Діти, яких зламала війна, але не зламала Росія: як Яна Степаненко і Роман Олексів стали голосом України у світі

15 липня 2026 р. 20:46

15 липня 2026 р. 20:46

**Врятовані від смерті, але не від болю спогадів — двоє дітей із реабілітаційного центру «Незламні» у Львові перетворили свої трагедії на інструмент міжнародної адвокації**

Яна Степаненко та Роман Олексів — не просто пацієнти львівського реабілітаційного центру «Unbroken». Сьогодні вони є його офіційними амбасадорами, які об’їздили десятки країн, зустрілися з Папою Римським та виступали на майданчиках США. Їхня місія — розповідати світові правду про те, що Росія робить з українськими дітьми, пише Суспільне .

Яна втратила обидві ноги внаслідок ракетного удару по залізничному вокзалу в Краматорську. Роман пережив загибель матері під час ракетного обстрілу Вінниці — хлопчик вижив, однак переніс 36 операцій в Україні та за кордоном. Обоє пройшли реабілітацію в центрі «Незламні» і тепер представляють його у світі.

Для дітей закордонні поїздки стали не розвагою, а усвідомленою відповідальністю. Яна каже, що на кожній міжнародній зустрічі їй доводиться знову і знову розповідати про свої травми — і вона розуміє, чому це важливо. Директорка з комунікацій і партнерств Першого медичного об’єднання Львова Ірина Заславець пояснює логіку таких відряджень: показати світовим лідерам живих свідків війни, аби ті не залишалися байдужими.

«З’явилася можливість познайомити їх із Папою Римським, і ми скористалися нею. Це меседж для світу: подивіться, що Росія коїть в Україні, подивіться на цих дітей, які страждають від агресії. Закликайте до зупинення цієї війни», — наголошує Заславець.

За її словами, центр свідомо робить ставку на живі історії: «Коли ми бачимо драматичні долі, ми хочемо ними ділитися — Україна і світ мають бачити жахіття війни, страждання дітей і дорослих, а також величезну боротьбу лікарів за їхні життя».

Водночас обоє дітей визнають, що спогади не відпускають. Роман каже: щоразу, коли повертається на місце трагедії, у голові за лічені секунди пробігає все — скло, осколок, фото матері на пам’ятнику. «Намагаюся дуже сильно не вникати в це, щоб потім не сумувати», — говорить він. Яна також намагається якнайрідше повертатися думками до минулого: «Це дуже боляче. Щоразу, як згадую, одразу навертаються сльози».

Попри все це, обидвоє демонструють дивовижну внутрішню силу. Щороку пацієнти центру «Незламні» виходять на старт Бостонського марафону — Яна і Роман пробігли дистанцію у п’ять кілометрів. «Хочу довести собі й усьому світу, що я це можу і що українці незламні», — каже Роман.

Батько хлопчика Ярослав Олексів пильно стежить за тим, аби за насиченим графіком поїздок дитина не втратила звичайного дитинства. Родина свідомо обмежує кількість зустрічей — не більше однієї-двох на місяць. Решту часу Роман танцює, грає на акордеоні, вивчає іноземні мови та захоплюється онлайн-іграми з друзями. «Коли танцюю — почуваюся вільним. Коли граю на акордеоні — відчуваю себе творчою людиною. А мови стануть у пригоді, коли виступатиму в інших країнах», — розповідає хлопець.

Ярослав наголошує: під час тривалого лікування Роману найбільше бракувало спілкування з однолітками, тому зараз це — головний пріоритет.

Яна дивиться у майбутнє прагматично. Попри участь у марафонах, вона не пов’язує своє подальше життя зі спортом. «Я вже набігалась. Планую піти на курси барбера і йти слідами старшої сестри», — каже дівчина.

Роман поки що не визначився з покликанням і, за порадою батька, намагається жити сьогоднішнім днем. Але одну мрію формулює чітко: після закінчення війни запустити дрон, подарований йому ще до вторгнення на день народження.

Історія Романа вже увійшла до двох документальних фільмів — «Діти у вогні» та короткометражки «Ромчик». Дивитися їх хлопцеві важко: екран повертає його до подій, від яких він намагається триматися подалі.

Львівські