Ми не маємо права опускати руки: подружжя відновлює керамічну фабрику у Бібрці на Львівщині

20 вересня 2026 р. 21:29

20 вересня 2026 р. 21:29

У невеликому місті Бібрка на Львівщині розгортається незвична історія відродження. Подружжя Дмитро Тушинський та Таміла Мікуліч взялися повернути до життя керамічну фабрику, яка простояла закритою майже два десятиліття. Про свій сміливий крок пара розповіла журналістам Суспільного.

**Шлях додому через два континенти**, пише Суспільне .

Дмитро — уродженець Казахстану, який усе своє свідоме життя присвятив офісній роботі. За його словами, в Україні він відчуває дивовижну спорідненість — ментальність українців нагадує йому рідну культуру.

“Вже пів року ми на заході України відновлюємо керамічну фабрику. Мені завжди подобалась Україна — українська мова, звичаї. Тут дуже гарно. Почуваєш себе як вдома, як у Казахстані, тому що українці дуже схожі ментально з казахстанцями”, — ділиться чоловік.

Таміла ж — етнічна українка, яка провела останнє десятиліття за кордоном, працюючи в Азербайджані, Казахстані та Румунії. Попри тривалу еміграцію, жінка ніколи не полишала думки про повернення на батьківщину, хоча довго не могла визначитися з напрямком майбутньої діяльності.

“Коли з’явилася ідея і пропозиція придбати цю історичну керамічну фабрику, ми погодилися й вирішили залишити все, що будували, всю корпоративну кар’єру, яку будували останні 20 років. Ризикнули і приїхали сюди, оселилися в Рогатині”, — розповідає Таміла.

**Випадкова знахідка, що змінила все**

Ідея придбання фабрики виникла завдяки випадковому допису колишніх власників у телеграм-каналі, де вони описували історію підприємства. Побачивши цю публікацію, Таміла довго переконувала чоловіка поїхати оглянути виробництво особисто. Як виявилося, фабрика вразила Дмитра навіть сильніше, ніж саму ідею запропонувала його дружина.

Восени 2024 року подружжя вперше переступило поріг занедбаного підприємства, і побачене справило на них незабутнє враження.

“Нас вразило те, що колишній власник розповідав, що фабрика 7 років не функціонує, а ми зайшли і побачили окуляри на столі, які лежать, якісь інструкції, схеми прописані. Невипалені вироби, які стояли в пічці для випалу кераміки. Було відчуття, що справді працівники, які тут працювали, вийшли на обід і просто не повернулися”, — згадує жінка.

**Від хобі до сімейної справи**

Захоплення керамікою у пари з’явилося задовго до придбання фабрики — цим ремеслом вони цікавилися ще в статусі закоханої пари, відвідуючи разом майстер-класи з ліплення.

“Глина, кераміка — це було хобі. Ми з Дімою на побачення ходили у керамічні студії. Це був наш сімейний жарт, що колись ми дуже розбагатіємо і придбаємо собі керамічний заводик”, — з усмішкою пригадує Таміла.

На території фабрики збереглося п’ять старовинних печей, які, хоч і перебувають у робочому стані, вимагають надто великих затрат електроенергії для промислового використання. Власники вирішили перетворити ці історичні артефакти на музейні експонати, зберігши таким чином частину спадщини підприємства.

**Тризуб як символ нового початку**

Першим виробом, створеним на відновленій фабриці, став керамічний тризуб — символічний проєкт, приурочений до Дня Незалежності України.

“Десь за місяць до Дня Незалежності виникла ідея зробити щось про Україну. Ми гралися з формами, з тими елементами вдома. Вони не поміщалися в маленьку пічку, яка в нас є вдома для випалу кераміки. Але коли ми зібрали всі ті частинки докупи, було відчуття, що так має бути”, — розповідає власниця фабрики.

**Секрет успіху та джерело натхнення**

Дмитро зізнається, що відновлення виробництва — виснажлива робота, яка вимагає не лише зусиль, а й уміння вчасно відпочивати.

“Коли ти втомлений, у тебе вже кінець тижня, ти думаєш: “Може, все це марно, може, не потрібно?” А потім ти добре висипаєшся, приїжджаєш на фабрику й думаєш: “Тут я зроблю піч, а тут у мене буде така стіна”. Коли багато працюєш, потрібно дуже добре відпочивати. То головний секрет”, — ділиться чоловік.

Таміла зізнається, що черпає наснагу з прикладів інших українців, які попри складні воєнні реалії продовжують розвивати власні справи.

“Ми жили зовсім інше життя. Ми ніколи не вирішували проблеми з підключенням електроенергії, збільшенням потужності, земельною ділянкою чи пошуком спеціалістів. Спочатку ти лякаєшся і думаєш: а чи правильне рішення ти прийняв. Але потім дивишся на купу надихаючих історій по всій Україні. І зараз дуже допомагають історії інших українців, які продовжують працювати, можливо, навіть у складніших умовах і ситуаціях, ніж ми. Але якщо в тих людей виходить, то ми просто не маємо права опускати руки”, — підсумовує Таміла.

Львівські