«Розповідатиму про це онукам»: ветеран з Дрогобича на протезі піднявся на Арарат

17 серпня 2026 р. 20:05

17 серпня 2026 р. 20:05

Після поранення Роман Гавриляк переніс близько 14 операцій, реампутацію та тривалий період відновлення. На протез він став через шість місяців після поранення, а згодом повернувся до бігу, тренувань і походів у гори. Нині за плечима ветерана близько десяти сходжень, а одне з них – на Арарат заввишки 5137 метрів.

Джерело: NV

Роман Гава Гавриляк з Дрогобича до повномасштабного вторгнення працював у різних сферах: готельно-ресторанній, ІТ, продажів. Через два місяці з початку повномасштабного вторгнення він став на захист краіни. Роман спочатку служив штурмовиком, потім гранатометником, джавелінщиком, оператором БПЛА.

Саме на останній посаді він втратив кінцівку: наступив на міну, проте був у свідомості й почув від побратима, що втратив ногу.

Лікували Романа у госпіталі у Львові. Загалом він переніс близько 14 операцій і величезку кількість ускладнень: невроми, остеофіти, інші недуги.

Роман став на протез і почав ходити через шість місяців після поранення.

"Проте біль у нозі не вщухав, тож мене відправили на додаткове обстеження.
З’ясувалося, що кістка почала руйнуватися й розвинувся остеомієліт. Довелося робити реампутацію та проходити увесь цей виснажливий шлях заново", – згадує ветеран.

Роману почало ставати краще, коли після реампутації він повернувся додому. Там чоловік практикував піші прогулянки: з кожним днем їх тривалість ставала довшою. Через пів року після повернення додому Роман зрозумів, що повернувся у довоєнний фізичний стан.

"Я знову зміг бігати, інтенсивніше тренуватися й почуватися повноцінно.

Адаптація до протеза завжди супроводжується побутовими незручностями: культя поступово звикає до постійного навантаження, ти натираєш шкіру, перемагаєш біль. Це також природна частина шляху, яку треба пройти", – розповідає військовий.

"Я усвідомив: нічого катасрофічного не сталося"

Роман Гавриляк почав думати про повернення до активного спорту ще коли лежав у госпіталі. Ці думки посилился, коли він побачив, як хлопці з ампутаціями з клубу Second Wind готувалися до підйому на Кіліманджаро.

"Коли я це побачив, мені буквально полегшало на душі. Я усвідомив: нічого катастрофічного не сталося. Якщо хлопці після важких поранень тренуються й піднімаються на вершини, то й у мене все обов’язково вийде", – каже Роман.

У гори на протезі він піднявся через 7-8 місяців після поранення. Це була гора Парашка. А зараз за плечима ветерана близько 10 походів.

Проте найбільше йому запам'яталося сходження на гору Арарат.

Роман з побратимами під час сходження на гору Арарат Автор: Архів героя / NV

"Це мій перший п’ятитисячник, її висота – 5137 метрів. Це саме той досвід, про який я однозначно розповідатиму онукам разом із історіями про війну", – ділиться Роман.

Він готувався до цього сходження два-три місяці. Вся подорож – з перельотами, акліматизацією, підйомом – зайняла тиждень часу. А саме сходження – 15 годин.

"Людське спілкування з тими, хто розуміє тебе без слів"

Роман дуже цінує ветеранське середовище, в якому йому довелось опинитися: клубу Second Wind, а також Iron Badminton. Останнє – це спільнота з адаптивного бадмінтону, яку заснував Роман разом з Ігорем (з ним він познайомився в реабілітаційному центрі).

"Ми збиралися на кортах у Львові та грали – хто на протезах, хто на кріслах колісних, хто зі спиранням на паличку. Це був не стільки професійний спорт, скільки рух, адаптація, розвага та можливість побути серед своїх", – каже Роман.

Цей клуб працює й досі.

"Для мене перебування у ветеранському середовищі – це про людське спілкування з тими, хто розуміє тебе без слів. Це люди, які пройшли через ті ж самі випробування, що й ти. Завжди цінно почути чужу історію та поділитися власним досвідом", – додає ветеран.

Будьте з Дрогобич .Сity у соцмережах:

💛 Facebook — креативи та обговорення;

❤️ Instagram — відео та цитати.

Львівські