Десять років разом, одна мить розлуки назавжди: історія кохання Любові та Євгена Айнагозів, перервана війною

11 жовтня 2026 р. 19:00

11 жовтня 2026 р. 19:00

Вони познайомилися в окупованому нині Маріуполі, разом пережили перші дні повномасштабного вторгнення, виїхали з рідного міста через десятки блокпостів — а за кілька днів до запланованої зустрічі на львівському вокзалі Любов Айнагоз отримала звістку про загибель чоловіка на фронті. Своєю історією кохання, випробуваного війною, жінка поділилася з Суспільним.

## Випадкове знайомство через соціальну мережу, пише Суспільне .

Євген та Люба зустрілися у Маріуполі в 2015 році. Обоє працювали в ДТЕК, але познайомились у соцмережах — Євген помітив фото дівчини з дитиною на аватарці й написав повідомлення, цікавлячись “якою дитиною”. Згодом з’ясувалося, що на фото була племінниця Люби.

Перше побачення відбулося 12 липня 2015 року — приводом стала допомога у виборі іграшкового замку для племінниці Євгена. Побачивши високого русявого хлопця із зеленими очима, Люба відчула до нього миттєву довіру. Пара пішла в кафе найбільшого торгово-розважального центру міста, де поспілкувалися за кавою з тістечком.

Уже за місяць вони почали жити разом, а невдовзі Люба сама запропонувала Євгену одружитися. Весілля відбулося 8 квітня — скромне, лише для чотирьох осіб, із простою сукнею нареченої та білим випускним костюмом нареченого.

## Накопичення військ і початок повномасштабного вторгнення

Наприкінці грудня 2021 року, повернувшись із відпочинку в Домінікані, Євген помітив у новинах інформацію про концентрацію російських військ на кордоні з Україною. Він висловив побоювання щодо можливої війни, хоча сподівався, що вона не почнеться у 2022 році.

Вранці 24 лютого подружжя збиралося на роботу, коли побачило в інтернеті повідомлення про ракетні удари та звернення президента. Спочатку Люба подумала, що це якийсь жарт. Начальство дозволило працювати з дому, і пара пішки попрямувала на роботу по комп’ютерну техніку, чуючи вибухи навколо.

## Життя під окупацією без світла, води й газу

Через тиждень у багатоповерхівці, де мешкало подружжя, зникло електропостачання, а згодом — вода та газ. Люба згадує момент, коли повз будинок пролетіла ракета, і будівля здригнулася від вибуху.

Разом із сусідами з першого поверху пара організувала спільний побут: по черзі ходили по воду до річки, шукали дрова, готували їжу на вогнищі біля під’їзду та доглядали дітей, ховаючись від обстрілів просто в під’їзді. Люба зізнається, що до останнього сподівалася — українські захисники не допустять окупантів у місто.

25 лютого, коли обстріл зруйнував великий супермаркет, військові дозволили мешканцям брати продукти із завалів. Євген узяв трохи круп та ліки, хоча Люба вважала це крадіжкою.

## Виїзд через десятки блокпостів

18 березня 2022 року подружжя виїхало з Маріуполя після того, як сусідки, які намагалися дістатися родичів на машині, повернулися пішки, розповідаючи, що по них стріляли окупанти. Цей випадок, а також погрози однієї із сусідок “здати” Любу за проукраїнські погляди, остаточно підштовхнули до рішення тікати.

Збори тривали лічені хвилини — у сумку помістилися лише кілька светрів, джинси та документи. На першому ж блокпості з мікроавтобуса вивели Євгена та водія, роздягнули й оглянули на наявність татуювань.

У Бердянську пара очікувала представників Червоного Хреста. На одному з блокпостів Люба, перебуваючи у стані контузії, різко відповіла російському військовому, що запропонував їй печиво, — ситуацію врятував Євген, який закричав, щоб у дружину не стріляли. Усього подружжю довелося пройти через десять блокпостів, на кожному з яких чоловіка виводили, роздягали та перевіряли документи.

## Втрата батька і рішення Євгена мобілізуватися

25 березня 2022 року подружжя дісталося Львова. У травні Люба дізналася про загибель свого батька, який залишився в Маріуполі — він потрапив під обстріл, вийшовши з дому по воду. Через відсутність можливості поховати тіло, по нього приїхав пересувний крематорій, тому могили в жінки немає.

Згодом Євген почав дедалі частіше говорити про бажання піти до війська. Одного разу під час прогулянки площею Ринок він зайшов до рекрутингового центру “просто запитати” — і вийшов звідти вже мобілізованим. 5 серпня 2022 року було видано наказ про його зарахування до лав 125 бригади територіальної оборони. 22 вересня чоловік вирушив у зону бойових дій.

## Остання розмова та звістка про загибель

5 липня 2025 року відбулася остання розмова подружжя — Євген збирався у відпустку, і Люба мала зустріти його на вокзалі 10 липня о 10:40. Наступного дня, у день його іменин, жінка написала привітання, яке так і залишилося непрочитаним.

Увечері, не отримавши відповіді, Люба звернулася до побратима чоловіка, який приховав правду. Лише вранці він повідомив, що Євген загинув під час виходу з позицій унаслідок удару ворожого дрона.

Замість зустрічі на вокзалі о 10:40, об 12:00 того ж дня Люба впізнавала тіло чоловіка в морзі. 12 липня 2025 року — у день, який подружжя щороку святкувало як річницю знайомства, — Євгена Айнагоза поховали у Львові на Полі почесних поховань №67.

## Життя після втрати

Нині Люба намагається знаходити опору в заняттях спортом, які практикувала ще в Маріуполі, та регулярно відвідує могилу чоловіка, де іноді просто сидить із кавою, подумки розмовляючи з ним.

Підтримку жінка отримує від інших родин загиблих захисників, об’єднаних у громадську організацію “Родини полеглих Героїв Львівщини”. Вона плекає мрію про повернення до Маріуполя — у квартиру, де була щаслива з чоловіком, коли над містом знову підніметься український прапор.

Львівські