Я маю його зустріти: батько морпіха п’ятий рік чекає на звільнення сина з російського полону

22 вересня 2026 р. 15:22

22 вересня 2026 р. 15:22

**Тайтл:** П’ять років очікування: історія батька, який щотижня виходить на акції заради сина-морпіха в полоні

Вагіз Хайрулін переїхав до Стрия у 2022 році з рідного Бердянська — слідом за дружиною, яка родом із цього міста. Відтоді чоловік не пропускає жодної акції на підтримку зниклих безвісти та військовополонених, які проводяться не лише у Стрию, а й в інших містах України. Головна причина його активності — син Ренат, який уже п’ятий рік перебуває в російському полоні, пише Суспільне .

## Полон замість повернення додому

Ренат Хайрулін служив морським піхотинцем у 36-й окремій бригаді, 501-му батальйоні, підписавши контракт ще у 2021 році. Коли навесні 2022-го російська армія рушила на Маріупольський напрямок, саме підрозділ Рената одним із перших зустрів ворога.

“Він із товаришами був одним із перших, хто зустріли ворога в 22-му році і тримали. Потім їх оточили, і вони здались в полон, тому що уже не було ні їжі, ні патронів, ні зброї нормальної”, — розповідає батько.

Наразі Ренат утримується в 10-й колонії у Мордовії. Про це родина дізналася не одразу — вісім місяців чоловік вважався зниклим безвісти, поки рідні не побачили його на пропагандистських відео росіян під час виведення із СІЗО. Точне місце ув’язнення вдалося встановити завдяки свідченням звільнених побратимів. За їхніми словами, попри тиск через татарське походження та спроби змусити перейти на бік ворога, Ренат тримається гідно.

## Акції як спосіб не дати забути

Вперше Вагіз долучився до публічної акції у Львові у 2023 році. Згодом він познайомився з Юлією Яцик, керівницею стрийської спільноти “Голос Надії”, і відтоді регулярно їздить на подібні заходи по всій країні — до Львова, Тернополя, Києва, Житомира та інших міст.

“Їжджу, щоб про них почули, бо все ж таки не один рік, а п’ятий. Ну скільки людина може витримати? Я звертаюсь і до Бога, і до Аллаха, я уже звертаюсь всюди. Але поки сина немає”, — ділиться чоловік.

На кожну акцію, окрім плаката з фото сина, він бере прапор морської піхоти — це стало своєрідним впізнавальним знаком.

“На всіх акціях я витягую прапор, морські піхотинці до мене підходять, говорять, що служили з моїм сином, і що він молодець. Я багато фотографій з ними маю за ці всі роки, для мене це важливо”, — розповідає Вагіз.

## Надія на кожному обміні

Крім тематичних акцій, чоловік їздить і на обміни військовополоненими. Там він спілкується зі звільненими морпіхами та щоразу сподівається побачити серед них сина.

“Я беру свій плакат, прапор, їду туди і надіюся, що зустріну його. Що із автобуса Координаційного штабу вийде саме він. У мене мета: я маю його зустріти, побачити”, — каже батько.

Вагіз досі не знає, що скаже синові при зустрічі, але вже готовий виконати будь-яке його бажання — насамперед приготувати страви татарської кухні. На честь Рената чоловік посадив два дерева: одне — на Івано-Франківщині, інше, яблуню сорту “Чемпіон”, — біля училища №8 у Стрию.

Родина неодноразово зверталася по допомогу — до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Товариства Червоного Хреста, писала листи Президенту України. Вагіз навіть надсилав звернення до президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, проте відповіді так і не отримав.

## Обіцянка на майбутнє

Попри виснажливе очікування, чоловік дав собі слово: навіть після повернення сина він не припинить підтримувати інші родини військовополонених та зниклих безвісти.

“На акції буду ходити до кінця, навіть коли мій Ренат повернеться. Я собі пообіцяв, що до останнього воїна буду підтримувати дівчат, з якими разом ходимо на акції, щоб їм допомагати. Мій син повернеться, але я буду з ними”, — підсумовує Вагіз Хайрулін.

Львівські