На Дрогобицькій солеварні виявили фінансові махінації

15 вересня 2026 р. 13:48

15 вересня 2026 р. 13:48

Голова Фонду держмайна відвідав солеварню як громадянин України

Прочитав сьогодні новину про те, що сесія Дрогобицької міської ради підтримала звернення до керівництва держави та Фонд державного майна України щодо передачі місту «Дрогобицької солеварні».

Про це пише голова Фонду державного майна України Дмитро Наталуха, пише Четверта студія .

“Серед основних причин – важливість цього питання для громади, факт того, що Солеварня не має стратегічного значення для держави у виробництві солі, не приносить значних прибутків і має значний рівень зношеності основних фондів (в тому числі – аварійність 7 з 9 пам’яток культури місцевого значення на території заводу), що ставить під загрозу збереження цінної історичної спадщини.

Відповідно, хотів би внести трошки ясності і попросити шановну громаду звернути увагу і на наступне.

Минулого місяця я вирішив відвідати Дрогобицьку солеварню особисто.

Зізнаюсь відверто: ніколи там не був, але багато чув. В тому числі – і про історико-культурну значущість підприємства.

Тож, перед тим, як ухвалювати якесь конкретне рішення по цьому активу держави, мені здалося правильним і справедливим спочатку побувати на ньому.

Що я і зробив, єдине – нікого про це не попередивши і нікому не афішуючи хто я і з якою метою приїхав.

Як звичайнісінький турист я купив екскурсію на Солеварню, і поки у мене було трошки часу до її початку – випив у місцевій крамничці кави з сіллю та купив сувеніри додому.

Це були три окремі оплати, всі три рази – попросив розрахуватися карткою.

Після перших двох оплат мені не запропонували чек.

На третій раз я вже вирішив попросити його самостійно.

Це викликало якусь дивну нервозність і підозрілі погляди серед персоналу, але чек, або те, що можна так назвати, мені таки врешті видали.

Він – на фото.

«Скажіть ?Так!? своїй мрії», ага.

Думаю, не варто пояснювати, що це – зовсім не той документ, який продавець зобовʼязаний дати вам при безготівковому розрахунку.

Це, скоріше, якийсь талон з генератора випадкових афірмацій.

З часом до мене приєднався мій приятель. Я поділився з ним цим курйозом і він завзято пішов до касира перевіряти мої слова на практиці.

Отримавши на своє прохання такий самий паперовий аналог печива з передбаченням замість чека (йому теж довелося просити про це), він конкретизував що хотів би отримати саме «фіскальний чек».

За касою почався непідробний ажіотаж і пролунало уточнення чи він не з податкової служби.

На відповідь, що він – звичайнісінький громадянин України, якому касир за законом взагалі-то зобовʼязаний надати чек після розрахунку, було повідомлено що зараз підійде «старший».

«Старший» справді підійшов, для чогось ще раз перепитав чи він справді хоче «фіскальний чек», і після цього пробив його на якомусь іншому касовому апараті, ніж той, з якого вилазили надихаючі передбачення чи афірмації.

Його ви теж можете бачити на фото.

Реквізити компанії – не ТОВ «Дрогобицька Солеварня», 100%-ий власник якої – держава в особі ФДМУ.

Реквізити на чеку – ФОП Гаркуша Л.О.

Цілком приватний підприємець, який отримує гроші за будь-що, що ви купуєте на території цілком державної Дрогобицької Солеварні.

Ну, можливо справді, не будь-що, бо куди і кому йдуть гроші за товари і послуги, на які ніхто не вимагає фіскальний чек – я сказати поки що не можу.

Для прикладу – послуга екскурсії заводом. Коштує вона 150 грн, за сплату яких я отримав вже згаданий папірець з афірмацією від касира Любові. В моїй екскурсійній групі було від 30 до 40 людей. Візьмем 35, щоб ні вашим, ні нашим.

5250 грн сплатила одна моя група.

Групи водять щогодини. Одна була до мене – верталась, коли я приїхав. Інша – після мене, бо її як раз збирали, коли ми закінчили. Припустимо 4 групи на день на екскурсію потрапляє.

Маєте 21 000 грн в день на одних лише екскурсіях. Десь буде більше людей, десь менше, тому візьмемо 20 днів на місяць, а не 31, і отримаємо 420 000 грн на місяць на одних лише екскурсіях.

Якщо співставити ці дуже грубі і примітивні розрахунки із офіційною статистикою Львівської ОВА, згідно з якою лише за перше півріччя 2025 р. солеварню відвідало понад 9 400 осіб, то за тарифів 150 грн (загальний) і 75 грн (учнівський) річний квитковий дохід буде оцінюватись у 2,5–4,5 млн грн на рік.

