Заголовок для H1: “Пройшов через два поранення та втрату побратима: історія розвідника-десантника Володимира Кузьо”

20 вересня 2026 р. 16:33

20 вересня 2026 р. 16:33

**Тайтл:** Ветеран-розвідник Володимир Кузьо про службу в 80-й десантно-штурмовій бригаді, важкі поранення та готовність повернутися на фронт

—, пише Суспільне .

Коли дружина Володимира Кузьо приїхала до нього у шпиталь після другого поранення, вона пройшла повз чоловіка коридором, не впізнавши його — все обличчя було посічене дрібними уламками, а голова перемотана бинтами. Десантник тоді думав, що назавжди залишиться з понівеченим обличчям, однак лікарям вдалося витягнути всі осколки.

Про свій бойовий шлях, перше поранення з втратою побратима та друге, майже фатальне поранення під Кліщіївкою розповів Суспільному ветеран російсько-української війни, розвідник 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади з позивним Кузя.

## Рішення стати військовим

Ще до повномасштабного вторгнення Володимир свідомо готувався до служби: відмовився від шкідливих звичок, тренувався у спортзалі. Восени 2021 року він звернувся до територіального центру комплектування, де йому запропонували службу у розвідвзводі 80-ї бригади. Чоловік планував підписати контракт навесні 2022-го, однак у листопаді йому зателефонували раніше — військові вже розуміли, що насувається велика війна.

24 лютого 2022 року, прокинувшись на роботу, Кузьо побачив новини про ракетні удари по Києву та ворожі вертольоти біля Гостомеля. Він одразу вирішив, що йде воювати, хоча не одразу повідомив про це рідним. Дав собі два дні на завершення справ і 27 лютого вже виїхав у зону бойових дій.

Спершу до розвідки його брати не хотіли — казали, що туди йдуть лише з бойовим досвідом. Допомогла випадкова зустріч із досвідченим бійцем, колишнім захисником “Азовсталі”, який запропонував Володимиру видати себе за брата. Хитрість спрацювала: чоловіка зарахували розвідником-телефоністом.

## Перше бойове хрещення

Найбільше Володимир хвилювався перед своїм першим боєм — боявся не впоратися психологічно. Перше випробування чекало на нього в невеликому селі на Херсонщині, куди мешканці приходили заряджати телефони біля вежі мобільного зв’язку. Росіяни завдали удару касетною ракетою “Торнадо-С” прямо по центру села.

Опинившись серед вибухів, Кузьо разом з побратимами кинувся на допомогу постраждалим мешканцям. У сусідньому дворі загинула 14-річна дівчинка — тоді ветеран вперше побачив смерть цивільної людини.

У травні 2022-го підрозділ перекинули на Донеччину, в район траси Бахмут-Лисичанськ, де точилися запеклі бої. Саме там Володимир почав опановувати керування дронами і невдовзі взяв участь у першому справжньому бою: побратими помітили ворожий десант та колону з восьми БМД, координати яких передали артилеристам. Один зі снарядів влучив у головну машину, змусивши росіян відступити.

Тоді ж бійці спробували знищити підбиту техніку гранатометами, але наштовхнулися на групу ворожого десанту, що виносила поранених. Це був єдиний випадок за всю службу, коли Володимир на власні очі бачив результат свого влучання по супротивнику.

## Перше поранення та загибель побратима

У серпні 2022 року в Соледарі, коли підрозділ коригував артилерійський вогонь під час танкового обстрілу, Кузьо отримав перше поранення — подвійний перелом ноги з пошкодженням колінної чашечки. Його побратим, Іван Тимців з позивним Австрієць, який перебував поруч, загинув від осколка, що влучив у голову.

Попри отриману травму, після реабілітації Володимир відмовився від списання з армії і повернувся у свій підрозділ, приховуючи від родини справжню тяжкість поранення ще кілька років.

## Друге поранення і дивовижний порятунок

13 квітня 2024 року під Кліщіївкою, де Кузьо вже командував відділенням і займався розвідкою за допомогою дронів, стався випадок, що ледь не коштував йому життя. Ворожий дрон-скидач підпалив підвал, де ховалися бійці, а згодом позицію накрило прямим влучанням міни під час масованого обстрілу.

Пораненого засипало уламками, він втратив багато крові й був переконаний, що втратить руку. Кілька годин чоловік чекав евакуації, змирившись навіть з можливою ампутацією. Врятував ситуацію інший боєць з позивним Гуцул, який зважився серед білого дня на квадроциклі під обстрілами прорватися до позиції та вивезти пораненого крізь суцільний вогонь.

Руку Володимиру вдалося врятувати, хоча спершу до дружини дійшла помилкова інформація про ампутацію пальців. Подружжя возз’єдналося вже у київському шпиталі — і саме тоді дружина, побачивши посічене осколками обличчя чоловіка, спершу його не впізнала.

## Життя після демобілізації

Ще рік Володимир продовжував службу, доки за рекомендацією медиків у травні 2025 року його не демобілізували. Після повернення до цивільного життя він став одним із засновників громадської організації “Побратими Розділля” у Новому Роздолі та долучився до співпраці з ГО “Рата”, яка об’єднує ветеранів, переселенців і громадських активістів.

Особливу увагу ветеран приділяє боротьбі з алкоголізмом та наркозалежністю — як серед військових, так і серед цивільного населення. Він організовує групи підтримки для залежних людей та їхніх родин, залучаючи психотерапевтів і представників реабілітаційних центрів.

Зараз Володимир виховує з дружиною двох дітей, проте думками часто повертається на фронт. За його словами, якби здоров’я дозволило — він без вагань пішов би воювати знову.

Львівські