Зв’язкова Романа Шухевича Марія Римик: пам’ять, що проростає крізь віки

30 вересня 2026 р. 17:00

30 вересня 2026 р. 17:00

Як повідомляє на офіційній Фейсбук-сторінці Відділ культури, туризму та релігій Бережанської міської ради:

«1 жовтня 2026 року в урочищі Вертеби с.Жуків з нагоди відзначення Дня захисника та захисниць України відбудеться освячення меморіальної композиції на місці загибелі видатних постатей українського визвольного руху: творця військової контррозвідки ОУН, голови Служби безпеки ОУН (б) Миколи Арсенича, його дружини та помічниці Ганни Гуньки, охоронця Степана Мельника, зв’язкової Центрального Проводу ОУН (особисто Романа Шухевича) Марії Римик.»

Для радянської влади Марія Римик була надзвичайно небезпечним ворогом, тому її ім’я десятиліттями ретельно приховували і викреслювали з історії. Через це донедавна про неї майже нічого не було відомо, але правда збереглася попри всі спроби знищити пам’ять. Тож розгорнемо її життєвий шлях докладніше.

Марія Римик народилася 10 вересня 1923 року (діяла під псевдонімами «Маруся», «Наталка», «Марія») — легендарна постать українського визвольного руху XX століття, зв’язкова Центрального Проводу ОУН та особисто Головного Командира УПА Романа Шухевича («Білий», «Тур», «Тарас Чупринка»). Навчалася у Чортківській гімназії. Навчання відкривало перед дівчиною блискучі перспективи, але вона обрала боротьбу за волю України. Вступила до лав ОУН у 1939 році, промінявши мирне життя на смертельний ризик підпілля. Не встигла створити сім’ю, обравши шлях боротьби, що обірвався героїчно в бою у 23 роки.

Місцевий етап діяльності Марії Римик підтверджують спогади Юлії Сусь (опубліковані у книзі Петра Федоришина «У водовертях Серету. Десять новел з мого дитинства на теренах історії села Біла Чортківського району», 2012). Повернувшись із США вже за часів незалежності, очевидиця розповіла, як у роки війни склала присягу в підпіллі:

«„Я давала присягу, — розповіла Юлія Сусь, — у присутності Марійки Римик — вона, я пам’ятаю, була за головну в цій справі — і Юлії Запотічної. Ми зустрічались біля могили «Борцям за волю України» на Ковалевій горі. Як нині пригадую, збіч і високі сосни, що там росли“».

Це свідчить про високий авторитет юної Марії Римик, яка вже на початку підпільного шляху виконувала організаторські функції.

Рідна Чортківсько-Бережанська округа ОУН стала для Марії Римик місцем героїчної загибелі в бою — хоча її обов’язки зв’язкової передбачали діяльність біля Романа Шухевича і Проводу ОУН на різних теренах.

Учасники визвольного руху згадували Марію Римик як людину «кришталевого характеру» — саме це визначення згодом увійшло в «Історично-мемуарний збірник Чортківської округи» (НТШ, 1974). У жорстоких реаліях війни та суворої конспірації такі слова означали найвищу оцінку: абсолютну надійність, безкомпромісну чесність і непохитну стійкість перед лицем смерті, які не змогли зламати ні тортури, ні загроза загибелі.

«Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за Неї» — ця заповідь із Декалогу українського націоналіста стала життєвим гаслом і кінцевим вибором для Марії Римик.

У період найактивнішої боротьби, коли УПА вела запеклі бої в умовах зміни фронтів і жорстокого протистояння двом тоталітарним режимам — нацистському та радянському, — Марія Римик безпосередньо забезпечувала стратегічний зв’язок між Головним Командиром УПА і Центральним Проводом ОУН.

СБ ОУН під керівництвом Миколи Арсенича діяла як високоефективна контррозвідка. Постать Марії Римик розкриває її інтелектуальний вимір: тримаючи сувору конспірацію та прораховуючи ризики, вона виконувала найвідповідальніші завдання поруч із керівництвом.

