Садового звинуватили в уникненні політичної відповідальності за укриття у Львові

05 вересня 2026 р. 19:39

05 вересня 2026 р. 19:39

Нову програму співфінансування ремонту підвалів у Львові розкритикували через її запізнілий запуск, відсутність чітких інженерних критеріїв безпеки та можливе перекладання відповідальності за захист населення на самих мешканців.

Про це заявив Юрій Ситник в огляді для інформаційної агенції «Король Данило», аналізуючи нещодавню ініціативу міського голови Львова Андрія Садового.

25 серпня мер Львова повідомив про програму, за якою місто готове профінансувати від 70% до 90% вартості облаштування підвальних приміщень під найпростіші укриття. Для участі мешканцям необхідно провести збори співвласників, подати заявку, пройти обстеження приміщення та погодити перелік робіт.

За словами Ситника, сама ідея приведення підвалів до придатного стану може бути корисною, однак ключове питання полягає у своєчасності такої програми та рівні захисту, який вона реально здатна забезпечити.

«Війна з 2014 року. Повномасштабна війна — з лютого 2022 року. Програму ввели в серпні 2026 року. Це ж не так, що сьогодні затвердили, а завтра вже є захист», — наголосив він.

Однією з головних проблем ініціативи Ситник називає різницю між облаштованим підвалом та захисною спорудою, здатною витримувати серйозні ураження.

Йдеться про найпростіші укриття, а не про повноцінні сховища чи протирадіаційні укриття. Саме тому, на думку автора огляду, важливо не створювати у мешканців хибного відчуття безпеки.

Серед критично важливих критеріїв він називає наявність другого евакуаційного виходу, стан перекриттів, захищеність від аварійних комунікацій, вентиляцію, освітлення та можливість безпечної евакуації у випадку руйнування будинку.

Особливо це стосується старих панельних будинків та «хрущовок». За прямого влучання або серйозного руйнування будинку підвальне приміщення саме по собі не гарантує безпеки, наголосив Ситник.

«Якщо програма оплачує косметику без інженерії, то вона просто продає відчуття захисту, а не реальний захист», — зазначив він.

Водночас Ситник визнає, що облаштований підвал за певних сценаріїв може бути ефективнішим, ніж перебування у квартирі. Він розташований ближче, особливо під час нічної тривоги, а світло, відкритий доступ та базові умови можуть мотивувати людей частіше спускатися в укриття. Також підвальне приміщення здатне дати додатковий захист від уламків.

Окремо Ситник звернув увагу на фінансову складову. За озвученими ним даними, на програму планують спрямувати 18 млн гривень до кінця 2026 року, 26 млн гривень у 2027 році та 31 млн гривень у 2028 році. Загалом — 75 млн гривень протягом трьох років.

Аналітик ставить під сумнів, чи відповідає такий бюджет реальному масштабу проблеми та кількості будинків у Львові, які потребують облаштування безпечних місць для населення.

Крім того, сама процедура може стати бар'єром для частини мешканців. Для отримання фінансування необхідні збори співвласників, заявка, обстеження, кошторис та внесок мешканців у розмірі 10% або 30%.

За словами Ситника, у будинках без активного ОСББ, із конфліктами між співвласниками або проблемним правовим статусом підвального приміщення процес може фактично зупинитися ще до початку ремонту.

Особливо гострою ця проблема може бути в історичній частині Львова, де частина підвалів використовується як приватні чи комерційні приміщення.

Ще одним слабким місцем програми автор огляду назвав потенційні корупційні ризики. Ремонт підвалів може передбачати демонтаж перегородок, електромонтажні роботи, вентиляцію, двері, освітлення, облаштування місць для сидіння та інші роботи, вартість яких без належного контролю може суттєво відрізнятися.

На думку Ситника, місто повинно створити відкритий реєстр заявок та відмов, оприлюднювати кошториси, перелік виконаних робіт і дані про підрядників.

Також він пропонує встановити типовий перелік робіт і граничні ціни, публікувати дефектні акти та результати приймання відремонтованих приміщень.

Окрему увагу, за його словами, необхідно приділити участі фахівців ДСНС та недопущенню фінансування приміщень, які конструктивно неможливо перетворити на безпечні укриття.

Головною претензією до програми Ситник називає її політичну складову. Формально підвали багатоквартирних будинків належать співвласникам, а тому участь мешканців у їхньому утриманні є закономірною. Однак забезпечення цивільного захисту населення, на його думку, не може зводитися лише до принципу «зіберіть збори — і місто допоможе».

Ситник вважає, що паралельно міська влада повинна працювати з повноцінними захисними спорудами, повертати у публічне користування укриття, які були приватизовані або фактично стали недоступними, а також шукати альтернативи для будинків, підвали яких конструктивно не можуть бути безпечними.

Йдеться, зокрема, про модульні укриття, доступ до сховищ у сусідніх будинках, школах чи підземних паркінгах.

Для кожного будинку, де неможливо облаштувати безпечне підвальне приміщення, на думку Ситника, має бути визначений зрозумілий альтернативний маршрут до найближчого придатного укриття.

«Підвал може бути найпростішим укриттям від уламків. Але він не стане бомбосховищем від того, якщо місто оплатило 90% фарби для його косметичного ремонту на п'ятому році війни», — підсумував Ситник.

На його переконання, програма співфінансування може мати сенс лише як один із елементів комплексної системи цивільного захисту, а не як заміна системної роботи з укриттями.

«Ця ініціатива Садового не має нічого спільного з турботою про безпеку мешканців, а є лише спробою уникнення політичної відповідальності», — заявив Ситник, наголосивши, що це його власна оцінка ситуації.

Львівські