021 року Сергій влаштувався вчителем фізики до школи. До цього він займався різним: водив екскурсії Львовом і областю, навчав іноземців української мови. Пізніше у війську отримав позивний Фізик.

Ранок 24 лютого 2022 року Наталя пам’ятає в деталях. Маленький Юліан цієї ночі ніяк не міг заснути, Францішка прийшла до батьків. Наталя задрімала разом з малюком на дитячому ліжечку. Раптом прибіг Сергій: «Кицю, прокидайся, Путін почав велику війну». Незабаром він відвіз дружину з дітьми до своєї матері в Сколе, а сам долучився до волонтерської роботи — зустрічав біженців на вокзалі й відвозив їх до кордону, приймав у себе вдома.

23 травня 2022 року Сергій Чепара вступив до Збройних сил України. Юліанчику ще не виповнилося року, Францішці було п’ять. Родина намагалася бачитися під час відпусток і коротких виїздів. Востаннє вони зустрілися 9 серпня 2024 року — Сергій мав провдома день і ніч, але несподівано надійшов наказ повертатися. Він заїхав попрощатися й поїхав.

25 серпня від нього надійшло останнє повідомлення. Сергій залишив дружині детальні інструкції: де речі, документи й телефон, номер побратима для зв’язку на випадок найгіршого. Попередив, що два тижні його точно не буде. Підрозділ вирушив на Курщину.

Пізніше побратим розповів, що група потрапила в оточення. На сусідній позиції могли бути поранені, зв’язку не було. Потрібно було комусь піти й перевірити. Сергій вийшов першим. Але ту позицію вже захопили російські війська — четверо солдатів противника відкрили вогонь. Побратим бачив, як Сергій закричав, впав і спробував підвестися. Більше йогоніхто не бачив — ні живим, ні загиблим.

13 вересня — у день народження матері Наталі — надійшло повідомлення про зникнення чоловіка. Вона надіслала мамі скриншот і далі майже нічого не пам’ятає. Друзі не залишили її наодинці — хтось дзвонив, хтось приїздив, хтось привозив їжу. Особливо вона вдячна другові-юристу, який не питав «як справи», а просто приходив і говорив: сьогодні ми їдемо в поліцію, сьогодні пишемо ці заяви. Завдяки йому вдалося знайти учасників тих подій і задокументувати свідчення побратима, який ішов поруч із Сергієм. Зараз цей чоловік теж вважається зниклим безвісти.

Наталя час від часу ходить до поліції й переглядає каталоги невпізнаних тіл. Спочатку моніторила російські телеграм-канали, але зрозуміла, що це руйнує її психологічно, й припинила. Уважно відстежує інформацію про обміни полоненими — сподівається, що Сергій живий і одного дня повернеться.

Її дратує, коли знайомі при зустрічі запитують, чи є новини. «Якщо щось зміниться — ви дізнаєтеся», — відповідає вона. Людей, які натякають, що вона недостатньо шукає, вона просить замислитися: навіщо?

Наталя каже, що тримає її на плаву відповідальність перед дітьми. Востаннє Сергій написав: «Кохаю, дбай про дітей». Вона розуміє вагу цих слів. Діти якось запитали: вони ж щовечора молилися за тата — чому Бог не зберіг його? Наталя не має простої відповіді. «Я думала про поранення, ампутацію, шпиталі. Знала, що машина завжди має бути заправленою — раптом треба буде терміново їхати до нього. Але не до цього я була готова. Не до цього», — каже вона.

Львівські