Живі свідчення особливого статусу Марії Римик у системі повстанського зв’язку подає Володимир-Ігор Порендовський у книзі «Штафетні лінії. Спогади» (Центр досліджень визвольного руху, за редакцією Руслана Забілого, Львів, 2010). Автор забезпечував комунікацію між лідерами підпілля та залишив детальні свідчення про спільну роботу з «Марусею»:

«Мав я передавати пошту від Головного командира УПА, яким був Роман Шухевич — „Тур“, до командира УПА — „Захід“ Василя Сидора — „Шелеста“ й назад. „Шелеста“ я ще не бачив, але він повідомляв, до якої військової групи маю пересилати йому пошту. І так на зв’язку зі мною появилася „Маруся“, дівчина мого віку. Їй-то я давав пошту для „Тура“. Одного разу на зустріч разом з „Марусею“ прийшов і „Тур“. Так я особисто запізнав Головного командира УПА».

Аналізуючи її роботу, стає очевидним: за рівнем допуску до таємниць, ризиком і навантаженням Марія Римик стояла на рівні вищого керівництва визвольного руху.

У липні 1945 року Марія Римик була заарештована радянськими каральними органами і зазнала жорстоких катувань. Перебуваючи під вартою, вона вчинила  в камері збройний опір: роззброїла та підстрелила конвоїра-енкаведиста. Згодом їй вдалося втекти.

Порендовський розповідає про епізод, який показує, наскільки радянські каральні органи вважали «Марусю» запеклим ворогом, а її ліквідацію — надзвичайно важливим здобутком. Навіть у 1948 році, коли і сама зв’язкова, і Микола Арсенич та Дмитро Маївський (безпосередній провідник Порендовського) уже загинули, чекісти не приховуючи задоволення демонстрували саме її фото як головний доказ своєї сили:

«Вчасі мого слідства в 1948 році чекісти залюбки показували мені знимку вбитої „Марусі ” , мовляв, наші руки всюди дістануть».

Через діяльність Марії її родина зазнала радянських репресій. На засланні в Сибіру її брат Дмитро одружився з Францішкою — сестрою Івана Дмитрика, відомого вояка УПА, громадського діяча та автора спогадів «У лісах Лемківщини». Його книжка вперше вийшла друком у 1976 році у відомому видавництві «Сучасність», згодом перевидавалася у 1977 та 1982 роках. Крім того, її замаскували під радянське видадання Сидора Ковпака «Від Путивля до Карпат» — з його початковими сторінками, — вшивши всередину оригінальний текст, і так вона долала «залізну завісу» в УРСР. Сьогодні такий рідкісний примірник як видавничий фальсифікат представлено на електронній виставці відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, а його оригінал зберігається у фонді бібліотеки. У 1992 році львівське видавництво «Червона Калина» перевидало її під назвою «Записки українського повстанця (В лісах Лемківщини)». Ця книга залишається актуальною і сьогодні, а її сучасне перевидання доступне в книгарнях.

Останній бій

23 січня 1947 року в урочищі Вертеби — лісовому масиві між селами Жуків, Гиновичі та Куропатники біля міста Бережани на Тернопільщині у бою з московськими окупантами героїчно загинули творець військової контррозвідки ОУН, голова Служби безпеки ОУН (б) Микола Арсенич, його дружина та помічниця Ганна Гунька, охоронець Степан Мельник та зв’язкова Центрального Проводу ОУН і Головного Командира УПА Романа Шухевича Марія Римик.

Звіт повстанців «Вісті з Терену», опублікований у 49-му томі Літопису УПА,  спростовує радянський міф про самогубство. Аналіз лінгвістичної дисципліни повстанського звіту доводить, що для фіксації самопожертви укладач обов’язково використовував обмежувальні маркери («самі», «власними пистолями», «останнім набоєм»), які відсутні в тексті про криївку, в якій загинули герої, а загиблі названі «побитими» — терміном, який у підпільному діловодстві застосовувався до полеглих у бою. Окрім того, звіт чітко засвідчує: жінок у ньому згадують на рівних засадах із чоловіками.

Коментарі

Позначки: Львів , Марія Римик , Роман Шухевич

Львівські