Від Іловайського котла до виховання сина: історія ветерана-одинака з Львівводоканалу

12 вересня 2026 р. 15:27

12 вересня 2026 р. 15:27

Павло Бистрицький, ветеран російсько-української війни, а нині працівник львівського комунального підприємства Львівводоканал, пройшов через найзапекліші битви цієї війни — від Іловайського та Дебальцівського котлів до боїв на Донеччині. У лютому 2023 року він зазнав важкого поранення, після чого демобілізувався як батько-одинак і тепер повністю присвячує себе вихованню сина.

## Перший заклик і випадковий досвід, пише Суспільне .

До лав захисників Павло долучився ще у 2014 році, коли отримав повістку під час першої хвилі мобілізації. На той момент чоловік уже працював електрогазозварювальником у Львівводоканалі — місце роботи там за ним зберігалося протягом усіх років служби.

За словами ветерана, повістка прийшла на адресу його матері 11 березня 2014 року, і він одразу з’явився до 95-ї десантно-штурмової бригади. Курйозна ситуація сталася, коли після десятиденного очікування на базі бійців відпустили додому, але у військкоматі йому знову виписали повістку — тож фактично його мобілізували двічі протягом одного місяця.

Невдовзі підрозділ вирушив у зону бойових дій на бронетранспортері БТР-80. Хоча Павло був снайпером, йому довелося сісти за великокаліберний кулемет, з яким він раніше ніколи не працював — навчатися довелося просто в дорозі, під час бою біля Красного Лиману, коли підрозділ потрапив у засідку регулярних російських військ.

## Іловайський та Дебальцівський котли

Влітку 2014 року Павло неодноразово доставляв побратимам боєприпаси та провіант, часто проїжджаючи повз позиції сепаратистів. У серпні того ж року він опинився в Іловайському котлі, хоча на той момент навіть не усвідомлював масштабу ситуації — про оточення дізнався лише після виходу з нього, коли з’явився доступ до інтернету.

На початку 2015 року, вже в 23-річному віці, Павло потрапив у ще одне оточення — під Дебальцевим. Тоді, за його спогадами, він сидів за кулеметом у башті БТРа з єдиною думкою — вижити й повернутися до щойно народженого сина, на хрестини якого встиг з’їздити в листопаді. У березні 2015-го чоловік демобілізувався та повернувся до роботи на Львівводоканалі.

## Повномасштабне вторгнення та викрадення ворожої техніки

У серпні 2021 року Павло підписав контракт із 10-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою “Едельвейс”. А вже 14 лютого 2022 року, за кілька днів до повномасштабного вторгнення, підрозділ підняли по тривозі та відправили в бік Житомира.

Ветеран зазначає, що військові командири ще з 2014 року розуміли неминучість масштабної війни з Росією. Виконуючи обов’язки командира броньованої ремонтно-евакуаційної машини, Павло здійснив понад 500 виїздів для викрадення покинутої чи захопленої російської техніки буквально з-під носа ворога. Найскладнішим завданням стало витягування БМП-3 із Зайцевого поблизу Бахмута.

Під час одного з таких рейсів автомобіль Павла потрапив під приціл російського танка. Вибухом бійця викинуло з кабіни, а його побратими загинули. Попри це, чоловік невдовзі знову сів за кермо — цього разу на викраденому у росіян тягачі.

## Поранення хребта та повернення на передову

Внаслідок того обстрілу Павло отримав травму хребта, яку виявив лише через півроку — під час риття бліндажів під Покровським, коли біль у спині став нестерпним. Після лікування в Дніпрі, Львові та Києві військово-лікарська комісія визнала його обмежено придатним до служби через поранення, здобуте під час захисту країни.

Хоча чоловік мав можливість продовжити службу в тилу, він повернувся у свій підрозділ, ставши командиром штурмової групи, до складу якої входили щойно мобілізовані бійці без бойового досвіду. Повне спорядження важило близько 100 кілограмів додатково до власної ваги воїна, що створювало серйозне навантаження на пошкоджений хребет.

## Поранення й містичне видіння

19 лютого 2023 року Павло отримав важке поранення. Куленепробивний шолом, який він придбав самостійно, урятував йому життя під час обстрілу з кулемета, проте згодом осколок від танкового снаряда влучив у ліву ногу, зачепивши артерію.

Боєць пригадує незвичайний досвід під час евакуації, коли побратими з Третьої штурмової бригади несли його танковим ровом до точки евакуації, розташованої за п’ять кілометрів. У той момент він начебто побачив власне тіло згори та почув голоси з темряви — переживання, які він описує як межу між життям і смертю.

Пізніше знайомі виявили в одному з російських пабліків фотографію Павла з підписом про його загибель — очевидно, світлину знайшли в телефоні загиблого побратима та помилково ідентифікували.

## Життя після війни: батьківство та підтримка

У листопаді 2023 року за судовим рішенням Павло демобілізувався як батько-одинак. Тепер він самостійно виховує сина Олексія, який до цього жив із бабусею.

Хлопчик навчається у шостому класі місцевого ліцею, самостійно виконує домашні завдання, відвідує курси програмування та вивчає англійську мову. Знаковою для родини стала подія 1 вересня, коли на шкільній лінійці Павло разом із сином несли прапори — державний та бойовий стяг 10-ї гірсько-штурмової бригади, підписаний побратимами.

За словами ветерана, у складних ситуаціях він завжди може розраховувати на допомогу — чи то сімейного лікаря, коли хворіє син, чи просто на підтримку інших людей. Батько з сином також разом відвідують ветеранські ретрити.

“У паніку не впадаю. Є телефон, завжди можна комусь зателефонувати, когось спитати, про щось порадитися. Та й син уже великий. Ми один одного завжди підтримуємо”, — підсумовує Павло Бистрицький.

Львівські