Додайте до цього ще продукцію із крамниці – каву і сувеніри, якою залюбки затарюються туристи до і після екскурсій, і у вас вийде справді чимала сума для такого невеличкого підприємства.

Точні цифри будемо зʼясовувати під час аудиту, але дуже хочеться сподіватись, що хоча б більшу частину цієї суми сплачують офіційно і держава отримує з цих грошей принаймні податки.

Бо могла б отримувати не лише їх, якщо б це державне підприємство вело свою торгівлю напряму.

Але ж «Дрогобицька Солеварня» торгує через ФОПа.

Тобто, з діяльності державного підприємства велику частку прибутку (не маю підстав писати «левову» до аудиту), отримує саме приватна особа.

Але при цьому слово «приватизація» викликає у шановної громади тривожність і занепокоєння, аж до звернення до Президента, Премʼєра, Голови Верховної Ради та інших достойних представників влади.

Це дуже цікавий парадокс, який можна було б назвати «дилемою хрестика і трусів».

Тим паче, що за всю годину чи півтори, скільки я був на Солеварні я не зустрів жодної, повторюсь – жодної згадки про те, що Солеварня – державна власність.

Враховуючи ці та інші фактори, твердження що Солеварня не приносить значних прибутків, як зазначено у рішенні Дрогобицької міської ради, перестає бути несподіваним.

Як і твердження щодо зношеності основних фондів підприємства. Відвідавши екскурсію, важко не відчути однакове захоплення як тим, що солеварня безперервно працює з 13 століття, так і тим, що з 13 століття там напевне, мало що змінилось.

Так основним паливом у процесі виробництва лишається деревина – нею досі топлять печі, в яких випарюють сіль.

Поверхневий аналіз закупівлі цього палива також породжує бажання дочекатись результатів аудиту, бо з того, що вдалося побачити зараз – жоден із постачальників деревини на Солеварню не є постійним лісокористувачем, тобто купується деревина через посередників.

Чи є у підприємства можливість самостійно брати участь в аукціонах на деревину, зважаючи, що це – один з ключових витратних матеріалів виробництва, вартість якого впливає на ціноутворення?

Є.

Чи це доцільно? Також будемо зʼясовувати.

Я міг би продовжувати, та мені здається я і так вже витратив забагато вашого і свого часу на один з кількох тисяч активів, які перебувають в портфелі Фонду, і за які Фонд несе відповідальність.

Я розумію, що своїм публічним зверненням міська рада Дрогобича фактично висловила готовність цю відповідальність перебрати на себе.

Абсолютно справедливо.

До такого звернення міськради ставлюся з розумінням, особливо враховуючи той факт, що чинний керівник державної Дрогобицької Солеварні – депутат цієї ж міськради.

Щодо ж пересторог громади відносно приватизації та потенційних негативних її наслідків – це абсолютно нормально, адже це ваше (громади) місто і

Солеварня – невідʼємна частина його історії і духу, я це цілком розумію і приймаю.

Єдине – давайте бути чесними один з одним.

Ви краще за мене знаєте, що існує щонайменше 5 юридичних блоків, які убезпечують сам комплекс і будівлі на його території від знищення, знесення чи зруйнування – державний реєстр памʼяток, охоронний договір з ОДА, археологічний режим, охоронні зони двох національних пам’яток на території Солеварні та Історичний ареал міста Дрогобича.

Тому говорити, що передача Солеварні в громаду убезпечить її від знищення в результаті приватизації – це як мінімум некоректно.

Солеварня вже убезпечена по максимуму.

Ніяких багатоповерхівок там нікому ніколи не дадуть побудувати, це очевидно.

Тож має бути якась інша причина, чому стільки років громаду не бентежив той факт, що Солеварня є державною власністю, а після оголошення конкурсу на керівника – виникла невідкладна необхідність передати її у власність комунальну.

Не знаю.

Така причина поки вислизає з мого розуміння.

Але наразі я хочу запевнити всіх, кому небайдужа доля Дрогобицької Солеварні – на цьому етапі у Фонду є лише дві конкретні цілі:

1. Отримати повне і всеохопне розуміння внутрішніх процесів і діяльності комплексу, щоб

2. Зважено визначити яка модель і форма власності буде найбільш корисною Солеварні для її трансформації у справжню перлину не лише міста чи регіону, але і всієї країни.

Все інше – спекуляції”, – йдеться у повідомленні.

Коментарі

Позначки: Дмитро Наталуха , Дрогобицька міська рада , Дрогобицька солеварня , Дрогобич

Львівські